Сповиті смертю

Відомий письменник, лавреат Шевченківської премії  Євген Пашковський розмірковує над
призначенням Слова і місцем і роллю письменника у неспокійному сьогоденні

Продовження. Початок у ч.ч. 19,20,21,22,23

Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Це час, коли внаслідок просторікань і беззаконь – волі до
різнозла – любов багатьох охолола; їй не дали розвинутись і заплодоносити; нема
її – і нічого немає справжнього; життя скоматозніло; в старчеських ластовиних
ззаду-руках; в  духоблударів камланіях;
ціна реанімованих ними староідей – страшне конання, всуціль безвихіддя десятків
мільйонів; десятиліттями їхніх конвульсій підтрималось цих старечних рук
безсилля; цих рук вимахування – проти імперії! а життя-немовля, народжене
двадцятиліття тому, так в сповитку і вхололо; приспане на печі; задушене
сліполюб’ячими старганами, що затиснули його – для себе; і побачити не дали
нікому. Вірити, що його можна оживити – самою економікою чи політикою, навзахід  чи навсхід інтеграцією – так само безум­но,
як оживити вдушене в сповитку; убивцям нічого так не кортить, як переконати в
безвинності чи ненавмисності вбивства – все виправим, все почнемо з початку –
але від того воно не перестає бути вбивством; українізація і «купуй українське»
мертвозневіреним помагають так, як мертвому хрестини; дикун, що вперше бачить
лампочку, здогадується, що вона світить і гасне не сама по собі; цивілізований
дикун тим-то й гірший, тупіший від просто дикуна: він все приписує своїй
передбачливості; свому хитровмінню і нічого Господній волі; Його мудропланові;
стосовно всіх і всього; таке хитромудріє дозволяє передбачливим заднім числом
обілювати себе, свою історію; свої боговідступництва – підступництвом ворогів,
а всю жахоту накоєного списувати на зрадників; загарбників; не передбачили
таки! але в непередбаченості вся суть самонаказань; передбачливих впертих
богоборців, що послідували своїм ницим-куцим ідейкам; а не Його всевіданням; що
корисніше для завтра; у вдосконалості і дії блага; дикун може додуматись: або
лампочку треба міняти, або перевіряти 
електромережу; відновлювати енергоживлення; але цивілізований дикуняка –
депутяка-патріотяка-націоналізований просторіка – ніколи не може визнати; що
діло в богозневаженні; в тих ділах та ідеях, що від’єднали від Його
електростанції; що опустошення й помрачіння, купелі в крові й безвиході – в
площині духоживлення; в площині власних хитрувань і завбачності, що обходяться
завжди – не завбаченим смертовоєм. Незаторкнутих не буде; жоден народ, жодна
особа – не виняток; на хвилі великого перетворення й викриття; занепади й
помрачіння збільшуватимуться немислимо; в порівнянні до минулих століть; зміни
в людині й світі стануть безповоротними; егоїстичне, дурбаністичне, народжене
для самовдоволива, відмиратиме; експериментально доказано: заражені егоїзмом
нездатні діяти для спільноблага; відповідно і зберегти свої суспільства; дія за
вигоду і вдоволення –  діяльність нижчих
зон мозку – є наслідком нерозвитку вищих зон; відповідальних за моральні
цінності; за дію ради спільномети; на віддачу; 
коли діє нице я,  надособистісне
я  завмирає; а разом з ним — і всі вищі
здібності й поривання; і навпаки; коли діє 
вище над-я, ницим побудженням робити нічого; вони не керують людиною; особи
з нерозвинутим прошарком над-я завжди діятимуть глитайськи, звірино,
паразитарно; на  це підбиватиме звірина
частка мозку; люди з розвинутим над-я – в ім’я блага, спільноти, людства; не з
примусу чи вигоди — з чистої вищорадості, яку приносить така діяльність;
задіяння духовної любові, більше відомої як любов до ближнього; в лицемірів,
святош, фарисействуючих пустобрехів — вона лиш слова; любов на устах; заманка
для телесиків; у сповнених нею – надкипуча сила; найвнутрішній запал…

