Сповиті смертю

Відомий
письменник, лавреат Шевченківської премії 
Євген ПАШКОВСЬКИЙ розмірковує про призначення Слова і про місце і роль
письменника у неспокійному сьогоденні

 Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Продовження. Початок у ч.ч. 19,20.

 Комусь це видається судійством; комусь – через маловідання
Слова – здається: не треба судити нікого; щоб не бути осудженим; але це навіть
не півправди; це видимість істини; не треба судити зовнішнім судом – по
зовнішніх враженнях, по вчинках природніх; судження праведне не те, щоб
допустиме, а обов’язкове; як засіб зваження добра і зла; плекань одного і
уникнень другого;  судити праведним судом
– як вчить Господь у Слові – оцінювати згідно волі; згідно
найвнутрішньогодухосповнення; скажімо, добро зроблене від зла – з бажання
сподобатись чи отримати заслугу, вигоду – не є добром; тим добром, що походить
від Господа і споріднює з Ним; зло, зроблене від озлоби й мстивості, є злом;
зло, скоєне з метою захисту добрих — з уболівань за благо — не є злом; один і
той вчинок двох різних осіб ніколи не однаковий; з висоти духовної правди;
національні чи осібні правди без духоправди – брехня й ілюзійки; час мая; свої
уподобання стають пагубами, тоді як духоправди – врятунком; бо є частиною
Істини; через оману зовнішніх суджень для природньомислих, простих людей
заборонялось судити зовнішнім судом: їх обманутість обов’язково приведе їх до
бачення зла добром, а добра – злом; історія сліпих тисячоліть – недобачання
Істини — історія двох незалежницьких десятиліть, особливо: підтвердження цього;
судження – він наш, бо по-нашому бачить – привели до влади вишиваних
каліконедорік; ззадоруких титанів; з крильцями як у пінгвінів; з думочками, як
у переляків; каби-чіво-ні-вишло;  як би
не образити дияволят, атеярню не видворити; 
як би так, щоб і комунарня і благодійня; щоб і бур’ян не сапати і пашня
вродила; щоб і чортам і Богові вгодити; щоб все саме по собі; хитренько так
вижидали; так високо думку гадали, так витруждались мислю, аж крила всохли;
тепер в орлів куцокрилих на все є мантра: інакше не могло бути! привели
безручків, що помогли випаруватись десяти мільйонам; а мало б бути: він наш, бо
хоче і вміє робити добро; не для себе; по цих жаданнях Сам Бог призначає; але
нашим це не скоро загрожує; і в цьому вся їхня богослухняність; дерзайте,
орлята; любіть уркаїну! в налигачеві ясиру, на кожній шиї; у вінку визволення,
яким новий хмель со братчиками намертво пов’язав; а мало б бути —зречень діло!
після  покаянь і очищень поступ! любов це
діла; великі діла, а не постніукраїноплямкання; залюблених у мертв’ячину; це
сила дерзань — від сили Єдиносильного; Любов це дієвість, це синонім Творця, це
сила Сил; вчасно прийнята для віддачі; у бездієвих і ялових вся сила вийшла:
вся любов пропала; у цьвіріньках і ширінках; тільки крилками ледь-ледь гребуть,
так за арканом дрібцюють. Вповні про стан людини чи явища – про внутрішнє єство
кожного і наповнення його різновидами 
добра й істин, чи злопристрастей і їхніх виправд — відомо тільки Господу
і тим слугам Його, яким Він одкриває правду; віковічну правду — про суть
усього; це конкретне знання – точне зваження з рук Всевідаючого — і є духовною
математикою; без якої неможливо вповні розуміти щось і знати правду; ось чому
він називає себе Випробовуючим серця – сповнення злолюбовей, плотської,
мирської, егоїстичної любові, чи сповнення Його Любові? бо від цієї повноти
залежать: діла щодень – і вічна участь; «Ти випробовуєш серця й утроби,
праведний Боже!», Пс.7.10; «Я, Господь, проникаю в серце і випробовую нутро,
щоб воздати кожному за шлях його і по плодах діл його», Єремія 17.10.

