Відомий письменник, лавреат Шевченківської премії Євген Пашковський розмірковує над
призначенням Слова і місцем і роллю письменника у неспокійному сьогоденні
Закінчення. Початок у
ч.ч. 19,20,21,22,23,24,25
Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським
Засилля соціальних агресорів – таких як лондонські мародери
– є наслідком маскультуризації;
найдикішої дикунізації; розумового скалічення; інваліди інтернетджунглів
окалічились інформацією; осліплення поінформованістю складає враження знання
правди; але правда без життя – неправда; правда взнається через живий досвід
– така правда інвалідам цинізму
недосяжна; каліч не бачить: вона 20 років молилася на собакучм, трусилася перед
собакучмами; на собакучм горбатіла, платила податки; віддала їм усе; а іудою
зробила письменника; винними зробила тих, хто заважали ідеалу наживи; геройва
наживи хотіла виглядати, як страдниця за
свободу; винятковою і найкращою; вся в сльозах і скорбному патріотизмі; щоб
хтось головою за неї накладав, а вона, хитрозада, півко попивала,
похіхікувала й далі рабству сприяла;
далі утримувала собачі стайні, гаражі, охорону; щоб скоріш головою пісака
черговий накладав, а вона клала його в морозильник; на зашпорні роки; щоб
подовше безсиллям трупа назловтішатись;
віддати недодане за життя тепло; щоб побільше зробило кар’єру; добиваючись
справедливості! доказуючи мертвому, які вони за нього борці! щоб банда салоїдів
гарчала: нас багато! ми їм покажемо! гарчала й виглядала наступну жертву: на
всіх же одного трупа мало! а чинолюбів назбіглось повно; вся надія: вилізти по
кістках; та, коли на одного чесного мільйони безчесних і тисячі жадібних
вислуги вбивць у погонах, коли на одного вільного мільйони безвільних і жадних
жертви, а самим соскою пива безсилих пожертвувати, який генофонд це витримає?
печерний антидобір; коли краще гине за гірше, а не гірше рятує краще; гине, щоб окар’єреним на чужій смерті
підтримувати міф про праведництво своє; він поліг, а ми втілюєм його правду!
його ідеали! ми не просто гребем хабарі, ми за полеглого воюєм! і доки труп до
останнього атома промерзатиме в холодильнику, до останнього півоберту електрона
хотітиме подітися звідси, з наскрізної, надубивчої підлості й лицемірства, вони
далі й далі робитимуть кар’єру; пересідатимуть з кріселок у крєсла, пухнутимуть
в довольстві, грітимуть зади в теплі, іноді вигулюватимуть пики перед
телекамери, з свічечками й плакатиком корчитимуть состраданіє, зароблятимуть
свої адвокатські, прокурорські, журналістські конверти, і потай хотітимуть
тільки одного: щоб подовше мерзнув; подовше побув десь та-а-м; десь на курорті;
а вони, з вболівань за правду, продовжували б справу честі; дерзань за свободу
слова! за чесне розслідування! за неуникну справедливість! за наших лідєрів;
вони покажуть катам! щоб довіра росла, кар’єрка зростала, плакатик в кутку
пилюжився, до наступного року, труп промерзав насиньо і болів як відбиті нігті;
не за себе – за всих приречених гинути
безголово; безсилих зректись себе і вимолити правду; добитися воздаяння; раз і
назавжди відтяти гиблятину; вони зароблятимуть грижу зневіри, пропадатимуть у
безвіллі, хлипатимуть на поминках, трудитимуть мозолі на чесних розслідуваннях;
щоб ніхто й не подумав ніколи, як чесно й віддано вони помагають катам; як далі
й далі, довічно, неуникно, повсякчас, вони утримуватимуть цілі свори:
лепетатів, прокуратів, судокатів; душителів, мордоворотів, рубщиків голів; але
письменників, учителів добра – ніколи; хай виздихнуть! щоб ніколи не взнав
