Сповиті смертю

250

Відомий письменник, лавреат Шевченківської премії  Євген Пашковський розмірковує про призначення
Слова і про місце і роль письменника у неспокійному сьогоденні

 Продовження. Початок у ч.ч. 19,20,21,22

 Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Я.Зайко: Воля до пройденого не єдиний гандж приземленого
слабкомислення?

Є.Пашковський: В кожному часі даються свої – як наукові
ідеї, так і духовні знання: стосовно добра і зла; правд і неправд; призначень
багатьох і кожного; відповідно до устремлінь і якості духосповнення. Під кожні
ідеї дається окрема енергія; задіюються окремі зони мозку; той, хто цього не
розуміє, взагалі нічого не розуміє; в тому, як твориться історія; заідеєні
мудрителі впевнені: можна перенести оджилі ідеї в сучасне  і  все
получицця; тільки виждемо сприятного моменту; але повторно, з холодного раціо,
не виходить ніколи, нічого; крім каліцтва. Для тих, що жили ідеями, ідеї були
наджиттям; суттю всього; надсмислом життя; надрадістю існування; от звідки їхня
рушійна сила; в тих, що жили ідеями, горіло завзяття;  пульсувало життя; якщо приземлені ідеї, з
подобою справедливості, так потрясали й міняли світ, наскільки разючіші будуть
зміни, коли ідеї і благо зійдуть небесні! Коли попередні ідеї вигасають, тоскно
тлиться час відживання їх; нових і нових спроб підправити їх; купити на них
щось; когось; своєрідна гризня за спадщину; гризуни, якщо їх вчасно не
витравити, прогризають нові міхи і наробляють безліч шкоди! це не ми! не ми!
найголосніше кричать; фактично, це час немикалок і всезнайок, але
нічогоневмійок; ідеї то крадені, а натхнення 
катма; в ідейних паразитів такою радістю — натхнень замінником — стають
гроші; але сила дерзань за гроші і сила ідейногоріння, як вогонь із коров’ячих кізяків
і наднова зірка; тому  й  не запалюють мертвоідеї живих і жадібних
істини; хоча б подібної на добро й справедливість; любов до істин та ідей — і
любов до зиску й грошей: два різних цикли; дві непересічних сили і зони
мозкової діяльності; гроші є підміною ідей; концентрованим гіпер-его; от чого
носії грошви вирізняються, м’яко кажучи, безідейністю, а  носії ідей, залежно від їхньої висоти,
неприхованим грошопрезирством і ненавистю до їхніх благ; смерторадостей
заволодіння; тому й сказано в 118 псалмі, 36р., «прихили серце моє до одкровень
Твоїх, а не користі»; заражені нікчемним вічного не приймають; а наслідують ще
менше; на погибель собі; коли спитано було в оракула про кінець Спарти, Дух
одрік: Спарта згине, коли в ній розпалиться любов до багатства; ця любов і її
безпринципність протилежна духовній любові і її надпринципам — істинам;
неписемні спартанці, маючи усний закон і дотримуючись його віками, мали й
надсилу; в тій силі — безсмертя Сила, яка вела їх через віки; мали зневагу
розкоші, зневагу смерті; бажання діяти, а не лінуватись і розважатись; жерти й
пити; мали силу дієвої справедливості, а не плямкіт народовладдя; бо правив
ними не галас і мнєнія, а  непереступний
закон; утверджуваний через ефорів; ними рухало бажання подвигу; служіння честі,
як зараз підлості; на скільки живильнішу силу 
й захист дає наслідництво Духозакону! якщо дотримуватись його всим
миром; а не корчити вєрующих. В кожному часі один і той народ внутрішньо буває
цілковито різним; всі чесноти й нечисті його так само інакші; в одному часі
носіям одної любові вдається безмежно, у наступному — нічого; здається, ідейні
беруть гору; ідейна любов витісняє цинічноскотську; насправді: благо вищого
ступеню задіює вищоступені мозку; 
радість наслідувати  принципи
витісняє  радостішки плоті й до світу