Нехай пробачиться різкість; стільки товкти абетку і слухати
«ми безвинні», немає слів лагідних; дурість і лагідність несумісні; надто, коли
йдеться про долі мільйонів; історію; поверхові уявлення й напівправди
обходяться тяжче загарбань; зла виправди небезпечніші од помилок судійства;
лучче перекаятись, ніж недокаятись; з історією, як із онкологією: краще
одрізати більше, ніж недобачити пухлину; як недобачили в 90-х, так отримали в
10-х; а хіба тяжко було передбачити? хіба ніхто не казав: без люстрації все
буде профанація? гріх повірити було: до чого йде? тяжко всерйозніти і довершити
операцію? ні, власно зло приписали сусідам; туди його, за спину; воно виросло в
кущах; вигрілося в териконах; заматеріло в сірчаній ядусі злочасся —  і рикнуло межи очі сплюхам; не забарило
проявитись; вже за це йому треба дякувати. Я не суддя нікому; є суддя Найвищий
– Слово; вчення Бога; по якому Він зважує; коли нема богопізнання, нема
зрозуміння Його, немає богонаслідування, нема благосповненного життя — нема і
не може бути нічого істинно доброго; і в минулому, і в майбутньому; саме тому
олюднення світу відбувається так непомірно трагічно; наслідування своїх, а не
Його знань, своєї, а не Його волі – злодавня причина нашої і всесвітньої
злоісторії. Говорити про це спокійно – не завжди виходить; не завжди й
виправдано; бо зло виглядає тоді безвинною забавкою; дрібною шалостью
причепурених толедристів; гіркою нотою сладкопєвчих ублюдків; лжепророків –
мантачок випадковим збоєм; а коли приходиться відповідати, вони — шасть і
хутенько здрискують; пошивши народ у дурників. Коли терпимість стає
всетерпимістю — не без участі політичного 
толедранства – зло всебайдужості виїдає найменше співчуття й милосердя;
як гієна лице сонного немовляти; злотерпимість тим і прекрасна, що під покровом
лицемірства дозволяє злу нажертися, розростися до небачених розмірів; коли ж
воно стає нормою – спершу суспільною, а потім і політичною – боротися з ним:
значить підривати норми суспільного порядку; витіснивши добро, воно саме себе
бачить добром – і найперш: упроваджує власний добропорядок; добро по своєму;
розпереконати його чи вмовити – неможливо; бо кожне зло тримається своєї
злорадості – і позбавити її раптово: позбавити життя; лицемірство, укривши зло
для виросту в норму, дає йому тепличні переваги; безоглядною вседозволеністю
воно досягає більшого, ніж простосерде добро; яке тому тільки й добро, що
остерігається діяти беззаконно, по-злому; по-своєму; по власних мнєніях і
хотєніях; по земних, а не вічнісних нормах; ради мертвих, а не безсмертних
цілей; один лицемірний добряк може завдати шкоди більше від мільйону
бандорвані, що як воші вивелася в його кожусі; один лжемудрець і святоша завдає
горя більше від окупаційної армії; бо роз’єднує зневірою внутрішнє й зовнішнє
поривання людей; можна хотіти добра, але не робити нічого; кипіти проти зла, а
не змогти нічого; так простіше й 
безпечніше – і не будеш одуреним; кожен дбає про себе; про собі
улюблених; накопичує себелюбов; люте боговідторгнення; неприйняття живильної
сили сил –  наденергії Бога; і так стає
безсилим – для будь-якого діяння. Зараз голод у Сомалі; кістляві діти з
огострілими плечиками тільки світять очима з неприродно великих черепів і міцно
чіпляються пальцями за вихудлих матерів; кістляві приреченці нічим не різняться
від дітей 33-го; але – чогось вони непомітні в країні, яка впозавчора вмивалась
сльозами по вимерлих з голоду; чогось із тисяч її мільйонерів, чогось із сотень
її резонерів, які закликали  гроші
збирати на обіжених, чогось із багатьох-багатьох гуманістів гаманця не
вирвалося: поможемо їм; мабуть тому, що сомалійські діти всихають від голоду не
так, як українські; і головний патріотяк, за сумісництвом – головний опікун над
жертвами голодомору – чогось над тими дітьми не схлипує; як безсумнівний
мільярдер, він один міг би врятувати тисячі; але мертвих перед телекамерами
оплакувати – не живих спасати; і таким же гуманізмом-гробанізмом ці губаністи