ніхто, як їх відторгненням і пребайдужістю замордували; щоб тільки й лишилося
недорікам – руками дурнів боротися з
дурістю; руками зла боротись із злом; руками кривавих олігархатів возводити
правди дім! о, гієняче плем`я! вміле їсти дітей і ослаблих, а на страшний
сталінізм і хитрий кучмізм все списувати. З такими звичаями – хитрунства,
хижацтва, кидань напризволяще; з таким умінням – ні розкаятись, ні воздати, ні погребти – тут не могло вийти нічого кращого від
гієнарні; о, інваліди себелюбові, плодителі розбрату! з таким дерзновенням
братолюбов не скоро обійме; чесноти її не скоро возрадують; а духосвобода –
звільненя від зла – ще довше. Тут
страшно визнати найпростішу істину: все накоєне в минулому впечатане в геном і
кропленням з віника не змивається. Зло
видозмінюється: в інші злопотяги; іншу
злопохіть; іншу зловиправду; але від
того добром не стає; ніколи; заприроднілими істотами правлять вождєлєнія зла; і тільки вони,
прихоті чрева й насильства, їм здаються добром; єдино важливим добром; оскільки благо їм невідоме, їм приємні й
улюблені справи, дуже далекі від благодіянь; і найперше – від справ
духовдосконалення; тому їх так мучить політичне добро, світове добро – щоб всі
і все служило їм; обогорівненим звитяжністю й святістю. Того так кортить
земних месій; так свербить
боротись; так не вистачає гетьманів; так охота, щоб світ
признавав, тремтів і колінкував перед ними;
умоляючи поєвропитись; тому так мучать порядки сусідів; так не терпиться
попорядкувати в них; а самі не годні поприбирати в хаті; мовляв, своя правда й
воля. З пивоголізму і жебракізму
визволилися б; волелюби-визволителі. Не встигли відмитись від комуноманії, як
впали у клептоманію; невиправний комунобандитизм призвів до олігархічного
надбандитизму; злократія, як хвороба, є
продовженням попередніх станів суспільства; олігархія, як державний розбій, є
метастазною формою комунорозбою; в
кожній наступній фазі одне і те ж зло дає звироднілішу якість. Не вилікували
вчасно, воно вас поїдатиме довго; довго вам гикатиметься те, що вчасно не
потрудилися над люстрацію; довго вам відригатиметься те єгипетське м’ясо. Хто
цього не розуміє — бореться із фантомами зла, а не з його суттю. Злу лише цього
й треба! воно водитиме в нетрях фактів, протоптами упереджень; наставлятиме на
вчорашні сліди; підбиватиме на обурення, образи й помсту; надихатиме на
помстиві ідеології; на всяку винуватчину; чого нам не пощастило так?! які ми
рознещасні! підсуватиме минулі діагнози; водитиме по знахарях; жалітиме,
обнадіюватиме; аби тільки не зцілятись; і, врешті, заведе в прірву. Коли
Провидіння визволило й захистило
римських рабів од гніву їхніх володарів, коли їм вже вготована була інша
участь, інше призначення – жити в мирі й благому труді – коли вже доходили до
меж Італії, їм видалось, що свободи їм мало; треба ще Рим розвалити!
розграбувати й помститися; вони розвернулись, щоб доказати себе, і зникли; в
сутінках ненависті. Рукоблудний вождь со гетьманами подарували нещасним те ж; і
доказали все…
Гіркота переосмислення —
переддень здобуття заземленими
істинних ціннот; ті хаотичні знання й обезцінені цінності – відголоски подій,
забобонів, трагедій, домислів – те безживне ідольство, яке інтелигенція висвятила в нацсвятині й пам`ять, ніяк не оживляє; нікуди не кличе;
ні до чого не надихає; духорозвитку не
сприяє; стати законами духожиття не може; тільки утруднює їхнє сприйняття,
розуміння й наслідування; а навіщо? коли
боги історії, боги політики, божки економіки,
богуни гаманця і ряси з усіх боків тільки помагають і тільки спасають!
