Сповиті смертю

155

Відомий письменник, лавреат Шевченківської премії  Євген Пашковський розмірковує про призначення
Слова і про місце і роль письменника у неспокійному сьогоденні

Продовження. Початок у ч.ч. 19, 20, 21

Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Інший приклад судійства по зовнішньому: показують самку, яка
укокошила двох дітей і зберігала трупи на балконі; наперед перепрошують її: ми
розуміємо, як вам тяжко, але розкажіть; поділіться досвідом; вона корчить
горбату, пускає нюні, губами трусить, хустинку до очей тулить і, не піднімаючи
голови, щось бурмоче в підлогу; як вирішила обродинитись вдома; дитя вийшло
бездиханним; боялась на нього глянути, в лице йому подивитись, і винесла на
балкон, і поклала у відро; через рік – та ж пісня; два роки трупи приховувались
на балконі; зал премудрих мамок запитує про чоловіка і миттю визначає: это  – всьо – муж! мудра психологиня науку
підсовує: подсознательно – она – защіщала – дітей – от мужа-тірана! Показують
всю сімейку; діти вищать: мама очінь добрая ні трожте їйо; заводять сожителя:
він і не знав, що вона вагітна, бо живе у матері; обіжена тираном – він їй,
виявляється, не помагав із попереднім рібйонком – підводить голову; бачачи
підтримку, вже відверто клює самця; питання вбивства, місяцями виношуваного і
холоднокровно убиюжництва – бо чого б не ставала на облік, приховувала
вагітність? – питання умисності й злої волі, втайні визрілого подвигу вже нікогісінького
не обходить; вона жертва! Муж-тіран винен! такіх треба растрєлівать!  Похотліве животноє!  ніби друге животне страждає не похіттю, а
невинною праведністю; за яку й потерпіла – мусила двох немовлят вдушити; щоб
тільки вберегти од мужа-тірана; він, із ознаками алкогольного виродження,
тільки глипає піврозкритим ротом – то в один бік, то в другий – і ніяк не
войме: чого його шарпають цивілізовані; окрисені трафаретним мужським звірством
дами; самонаквецяним насильством-ізвєргством-домагатєльством; вони виміщують
свої невдоволива – на пришиблено хворому – а цинічно вмєняєма дме губи й
супиться; щоб не розіржатися; з усих цих нєвмєняємих, вчених і перевчених дур –
із їхніх подсознатєльних мотивів і адвокатських хитроуловок; вона-то знає, свій
мотив – не мати зайвого клопоту – але для зовнімислих: вона жертва; нєвінна
жертва; і те, що однакові зовнішні судді впаяли аж три роки поселення – дуже
тяжка несправедливість! мужа! Мужа надобно било судіть-растрелять!  а вони одне одного варті; чим не змилок серіалу
про вітю-юлю? і присуд демосу; як завжди правий. 