заразили людність: винятковою співчутливістю тільки до своїх бід; винятковою
смиренністю перед всяким злом; а не обов’язком усмирити зло; злонадбажань; зло
мерзоприхотей; в собі й народі; заразили богозневаженням потомственної атеярні;
винятковим невіданням, що благе й що корисне для суспільства; винятковим
непомічанням, що першочергове, а що надмірне, лишнє? винятковим сприянням
тільки грубій тілесності; тільки стадності і жорстокості; вся навала інформації
і валовий нацпродукт є по суті інвестиціями в оскотинення; якщо один футболіст
отримує більше від всього книговидання, якщо один стадіонець обходиться більше,
як вся  писемна культура й духовність за
тисячоліття, якщо один тренер коштує більше від тисяч наставників добра,
це  навіть не резервація, це рай для
нечисті; це для них країна, а для Бога —дияволярня; те, що велике в людей,
перед Ним мерзота; те, що бачиться їм надпрекрасним, те, що мниться їм самою
любов’ю, те найпершим і є — земною мерзотолюбов’ю; перед очима Предвічного, про
якого впевнені: Він не бачить, Він не знає; Він тільки їм дав очі, а Сам не
має;  Його терпіння — як їхнє терпіння:
злу потурання і злу сприяння;  всякого
мерзолюбія обожествлення й восторгання ним; всяка потайна пристрасть, всіляка
диколюбов, відчутна як надзахоплення, є богом людини; іншобогом його
свідомості; іншорадістю, що роз’єднує з Ним і поєднує з пеклами; третього не
дано; завданням старшин народу і самої держави є: не потурати їй, а всіляко  стримувати; спрямовувати поривання на
вищоцілі; на вищолюбов; коли ж вічність коштує менше від футбольного ідола,
така країна не Богу служить; і отримуватиме по заслугах; так, що земля буде в
зашпорах, так що в мертвих мороз піде по кістках; попередні уроки виявились
невпам’ятними; отже, будуть більші; повчальніші; кому б не калатькали в її
церквах, вся смиренність її мертвослужінь — ніщо перед Ним; вся їхня увага, вся
їхня повсякдень любов —  не на Нього
звернена; не до Нього прикута;  не
наслідувати ж Його вчення, по Слову Милосердя, вони, мало не рачки, один на
одному, в колізеї біжать; там пивосік і там любосік їхньої батьківщини! там
зарите щастя; якого ще бога, якого ще блага треба їм? два блага в душі
несумісні; подібне розуміється під неможливістю служити Богу й Мамоні; Мамона —
не гроші, як настановили сліпці, а примітивні ідеї і примітивна земнолюбов;
чуттєві враження, що стали вірою і затьмили собою все; свідомість з усього
побаченого і приємного, жаднопринадного їй, прагне створити віру; і плодить
обманки; лжеістини і лжевіру в них; плоди свідомості, якщо не проросли з Істин,  завжди оманливі, як і їхні литі божки;
виливки прахоідей;  з чуттєвого рівня
Смисл непізнаваний; і навіть здогад про його існування закритий для
земномислих; коли дикі мільярдиська на стадіони, на ублаженія тремтячих
пивоголіків, щоб гуртом скаженіш казилось їм, є і завжди є, а на донесення
правд і вимог Бога, як прийти до Його Любові — нема ніколи, до таких
смиренників і приходить зло: служіте мені; усмиряйтесь мені. Оскільки добро є
похідним від Любові, там, де всередині нема добра, там і зовні  його не стане. Відсутність добра уже є зло —
і  зло розкошуватиме в нещадимій люті; як
попустили йому; терзатиме до зволання. Коли зернова країна і її плакучі вожді
не можуть скинутися по мішку зерна африканцям – хоча б із вдячності, що не всі
перемерли у 33-му – коли мнящіся христянами  тільки на богів чрева й політики моляться,
грош-цена їхній милості; нема її. Як голод духу втолили — на своїй території
—  як помогли Йому чути Себе, так і їх
чує; так наділяє силою; так здібні прийняти від Нього Благо; хоч їм і здається:
блага у них преповно;  сил предостатньо,
система не та! вони самі — благо вже; вряджене у святість; конкуренти погані!
пустошителі зло! а хто їх приманив і двері розкрив? мовчок; тут їм заціплює, як
гаманцям гобсеків; до висот історії і прозрінь себе, до злоусвідомлення, як до
неба; премного ж доброго, багато ж справжнього навчила улюблена історія! тому і
довчатиме ще не раз;  і вже, здається,
вчить.

(Далі буде).