хіба не це є духовним життям? а ще ж
немало духовнить злобода слова; монітори, екрани, сцени; а скільки
живильності вливає роззявлення на наші
пам`ятки, калини, пам`ятники, на архітектурну, як золоті караваї, пишноту! чого
ж не годує каміння? чого з цього їдла
Він хлібів не натворить? щоб Любов’ю насититись і жити в небесній радості;
відземлено й милостиво; в неробленні зла; в справжній ближньолюбові; бо вся
зовнішня прикультуреність і художня духовність на внутрішнє одухотворення не
впливає; глибоко не проникає; не дає побачити й вирвати своє внутрішнє зло й
неправди; добрих розчулює – і ще більш ослаблює перед світу холоднезними
руками; а злим дарує розгнуздану злосвободу; улюблений кінь копитом провалює
голову господаря, що виходив його з лошати, яке не трималося на ногах;
улюблений нарід фиркається на всі боки, сам усе знає і перших затоптує своїх
доглядників; потоптом проламує голови і
голосно ірже над кров`ю; і ніякою вірою
в свою церкву, в свої святині, в науку й освіту, в своїх вождів і
духівників, ніякими виборами, ніяким
приєднанням до багатших їх не виправити;
їх затягне завжди не туди; їх
тягне не туди, де помірно, але чесно, а
туди, де безмірно і безчесно; зовнішня прикультуреність і глибоко втаврована
паразитарність складають духовність успішного сучасника; вдосконалення в
підлості й лицемірстві є повсякденням його духожиття; а навички пролазності –
запорукою успіху; вся решта набутих прєлєстєй залежить від трудової діяльності;
виїли одну країну – полізли в другу;
загадили одну територію — полізли
окультурювати другу, третю; бідна,
покусана дикарвою, європія не роздивилась як слід дикунів улесливих; піддавалок і приживалок; спраглих нового
підданства; під виглядом скромних, нещасних; вони їм там набудують комунізм!
там відкриється все їхнє внутрішнє багатство; їхня успадкована,
безпробудна духовність.
Справжнім же духовним життям є життя по вічнозаконах; та
радість, яка дається від здійснення їх, і є життям; Богоприсутністю в людині;
її безсмертною силою; економіка, лад, захищеність є похідними від цієї сили;
наслідування власних законів і вигадок –
лжедуховне життя – позбавляє
безмірної сили і паразитарна, сировинна економіка, чистий безлад і незахищеність
не примушують довго ждати; якщо людині століттями згодовують черств`яки мертвознань і запевнень – це наше все ! – її воля і розум по роду
приземленіє; і вищосили недоотримуються;
потрібне інтелігентом для сперечань і розваг ума, засідакань і
восхвалякань, дисертацій і блуканини у трьох калинах, потрібне начебто для
окультурень, нічого культурного, нічого духовпорядного, нічого животворного
насправді не несе; культ культури не є культурою; культ пам`яток культури і
знаменних дат помагає з осмисленням
дійсності – і обчисленням нового – як
рахівниця суперкомп`ютерові; людям потрібна не мертва пам`ять, не плакати й цитати,
а живі, всім доступні принципи, як жити; живі приклади втілення духопринципів, а не вмлівання навколо пам`ятних калин і дат — обожествіння мертвоти; з неповаги до Істинного
надпошана до неістинного; до собі подібного; до себе у всьому; ми і
є боги! а Бог тоді хто?..