любов; вишня сила дарує вищий масштаб; 
рука Всесильного, всемогуть Його, усипляє мерзке; вчора мертве починає
жити як атомний реактор; і всім силам світу не втримати його; коли Бог
прокладає дорогу. Здатність чи нездалість вловлювати ідеї, чути або не чути їх,
дотримуватись чи не дотримуватись – на совісті сучасників. Жити цитатами і
хотіти майбутнього, притягуючи його за вуха – такий же абсурд, як користуватись
рахівницями і обчислювати космічні траекторії; абсурдне в науці, в
людинопізнанні й житті виявляється безцінним; бо освячене  їх святістю авторитетами; вони то знали! але
всі ті знання до нинішнього мають такий ж стосунок, як позаторішні сни до
фотосинтезу; кожне нинішнє  має
реалізувати свої устремління – і новоідеї лиш форма їхня. Зрозуміло, мертвоідеї
нічого, окрім стагнації і застою, не приносять; геронтократія в цьому випадку є
обов`язковим атрибутом до існування: в межах попередніх мрій; якщо в тріаді
бажання-ідеї-здійснення двоє перших не сповнені 
Любові й Мудрості, почерпнутих від Життєдарителя, третє неможливе; вищоенергія
є надсилою, а вищознання двигуном; коли воля сповнюється життєсили, її
переповнює устремління: діяти! коли розуміння сповнене новоідей, творча сила за
кожного сприятного випадку намагається здійснити  себе; свою любов явити реальною; коли реальність
нагадує запраховілий  музей
трипільсько-татаро-монгольського побуту – в шатрі з бивнів мамонта — тоді
очевидніше очевидного: їм не вождів бракує, героїчних вождів,
громителів-громовержців, як це віками мариться стаду переляків, їм волі!
благосповненої волі бракує; Бог-спаситель не бог-громитель; яким прикрити своє
каліцтво хочуть; розгублене стадо руки рішучого немилосердя хоче; а коли
отримує її —  чергового зломстивця руку –
нічого доброго, взагалі нічого, крім руїдла й крові, розчарувань і розпачу, з
його  спасенних пагуб вийти не може; і
таку просту науку опановують тисячоліттями! реальність є реалізацією затраченої
на неї волевої енергії; блага реальність – від благосили Господа; не блага –
від не благої пеклосили; почерпнутої і трансформованої під будь-яким принадним
гаслом; покровом злобажань; якщо енергія приймається звишня, а ідеї віджилі,
земні, нікудишні – як траплялося упочатку 90-х, і особливо в 2004 – дух одиниць
і мільйонів може сильно згойднутись, вознестись, але внутрішнє зло скине вниз;
примітивні, земноплотські ідеї і приписування собі заслуги в Богонатхнення
дійстві тільки розпалять себелюбов; «побільше, побільше всього: мені і моїм
улюбленим! ми ж заслужили»; тільки одурманить самозахопленням, властолюбством,
самовихвалянням, а дії, згідно призначеного Господом, не дасть здійснити;
жодної; ідеї або план були своїми, не Його; нечітко вловленими; мудрість –
власномудрієм; не Його підказками; зробити чуттєвих людей духодієвими – як
приставити реактивний двигун до воза; зробити чуттєвих людей духозрячими – й
відданими Істині, а не  самомнєніям – як
сліпому приставити до більм прилад нічного бачення і послати на війну;
командиром підрозділу, від якого залежить битва; він нагероїть за вітчизну! і
скільки б розгублені переляки не вигадували собі вождя — з булавою рішучості, несамовитого
сліпня – він далі, як у кровеболота не заведе; ніколи; вже отримували не раз –
і вже не раз заливались горем; все ХХ-те – випрошене земномислою інтелігенцією
вождівство тиранів; земнощастьдарителів; хіба не це вимріювала передова братія?
хіба не від цього відхрещуються їх імен поклонителі – передові сліпці
нинішнього? водирі в однакову яму; вполовину вже привели – далі буде ще глухіш;
безнадійно, безмрійно, без кровесліз – про булаву.