Якщо літератори не найдуть себе у вдосконаленнях, а не в
хлипанні, славленні та вгероєнні народу, вони будуть його остаточними
гробівниками; не русифікатори, не глобалізатори, а вони — лжемислителі;
лжепастирі, лжеполітики, вся сукупність світських і врясених духівників остаточно
роз’єднає його з Духом Божим; що не вливається в старі міхи; не вривається в
засквернені – всіма минулими нечестивствами – посудини. Попередники, закликаючи
то до свяченої сокири, то до серпа і молота, помогли закопати – чужими руками
закопали більше, аніж самі тирани; малі виконавці їхньої волі – їхніх давно
висловлених побажань; земного щастя – ціною беззаконь – що обійшлось, оцінилося
наскрізь вкривавілою землею. Боротьба з власністю, як зараз – боротьба за
власність, розгоралася, найперш, у розпаленій уяві паперових вождів, що бачили
зло тільки в класовій нерівності; зараз – в національній; тоді пани були винні;
панів вирізали й розігнали – нарешті вільні! тепер моляться на інвесторів;
рачки лізуть у посольства; просяться в Європу; знов погано! а шмарковусі
заступники гладять засмучених під посольствами і втішають бідових: це все
імперія – все «п’ята колона» винна; не дала нам розвинутись! ах ви ж гієнні
пащеки! тупа, безсердечна каліч ! прабатьки настроювали народ проти одних панів
– за других панів, а потім взагалі – проти панів; потім – за будь-яких панів;
за збагачення будь-якою ціною; і так, скалічивши саме уявлення про добро й
справедливість,  і  як їх досягати, ви хочете добра й
справедливості? собі-своїм; а чи не пригадуєте закон, що з вами чинитимуть так,
як ви чинили? якби хоч у цьому, надпростому, прозріли трохи, то може б не
розчахнулись; одною задницею між двох базарів.

Суто ж природнє, поверхово соціальне,
класово-расово-імперіалістично-глобаліс­тичне уявлення про зло – зло в
зовнішніх обставинах, а не в зіпсутості волі людини – дає дурноверть
нескінченної боротьби; марних жертв; марнотно витрачених вікових зусиль;
нескінченного самопоборення; впертого самовигубу; плодіння суєти – і
спраховіння в суєті; коли з усих їхніх надривань, мордувань, стрілянь – за три
колоски за пазухою – залишилося стільки, як із дурних колгоспів; як із всеї,
серпами й молотами нашкрябаної, радянської дурнописняви; з теперішнього ж –
суєслів’я і накраденої власності –  з нинішньої
глупоти й хижацтва вийде ще менше. Якби сили духопошуку, півтора століття тому,
пустили не в жадобу землі і смерті – панам, царям – а в присмеріння себе, своїх
дурнохтінь і жадоб, земля б не з’їла стільки! якби хотіли не волі-мсти, земля б
не помстилася стільком;  і на континенті
жило б, плекало нащадків за півтора мільярда; здорових, життєактивних; якби
схотіли порозуміння, примирення, милосердя; а так – доживає і просить смерті
десятина можливого – дещиця виснажених, покалічених, розчарованих старців;
розбитих звитягами і перемогами; несвідущих: за що мучились і надривались так?
коли двічі за століття воля 
упротилежніла, це не могло не підірвати дух; чи хтось всерйоз подумував
про роль письменників у ощасливленні доходяг? чи тільки лєнінізм із головешкою
і сталінізм із плахою ганяв за ними? біду чворив;  а хто роздмухував полум’я – соціальної
боротьби – хто класову ненависть формував, надихав, римував? буржуїв за
буржуями відправляв до одної ями.  Та ж
поверхова глибокодумність замінила класову борбу —  на нацполітичну; але результат – той самий –
визволення від майбутнього і власного населення;  до паслєднєго вздоха; рабам природності –
безбожності рабам – не треба ніяких кайданів; безвольні, безсмислі, нестійкі в
Істині вони так щільно себе обплутають – похотіннями, заздрістю, відвертими
смертоідеями – так пеленають себе від Нього, від новоенергії, боголюбові, що
задихаються в коконі; і метаморфоза не відбувається; старе не перероджується –
і нове не злітає; раби борби є найприреченіші раби.