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Я. Зайко: З усього
видно: за 20 років мітингакання створилися неперевершені умови для
всебічного розвитку особистості. Її
талантів і обдарувань. Саме собою настало культурно-економічне диво; обіцяне
левками-мудряками; настало за помахом їхнього язика; «все буде як у Хрянції,
тільки краще», брєдили вони, відставні комуністи, підсовуючи чергову
нацкомуністичну утопію; для більшості вийшла потопія; кровеболото сліз,
розчарувань, розпачу; а для кількох мавзолєнінців, що збрили марксівські
бороди, а вуса оставили – все це: лиш привід помолитися на державу й прочитати
проповідь; як вони боронили незалежність. Тобто й далі: борітесь-поборете. Наша
пісня гарна-нова. Іншого в укрмислителів не спостерігається. Чи не здається
тобі, якщо мета визначена – держава ради державності і провітрень нацодягу –
якщо подекуди вона розбуяла сповна, і далі має ще більш роздержавніти, ще більш
закупити в китайців вишиванок, в обмін на ракетні технології, якщо держава є
визнаним божеством, то служителі культу нового божества повинні не тільки
закони ваяти й вершити їх від його імені; а й всіляко оспівувати, величати
його. Кому, як не богонаближеним, явити
таланти? Доказати дієвість. Показати свою українолюбов – не тільки в
програмах, підковах і шкорупайках. Може хоч це поможе – народові розібратися в
своїх слугах?
– Є.Пашковський: Давно пора – тільки не поможе. Будуть
списувати, як і програми; красти, як
розікрали все. Наскільки це деградована каста, видно із того, що люльколюбний
тиран, чиїм нелюдством людей лякають, читав сотні сучасників і сам писав; сам
на листи відповідав. На скільки ж обізнанішими, творчо дієвішими, повині б бути
нинішні народолюби?! якщо б вони дійсно перевершували його; мали творящу любов.
Насправді ж – вони є дуже зменшеними й
слабосилими його копіями; держава здирників – макетом тієї; вони є погіршеними
копіями; нездатними навіть на те краще, що вимушено робив їхній прабатько; їм
уже не до читань і писань; так поглинули нові таланти: терзань, обдирань,
махлювань; боротьба з власністю перейшла в боротьбу за власність; державники
змінили назви, а суть здирні й ціна життя в ній – та ж сама; якщо вчора вірили
в одне земне, а завтра в друге, якщо жили одним дурним, а завтра другим, настає
вичерпаність; вичерпаності потопія –
прямий наслідок комуноутопії; дикий грошовізм – пряме завершення
комуновізму; вгробовізму мільйонів за понюх люльки; тепер таємне явило суть; дерево смерті
вродило плоди. Якби вони дійсно хотіли
блага, блага більшого, як собі, то потурбувалися б і про те, як здійснити його; і волі для
здійснень вистачило б; нездійснення означає одне: застаріле розуміння й волю
для себе; і вийшов не пилосос навіть, а трипільські граблі. Я не одного питав
із тих, кого мучило, що я пишу; не так
пишу; як їх заманеться; чи не хочуть вони – стражі істини – судяки, прокуряки,
депутяки, міністряки, здирники в казенній формі, вся ця рать
закабаніло-державної тупості, на яку списують
більше, як на цілий свинокомплекс євросоюзу, чи не хочуть вони один
день, задарма, попрацювати на вітчизну? на духовність нащадків; на рідну
країну; чи може гарант розженеться, теж недешево обходиться; дорогий наш; а
навіщо їм? всьойтакпрекрасно! всьораспрекрасно, як ми при владі! ми сильно
зайняті, щоб таким займатись; це вам положено – надривати душу; а нам положено
правити, і содєржаніє, за превеликі
труди; вони й управили мізки – скрізь
впровадили неповторну, політико-естрадно-футбольну духовність; звьоздну релігію; культ блатняків
і успєшняків; всевмійок і всезнайок; в ранзі
телесвятих світочі духовковості