Даритель не марнотратець; у діряві міхи двічі не ллє; по
тому, що немає добра, визначають: нема доброго слуху й послуху; несмирення й
смирення стосується природньої земноволі і нової волі, дарованої відродженим;
упокорення Йому; нема добра — волі до добродіянь немає справжньої; смирення
липове; через обмаль благоенергії всі надзалежності від земнощастя;  від земних енергій; практично, від зла; де
воля, звідти й живлення; там і відповіді – на всі причини убожества і нещастя;
у відсутність блага вселяються усі заздрощі дурнохтінь; та сліпим поводирям,
ззовні антимарксистам, все уявляється по шмарксисько-лєнінськи-невмивано
просто: був ідеальний народ, а підступна російська імперія його загарбала,
зрусифікувала й спотворила; і тепер у них руки ззаду ростуть! титанічна мисль;
обчитавшись Старицького, мальовнича купа задоруких дядків у ролі  мислителів малювала й малює собі
плани-відповіді на все з чуттєвого рівня; де думка взагалі не ночувала;
малювала й перемальовувала із стариччини-істориччини план побудови держави – ми
вірили, що все само побудується, як у Хрянції, але нарід виявивсь ду-ж-е
зрусифікований! хлипає тепер шмарковуса дідва; без проблєску совісті в наглих
очицях; бо саме їхні мальовничі іллюзійки – продовження комуно-марксиського
утопізму, на якому вони виросли-вивчились у московських вузах – саме їхня шамкітня
й шмаркітня утопила в міражах всі благі поривання двадцятиліття; мальовничі
ідіоти, на хвилі демагогії доскочивши до мікрофонів, так повірили в своє
словоблуддя, що подосі певні: їхні малюнки, їхні слабоумія геніальні пориви
повалили імперію! потрясли світ! і вони ззадурученки, з примітивного
славолюбства, двадцять років трясли й валили; аби нікого з дієздатних не
допустити працювати; самим не діяти й іншим заважати; покоління шмарковусих
левків-дурків так задурило людей визволятиною, так віднадило від щоденної
праці, що цілі покоління увірували: визволятися і є робота! і з такої роботи
походить валовий продукт; омріяні плоди незалежности; по суті: усна народна
творчість цих мальовидників, малюнів хрянцузької-вкраїни-по-старицькому так
запотьмарила багатьом очі, що вони уже й не підводились; все наївно виглядаючи
– української влади, українського щастя; все загубленої на обочині підкови; на
прапор собі! як зламок калача в покинутому дурдомі, все ждали, ждали; і
дождалися; рейдерів-грейдерів; нагодують землею; от де живучість зла!
зложивучість невитравних марень; невиправної комунарні! в мавзолеї вождь
розкладеться, а вєрні лєнінці  будуть з
нами; дурячи земнораєм; тепер єврораєм; чим калач далі, тим уповання тихіші, глибші;
як остання надія приречених; ждуть; вже дождалися комунізму, дождуть і
євгробізму; ждуть обнадієні блага; воно ж не в тій площині живе; малюни ж не
губилися, і ввесь цей час, вєрні реалізму, не одним святукраїнським духом жили;
не одним; не одними лубковими ілюзійками, перемальованими із стариччини; а
пенсіями і доплатами, здертими з шкур улюблених їм країнців; мільйонів
злидарви! німих, болем вгнутих, приреченців; братів-невільників вони до болю
люблять; аж вусами в борщ падають, вдавившись сльозою; а дерти з ожебрілих
пенсії-доплати, яких генсеки собі не дозволяли – в порядку речей; ввірених їм
поселян вони так полюбили! так ощасливили стариччиною і розмальовками
україноманії! що ті як розсілися на весіллі в серпні, так і встати вже не
змогли; коли одне слово ненька! саме одне, сіє, вирощує, годує, підносить,
одягає, зарплату видає, якого дідька ще треба? жахаються такій невдячності
малюни-дядьки із державницькими холеними вусами; якби так любий народ
очепурили! якби хоч злізли із його шиї; якби мали глузд — хоч трохи помовчати і
не дратувати медведя; що одним ядерним пазуром ковзне — випустить киші
мільйонам; і ніхто йому не покивне; як вже не раз бувало; а якщо й кивне, не
поверне; одним покивом може зрубати тисячі маківок, що шарудять усохлим
насінням; дрібномислієм власновеличі; тисячам леків-дурків зітнути бундючні
голови! як пил на коліні стріпнути;  але
тому й не стинає: береже для посміховиська – які вони й так безголові; отримати
свободу – і оддати атомну зброю; отримати волю — і  всі двадцять літ піджучувати на боротьбу!
о-о, це треба бути особливо наглими, професійними провокаторюгами; наглішими
тих, що підбили повсталих Спартака назад, на Рим іти; і дуже вдало сходили;
вихованець їхнього даун-гуртка розмальовників уже спровокував: і вступ неньки в
НАТО, і поліцейську демократію, і багато-багато чого-чого; загнав у яму, а
вихователів заградотряд: впірьод-в-атаку! женуть героїти; віками так; у тому,
щоб скласти голову, стільки геройства, як скрутити в’язи з мосту; в тому, щоб
діяти миром, дбати добром, перемагати зреченням у найскрутніших скрутах — чесне
духогеройство; не битись, а не допускати битв; завчасно діяти; мир і
добросусідство — не порожні звуки; навороженість, заздрість, невдоволення і
дратування — ділами ближнього — ось ті подвиги, війни духу, якими доконали
себе; випалили духоблаго в образах, брехні й упередженні; за десять віків
кривославні, все вкрив і вскіс трактуючи Слово, як посібник по вєрооправданію,
так і не усвідомили, що невикрите і невиправлене зло накопичується; що всі
війни — найперше в людині кояться: між ним і залишком благого; вони часто і не
здогадуються про існування духолюдини; що любов до ближнього — сила духолюбові
— або є, або нема її; що дається вона не за так; не усним благословінням і не
за званіє вєрующого — як вінець перемог над злом у собі.

 

(Далі буде)

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!