От чого героїнам визволення, пафосним героякалам – про
давнину й перемоги – ніби вирвало ніпеля; щось пшикають, але нікого не надихає;
кажуть: перегоріли; нікогісінькому нецікаво; як і танці та присяганці
клонованих ними героїв – здається, їм віри нема, а насправді: немає Любові; ані
в них, ані до них; в упователів на їхні ідеї; тому й порозуміння, братерства
нема – і жодної спільної добродії; їхні політичні братання – братство зла –
сповнені тієї ж пристрасті, що й братання бандитів перед нальотом на банк; в
нашому випадку влада, посади неодмінно належатимуть однаково злим – тільки
по-різному лицемірним – доки більшість не сповниться вищих почуттів; доки
хочуть зла, доти й матимуть; народ приречений мати не кращих вождів, доки
всередині анічим від них не кращий; мати таких удальців, на яку удаль і самих
підбиває.

Наскільки це поправимо з допомогою нинішнього виховання?

Ридма плачуть над школами; над розтерзаною освітою; дрімуче
впевнені, що та видимість, та казальщина — 
з подій і  фактів – і є
освітою;  робить здібним і корисним
громадянином; дійсно просвітлює; розвинувши мозок; дійсно потрібна
молодомислячому поколінню; здібна особа може з Інтернету почерпнути більше,
аніж здогадуються всі її навчителі й автори підручників разом узяті; всі
переповідники видимості; проблема – як обдарованому поколінню застосувати
розуміння й знання; формалістична ж наука вчить, як легше пристосуватися й
обхитрувати – на деякий час – життя. Дітей спішать отруїти тими ж ідейками й
дрібними упередженнями, тими ж видимостями істин, на яких спотикалися та
покалічіли самі. Для молодих неважливе – важливе позавчора; їм належить найти
власне світобачення і мету, яка його реалізує. Їм треба вирватись із кола
смерті, а їм втовкмачують ідеї смерті; тьму смертоідей. Змалку витруюючи любов
до істинного, нестандартного мислення.

Якщо істинноосвіта походить тільки із Слова, із духосмислу
його, то всього  неістинного або
малоістинного людина вчиться із безлічі джерел. Мені несказанно пошастило –
попасти під перетворення і одійти від безміру лишньознань; зрозуміти: якщо
письменник не вчить життя, він вчитель дурножиття, бо все чомусь вчить; якщо не
вчитель, він дурно­вчитель; всього дурного; всякої дурі й чуттєвих вигадок;
хаосу ілюзій – смикань зла проти духопорядку; якщо вчить одних іронізувань,
кривлянь, вищань, знущань –  нелюбові до
ближнього – якщо вчить любити тільки тлінне й пройдене, тлін і знущання сіє
у  вітчизні; якщо не вчитель життя, то
вчитель каліцтва.