Ще приклад цивілізованої справедливості: норвезький вікінг
наковбасив під музику сімдесят безвинних; відпочиває в камері; розкішнішій від
номеру-люкс  в еміратах; – і
відпочиватиме так років двадцять; за податки – пожертви на нього батьків, чиїх
дітей він так самовіддано приголубив; так потрудився; подавав сигнал – братам
по ком’ютерному розумові; обговорюють його почуття, адекватність і скільки ще
мав селітри; а те, що до такого смертонасильства підштовхнула відсутність
серйозної кари за масове вбивство, нікого не обходить; бо ж самі дали згоду –
на поголовне скасування смертної кари; великий бог – сама Рада Європи – так
прорекла і сталося по її; нестрим насилля – від її лжезаповіту; але признати
убогість – бога Європи – богувальники не в силі; вони ж знали, що скасовували;
вони, людяніші від Бога, з превеликого гуманізму скасували цілі книги
Богозаконів – Левіт і Второзаконня – де чітко вказано, Творцем людства,
Господом, коли і які нелюдства присікатися мають вилученням із роду людського;
так і не інакше! щоб не заражували інших – смертельною душпагубою хотінь
подібного; бо навіть нездійснене, але часто сховане в душі, приведе їх у пекло;
неодмінно; невідмінно ніякою радою вавилонських богів; обогорівнених безумців;
що свої мнєнійка возвели вище Богозаконів; вавілонія і її башта – посягання на
владу Бога – втілителя Своїх законів; во благо Блага й воістиного Порядку; вони
ж у зловолі знали, що скасовували; під смертний осуд підпадає стільки
содомитів, дітонасильників і просто сексанутих, що вся їхня шобель – добра
частина лжехристів; стадіонно безумних варварюг; цвіту лжехристиянського світу;
вони самі себе, згідно з Богозаконами, упоряднити вже не годні; вони самі себе
бачать вищими, умнішими, культурнішими – якогось там Ветхозавітного Бога; Бог
виправдав їх заслугою Сина – радійте-казітеся-наслаждайтесь – вільно всі
сексануті блудяги! всі довбануті трансексуали; всі об’єднані пролетарії
довбання – сифілярень трудяги; і поки їхні 
душі в ширінці, а тіла оледачіли гірше скотського – лінуються привести
заміну собі – доки секс їм підпилює відновність, а їм все здається, одне одного
пиляють, поки самообожнені сатаніють в безкарності, кара сама, не питаючи,
приспіває до них; з братами півмісяця і меломанами-вікінгами; вони їх
принадять; вони їх вигодують; вони їх асимілюють – і вони ж їх утримуватимуть;
у в’язницях– відпочивальнях.

Коли суспільний безум, злосуд по суті – через нехтування
Богозакону, нежиття по Істинах – запановує скрізь, він вже стосується не Бога й
вічності, не якихось віддалених, малоцікавих понять, а всих людських стосунків;
всього й скрізь; всенького вжаханого, збезсовіснілого їхнього існування; всієї
хапучої несправедливості; всього обезумленого незнання, як впоратись із злом,
що насолоджується, щедужч упивається всесиллям? як вивтікати із людо­їдень?! та
нема ісходу. Ще один, вже історичний, приклад; обговорюють подвиг гекачепе по
спасінню раю безбожників; як їм хотілося його спасти – вєліку нашу родіну ! –
як же їм нетерпеливилось вмити кров’ю вулиці! 
як їм кортіло наказати Бога! що визначив: прибрати царство оголтєлого
атеїзму; обнаглілої атеярні! кінець був відміряний йому; але один із ведучих –
б’ється в падучій; совєцкій патріотії; вони герої! спасали страну! а мічений! а
ренегат її розвалив! і глядачі з першомиті займають його сторону; мастодонти
марксизму-людоїзму, що за короткий час підірвали вікові, континентальні сили
народів, вспіли знищити за сотню мільйонів і смертельно занапастити простір,
мастодонти жутчайшої дияволярні, як і положено, в звьоздах і маршальських
погонах, просто сяють спасительними ликами; і так і просяться в іконостас
богоненависні; слава їм! незаслужено потерпілим борцям за світле ніколи! з
кожною миттю образований зал і просвіщонна аудиторія спасительствують все дужче
– ясне діло: все ж дєті прогреса, з дипломами, научними стєпенями, з хрестиками
на шиях; кому, як не їм, Бога по руках бити; що не дав спасти заколотникам
їхній любимий союз; їх не радує, що Бог одвів – од кровепотопу, страшнішого
всих воєн і революцій цієї невиданої безбожні – що спас від невиданно страшного,
чим от-от мав скінчитися час, відпущений для біснування; що якби, вслід за
путчем, почались громадянські війнища, від Апенін до Камчатки зараз догорали б
хрести на цвинтарях; а тьмища біженців-пустошителів рвалися б на плотах через
океан, обганяючи кубинських товаріщів – у плавбі до Америки; коли ж Бог милував
– нащадків красних дияволят – і дав пожити, поназаводити віл по узбережжях, де
мали б тліти закостомашені стойбища; їхні останні пристанища; коли ж явив диво
Свого Милосердя і зберіг бєшенствовавших богоненависників – ради їхніх дітей;
коли потьмарив їм разум, на декілька днів, і передав владу прогресивнішим – їм
миру і дармоїдства здалося мало; вони величі над світом хотять; над Богом
панувати хтять – переважною більшістю голосують за тих, хто міг їх спасти від
Нього. Коли Істина покидає світ, лжеістини тьмарять  мільйони й мільярди; не в дечому, а у всьому;
і тому життя їхнє – від ями до ями; від страхань до розпачу; від жахів
передчуття до приходу; від кризи до грижі; чорна борба. Так, приписуючи
америкосам розвал союзу, лжепатріоти роблять їм неоціненну послугу; дарують
перемогу там, де не вони, а Бог переміг; і 
вручають їм першість світу; коли Першість завжди за Ним.