додуховнюють недодушене чорнгробилем; бог рейтингу зводить падлітиків із
звєздунами – політично стурбованих із статево стурбованими; і – є, є духовність! є про що поязичити; є на
що повитріщатись; є на що жебракам – потратити останні вольти духоенергії; та все без проблеску; з гламутними
звєздняками задуховнили такий чад, що чорт ногу зломить; а то й дві; одна
безвихідь – і один вихід: чим скорій
вшиватися звідси; фактично це – і є надмета-надідея цілого покоління; їхні
сородичі так одуховнили біоценоз, що вихід один: втікати; як розпач-тривогу
перед землетрусом, його відчувають
молоді організми; їх ніщо не
зупиняє; і їм неодмінно вдасться: здійснити свою надмету; свого покоління
порив; замріяне змолоду неодмінно збудеться; бо в надметі – надмогутня,
найголовніша життєсила; вона й притягує – до свого улюбленства; до об`єкту
поклоніння; до уподобаного найсокровенніше; мета і є любов! любов є душею кожного; тому, де любов, там
опиняється й тіло; у нашому випадку закон мети здійсниться так: краща,
життєактивніша молодь опиниться на
Заході; більш заземлена, пивофутбольна –
на диванах перед телевізорами; і
чим далі, тим достойніших обиратиме собі
предводителів; аж поки навіки не всне із пультом; так звьоздна релігія – звьоздна духовність –
восторжествує цілком; мертве поховає мертвих; а з нею вищезне і все те, що
мародерствувало, глумилось, паразитувало, жило на смерті; перегарно-стадіонна духовність одними
видовищами не обмежиться; дихне й подякує своїм натхненникам; абетковий рівень дозволяє розуміти, що
окультурення і впорядкування дає приріст
добра, а тривала варваризація —
наднепоборний приріст зла і його войовниче оскалення; скотинізм заміняє
доблесть; паразитування утворює норму;
коли ж людських сил і волі стає замало, щоб прибрати його, вмикаються сили Провидіння; вся історія, якщо дивитись під
правильним кутом – підтвердження регуляції Богопорядку; більш милостивого, де
призвичаєні до милості, і більш нещадного, де призвичаєні до безпощадності –
повного безлюбов`я.
Суспільний виріст припиняється тоді, коли суто земна мета – і суто природні
уповання – беруть гору над істинними духоцілями і їх вищими радостями; слідом за цим
суто природні істоти отримують перевагу – і владу – над дещо
одухотвореними; і вказують їм: ви, дурники, виношуйте ідеї та пропозиції;
паліть мозкові клітини й нерви; ви терзайтесь і надривайтесь; як виняньчити й
підняти країну; як розвивати суспільне життя; а нам положено – вами правити і
марнотратити життям; зроблене вами пускати на вітер; ви ж хотіли демократії,
виборократії — нате вам; всякому своє вибране положення; нам положено шикувати,
а вам положено – в гроб лягати; без копійки на похорон в хаті; так працювали
вчені в тюремних кебе на оборону; так
відпрацювала на незалежність творча інтелігенція; так відійшла більшість із
мого покоління; як справжні раби й вороги країни; як непростимі зрадники; як
всіма прокляті і забуті держзлочинці; в шаражці завбільшки з уркаїну наклали головами;
за свою надлюбов до неї; несказанно вдячної їм. Всим комплексом звіроподібних
оцей тихий рай возвели; якщо ти не урка й не посадовий бандит – ти ніхто; постоялець шарашки; хто ж
привів цю рать, хто їм свободу виборов? хто, як не дрімучі тюхтії-ріднокраїнці?
неповороткі, як лантухи з половою; нечулі до Взиваючого, як мішки з дустом! хто
дав немислиму свободу звірства – убивств знепотрібленого добра; а собі взяв свободу – їшачити і
платити данину; на утіхи закабанілих; у золотих цепах; на прєлєсті їхніх
свиноматок, на золочених каблуках; хто
породив і розсадив цю орду у верховних смрадах, як не народ-всевладитель?