Вже виросло ціле покоління, яке, крім блудятини й
політятини, комп’ютера й онанізму, нічого не знало й не бачило; не страждало і
не трудилося; не злітало й не падало; тому в примітивних потягах і
зовнісудженнях і пострадає і запрацює – з-під палки; нещасні рослини! гірка ж
вас жде участь! арбайтен треба, арбайтен, а не шлятися по курортних лежбищах і
порносайтах; а на кожне вистраждане слово чіпляти гидке коментякання, мов
обсидженими пальцями розписи в туалеті; якщо не обгидять якусь статтю, якусь
подію, якийсь нескотський вчинок чи вислів, їм рученята викорчує; таких героїв-борців
– осудників на наших і не наших – наплодила примітивізація; туповизвольне
світобачення; дбати треба, дбати; працювати треба, працювати! а не з кілками
гасати одне за одним; тому над ледачими осудниками попускаються суди
неправедні; щоб інші вчилися; не язиками молоти, а сіяти добре й збирати вічне;
не повітря стрясати, а дур із себе витрушувати; бажано – голодами; зрозуміло –
зреченнями; не обіцяти, а мовчки робити; не видурювати, а віддавати; не
зазіхати, а обмежуватись; не коментякати – й смердючими пальцями пхати під ніс,
межи очі – а себе роздивитись; і перемогти: хоча б пивну соску й чухавку між
ногами; а то живуть як животні, а поводження хочуть людського! держави людської
хтять; одне ж притягує друге, як собака палку; а щоб стати воїном, Духу воїном
– таких переможень потрібні тисячі. Все Слово Бога – уста Його – все вчення
Істинного вчить, як і що треба перемогти, щоб підступитись до духоенергії;
стати людиною шостого-сьомого дня; 
перетвореною і відродженою; здібною діяти – від Нього і ради Нього;
тільки тоді акумулюється сила, необхідна для творень історії і вагомих справ;
згідно з Ним встановленим порядком; доки ж людина-суспільство на перших
ступенях розвитку – перших днях творіння – доки любов до плотського і земного
переважає любов до небесних радостей і духовного порядку, доки дурноволя
переважає себепідкорення духонебесним законом, доти ніяка влада, ніякі
партійки, ніякі економічні дива не зроблять її щасливою; релігія економіки – не
релігія щастя; у ницості вся нещасність! чи сходу чи заходу буде рабом – буде
рабом примітивного невдоволива; примітивних звичок; примітивних забаганок;
примітивенних хотінь; а по суті: примітивноенергії; носієм примітивних знань і
навичок; егояцтва і споживацтва; рабом нездалості – започати благе і довершити
істинне; щастя взагалі не селиться на нижніх поверхах; тим потверджуючи: культ
грошослідування – не релігія богонаслідування; і сам Він її обтинає; для
їхнього ж блага їм  і обмежують земне;
любов до плотського і земного ради любові до ближнього; наддієвої сухолюбові; а
вони  із шкури лізуть, так хочуть його;
хочуть зла; і влади! влади! найперш; побогувати над сіромами; позловтішатися
над нещаснішими; от чого десятиліттями на мачину добра не зроблять; духодобра
найперш; їм приносить надвдоволення саме знущання над  несхожими; вигуб їхній; колись наганами;
тепер ринкономікою; їм приносить щастя позбавити засобів життя, як і
позбавлення репутації, авторитету, простору для благої діяльності – свідоме,
нагле вбивство; їм свербить порушення богозакону і відповідної заповіді; не
вбий; так нездійсненням і обхаянням вбивається добро; зло оживає; розживається
манєрами й ідеями; розкошує у здертій із добра свитці; мімікрія – його головне
вміння; і хоч що б вигадало в останньому схлипові затоптане, занещаснене добро
– злисько скопіює і скрізь махатиме: це я зробило; це мені належить; це я все
вигадало; це я всезнаю! природніх благ йому надто мало; в знущалові і
вдоволеннях жорстокості вся його головна радість; душа його; любов його; життя
його; те, що руками людськими ніколи не виправити; тільки Правитель,
Прозріваючий серця, виправляє його; бо тільки Проникаючому в осердя ввесь вміст
відомий; все наспадковане тисячоліттями; все, що потрібно виправити, аби дух
став по справді благосприйнятним; душа благосповненою; внутрішня й зовнішня
людина відносно доброю; наповненою дещицею Добра Всевишнього і тому здатною
впоратись із власнозлом; умилителі над богомільними бабцями й святим народом,
приписувателі йому майже ангельських чеснот, малосвідущі в тому, що самі ангели
вищих небес визнають себе чистим злом перед Господом; узрівателі добра в деяких
зовнішніх рисах і вчинках поспішливо обоготворяють і тим копіюють його; але
енергія Його Добра і людського доброподобія, 
масштаб Його Мудрості і людських мислішок – це навіть не рівень всесвіту
і мікроби; бо всесвіт – похідне від Його наденергії;  – відпромінений Святий Дух Його є чистою
святістю і життям; наскільки ж мерзотою і убожеством є приписування святості
всякому тлінові і людині, ще й поклоніння їм, як чомусь священному; поклоніння
ці – клоніння собі; на противагу Йому; Його Добру; наскільки згубним є мисленне
поєднання не з Його  благосилою, а з
малосиллям людей, винаочнює історія; до чого довмілася, допоклонялася переважна
частина людства? до чого довчила світ прахомисла інтелігенція? формуючи
відповідний дух і силове поле історії; невтаємничені в сутність зла свято
вірять, що його можна  всовістити,
окультурити, навернути званім вєрующого; посланіями із заходу; глупота глупот!
йому всі ці припарки не притуляються далі одного місця; не проникають в нутро;
злорадості й благорадості вболівань за правду непоєднувані; вищосмисли і
вищорадості, де й живе добро, протилежні ницим; нескотські побудження говорящій
худобі, як казали греки – в кращому випадку до фєні;  в гіршому – трощитиме, роздратовано нищитиме
все зігріте добром; злодухом чутиме; находитиме скрізь; під всенародним благом
влаштовуватиме законоправедні могильні; добра терзальні; народовладдя людоїдні;
комунарні чи дембазікарні – суть злоселекції незмінна; коситиме в своє удовольствіє;
злорадості на прокорм; рубатиме з вічно голодним азартом січкарні; і скільки не
вимордовують інтелігентів, ті майже не прозрівають; народ, культура –
прекрасні; все лад не такий; знов підсунули кляті зайди! хутенько, хутенько
побіжимо і виправимо, переконаєм січкарню; і такий стан речей тут панівний не
одне століття; умилятись народом і обурюватись його владою-порядками– тільки й
треба січкарні; доки інтелігенція не визріє в духовний клас і згуртовано не
дбатиме про суспільство, нею і її народом правитиме січкарня; ждати
справедливості від затятих нечестивців – злочинно; відповідальності від
завідомо безвідповідальних – надзлочинно; як і допускати їх до влади;
подобається комусь чи ні – якщо народ неспроможен і не намагається виростити  духовну верству, а довіряє правління собі
подібним, він приреченець; хоче погибельного і матиме січкарню; в тій чи іншій
формі; якщо голова не править ногами, ноги, не задумуючись, розтопчуть – і
її,  і себе; зовні ж все виглядатиме
правлєнієм крепких хазяйствєнніков; атєчествєнними, визвольними, економічними
війнами, подвижництвом нєсомнєнних народогероїв; і вигубом милосердя.                                                                               