роз`єднаний із Його владою і Його мисленням; поклонитель то трьом, то невідь
скільком богам; молитель то на комуновізм, то на фінансизм; то на злидні, то на
кредити; то на пролєтарський союз, то на багатійський союз; то на одне рабство,
то на рабство друге; він знає, чого йому прикортить позавтрім? Найвнутрішня мета визначає
майбутнє! Які обуяли цілі, таке й виростало щастя; добровільно-безвихідного рабства; як хотіли землі, а стали
колгоспниками, рабами колєхтівізації, так схотіли побути європейцями, а стали рабами злидарні;
ординсько-деспотичної моделі правління; коли верхівці належить все, вкупі з
населенням і його продуктивністю, а народові: моління на владу і її всесвятість
— політику; на що молились і ким гордились? десятиліттями що не сходило з
язика? її всеможність політика; з обговоренням кожного чудотворного слова й
вчинку віть-юль-спасуль; от і спаслись, христопродавці! від свого Спасителя і
Його вчення. А найсмішніше те, що вгробивши совісних і знищивши духомайбутнє,
це політизоване, безнюхе плем`я денно й нічно в ящику мантачить про якість
величні свої перспективи; їхні вожді вже
найшли свої виправди; їхні підвожді – свої марновтіхи;
пихтять важкодумні, як лантухи з пустотою; важко одхекуються; прорікають
важливе; сіють одвічне й мудре; жаліються, жаліють себе; ох, як їм не везе на правителів! прекрасний народ – і так йому
не щастить! але колись, колись… та всієї половної політмудрості, всих
падлітологів і політріпологів, всих безтямних стратегів ями не пройме одна
мисль: яке дерево, такий і плід;
злими й подичавілими правитимуть зло і дико; який стан тіла, така
й голова; інакша просто не
приросте; однак… всим гадунам на
тельбухах історії і політичній гущі,
всим водирям від ями до ями не відкрився один, але такий нескасовний, закон – неуникного духопорядку; щоб заслужити краще, треба самим дещо покращати; стати серцем кращими, вільнішими,
отже – енергійнішими; вільними від
зла; духом кращими; діями окрасномовіти,
а не красуватись мовою і традиціями;
героями й перемогами; і в цьому все ваше геройство? Того, Хто зрить серця,
пір`я в зачісках не розчулює; «чоловік дивиться на лице, а Господь на серце», I
Царств 16.7; серце означає Любов; силу Всесильного в приймачеві сили; якщо ж
нюху нема розрізнити – між добром і ніби добром, між корисним і шкідливим –
вогняна вода самонадій ненадовго надихає; героїть до впаду, а коли
продирають очі – наші герої знов у
полоні; і так віками; груба природність приголублює суто природніх. Не важливо,
наскільки чисельний народ – важливо, наскільки в нього приземлена,
дрібноплемінна, чи вищобратерська воля й свідомість; із небагатьох,
благосповнених, може вирости великий
народ, бо інші, спраглі добра, незримо наслідуватимуть його благі звичаї, і так
все більшатимуть його добросили; і навпаки, з великої більшості сповнених зла, прихованого
нечестивства нічого путнього, взагалі нічого, крім лютих заздрісників і горлогризів, не вийде; так, копіюючи ницу волю одне одного, виродяться в дрібне
самоїдне плем`я; возведуть людоїдство у ранг політики і щасливі труситимуться
перед ним; так із величі зла і множинства брехні постають руїни; так вся істинна,
непоказна велич виростає з малої любові; от що означає в Слові: Бог діє малими
силами; відгуком покликаних – сурмами Гедеона; малими – Благом
найвищолюбові; в небагатьох, хто
сповнені ним.
Доопрацював Михайло МАЛЮК
Від редакції. Повністю цю та інші статті Євгена Пашковського
з книги «Служіння любові» розміщено на сторінці автора у Facebook