Я.Зайко: Виходить, надмір земного  мислення стримує суспільний розвиток; що
більше зациклення  на земних цілях, то в
поколіннях все менше енергії – для їхнього досягнення; тоді земнорадості
переростають у залежності; радості ради ублажань стають могилою; цикл
завершується; надто земне себе вибраковує. Працюючи нібито на народ, на його
зовнішнє, а не глибинне добро, духівники працюють на свою і його смерть.

Є.Пашковський: Олюднення світу відбувається
трагічно-повільно; із впертих чіплянь за минуле; із впертого всебевірства – із
віри в свої забобони; в курячу сліпоту всезнайства; тільки з того печернознання
– ніякого добра й користі; ні Богу, ні людям; із героїчного самолюбування; а
потім постає таке любо-миле сучасне, що непечерній особі не лишає місця; для
втілення вишніх намірів; для всього мерзенно буденного – місць превдосталь;
коли мрією молоді стає – виїхати, їх не відсутність патріотизму в спину жене;
їх притягує місце, де  можуть
реалізувати  краще в собі; принести
користь – своїм талантом; розвинути себе; те, що батьки-засновники сміходержави
сміялися з усих сусідів і гралися в казаків-вишивальниць, у курені й сотні
–  а для реалізацій добра не створили
нічого – все це призвело до того, що добромисла молодь плодоноситиме добром, де
зможе; тільки не вдома – не в куренях – на дурбанутих батьків; так невидиме
обертається видимим; але бачиться з віддалі поколінь; все правильно! навіщо їх
одволікати; тут ще 1000 літ намірені боротися: за звання героїв і назви
обшарпаних, заперегарених площ; тут не до таких марниць, як добру сприяння; а
підійшли б простіше: вулиці алкоголізму, площі пивоголізму; всім було б
зрозуміло – хто куди йде; а кому не по дорозі – боровся б за щось суттєвіше;
від тимчасовостей вєчноборби. Але ж впертість; хочуть пройденого; воліють діяти
по закарбованих у психотип штампах; знов і знов отримувати по набиченій шиї,
але бичіти своє; до впаду; вся впертість голіафно-земного мислення (воно й не
мислення, а безсмислення: позбавлення смислу Божественних істин в ім’я власних
уподобань) вся голіафщина вихвалянь себе, хизувань собою – із впертого
всебевірства;  а по суті – із цілковитого
нічогоневідання про Його норми й вимоги; догми й мнєнія важливіші Істин;
вділених Ним Самим; коли ж майбутнє скопитнює цілі континенти – опустельнює
родючість земель, народів – пізно й завчасні могильники вирити; як у
славнозвіснім причорнобиллі; раніш було б думати, що замислювали; що затівали героякала;
вглушманені вєчноборбою; слабочулі до Його голосу, живучи в догмах і власних
мнєніях нескопитної участі не можуть мати; десь та знов скопитнуться; питання
тільки: на дві передні чи на всі чотири?

(Далі буде).

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!