У сув’язі з цим показово, як деякі борці-незалежники,
вивчившись своєврємєнно у московських вузах, поставали особливо вдячними
антимосковитами; як вовремя демонізували-викривали москвіадщину; як розраховано
шкребли й вивергали всяку бездарщину; накарлючену блідопоганковою, мертво­книжною
мовкою;  як старалися, щоб особливо тепло
віддячити за гостинність; як потім все це тепло попадало в підручники; вчило і
вчить; благим поривам;  аж потім самі
просвітителі  дивуються, чого така тьма
запала? самий темний випускник лумумби не напише й не написав про московію те,
що писали й пишуть, торгуючи душонкою, як тушонкою, деякі викривателі
московщини; світочі духовности; з дипломами московських літкурсів; де студенти
жили по вищорозряду; як у вищій партійній школі; на повному забезпеченні; в
окремих кімнатах; із стипендією в 120 р. – як хвалився мені тоді один із
великомучеників московщини; московіадер ще той! приймали туди не за особливий
талант; направляла спілка письменників – потім так само віддячена чорнодушними
– по списку; не за ясні очі; і випускали звідти також – не з ясними намірами;
дарма хіба їх утримували? платили місячну зарплату трудяги; дарма хіба потім
вони всі, як води в рот набрали, коли я піднімав голос за люстрацію; дарма чи
що, в своїх свободо-часописах всіляко уникали цієї закрамольної теми? дарма
лякали міщан різаниною і громадянською бойнею – так грозили своїм повстанням –
якщо хоч трохи очиститись; від підколодників-стукачів-провокаторів; страшителів
московщиною; як вчора страхали бандерщиною; дарма сліди замітали? дарма хіба
відговорили – від державного каяття – і досі їхні справи прихованіші від чуми в
колбах; дарма так недочували –  без
правдивої люстрації вся незалежність: брехня й профанація; і напорскували,
напускали гончих на  прохололі сліди;
дарма чи що вони так сусанінськи довго вели – і привели таки; того-то їх і не
здали, щоб скоріш доконали вблудлих; там-то знали цим трюфелям ціну! та
найсмішніше те, як їм вірить свобідна преса; як розхвалює; як цитує; як
обговорює їхні вболівальні листи – за неньку! їхні заклики протів насуплєння
діктатури; їхню героїчну грозьбу неокаянній московщині; ну-ну-ну! мільйон
чорношкірих випускників лумумби не носять в собі стільки яду, не здатні на
стільки підлотизму, як один-два чорнодушних країнці; краятелі сердець –  за неньку! трударі словоблуддя – навчителі
смерті; що тільки не напридумали! аби виправдати свою подлость і яловість! чого
сталося, так як малося; за їхнім сліпим поводирством; чого не наплели, аби не
бачилось головного; без каяття – сам Бог учить – нема нічого! жодного
благомайбутнього; і тут, і в вічності; назвєздунені літмудрилки – щоб поховати,
як вони поховали незалежність – красівих теорій надлубали, з американської
булки; виявляється, у нас є дві політичні нації; вони борються між собою і від
цього вся біда; нема економіки; немає справедливості; нема майбутнього; за
фасадом незалежності нема нічого; прекрасно! визначна тіорія! а коли поборють?
яка перспектива їхньої лютоборби? питають літмудреця; а ніколи! підписує вирок
двоєдушний лжець; який, крім лжі,  нічого
правдивого по натурі своїй сказати не може; він, і такі як він, заклинателі
московщини – з переляку викриття, чи з переляку безпородності, як дзявчливі
цуценята на прив’язі – священно впевнені, що дзявкаючи всю ніч, вони
ве-ли-к-у-спра-ву роблять; на стражі незалежности! якої незалежності? чиєї
незалежності? прапора над сільрадою? де доживає дві баби і просять смерті собі;
якщо незалежність тільки приховує залежність 
немічних від закабанілих, добрих від злих, порядних від непорядних,
діяльних від паразитів, якщо запановує підлеглість совісних від безсовісних, а
даровитіших від бездарних, то це диявольська незалежність; і горить вона разом
з ними! вогнем смертельної жадності, заздрості, взаємоненависті; вогнем
пеклятини!  горить, і давно горить уже,
вся ця чорна заздротня! Коли сталося так, як малося, проповідники
розважальщини, мудреці з мудринями, естети із снобами, з тим перверзійним юнцом
попереду, знаменосцем фуфлятини, всі краснобаї ефірів і світочі конференцій
ніяк не очухаються; й не здатні пів-слова правди, два слова розради сказати
неньці; їхня сміхова культура породила час плакати, час каятись, та
залицемірені й того не можуть; заціпило; сказати щось не про себе;  не про пиху й мандри, зазвьоздні успіхи;
потрясіння собою галактик; а щось рятівне й спасенне: як жити тут? як жити для
вічності? а що їм сказати – ліпителям одного бога з української-вкраїни; ну
зліпили, обвишиванили, обставили сирними кониками – бог не їде і святмиколаєвих
торбинок не везе; святрусичів така оказія не-ма-ло пригнітила; вони не-ма-ло
за-при-за-думались – і калину йому підносили, і в гриву стьожки вплітали, і
возили до висохлих кровеболіт; де клали йому в шаньку  кості; переможних поразок; бог не надихався;
не оживав, а вседужче чахнув; і бідні українопомрачонні упали в ступор; до того
заїздили себе своїм богом, до того обгодували себе кістковою мукою, що вже не
життям живуть, а муками і сльозами минулості; як не розкаялись у вчорашньому,
так і позавчорашнє не відпускає – і Любов, сила майбутнього, не вливається
жодна; так сміхова й героїчна культура догероїли себе. Що є гіркіше, ніж
бачити, як півтисячі нещасних, взявшись за руки, раз на рік демонструють свою
сирітську присутність; на банкеті глухого відчуження; раз на незалежність вдіти
вишиванку і постояти разом, щоб не побили – не змісили на кровеболото – ось всі
радості й вся переможність тієї незалежности, яку вибороли людям страшителі
очищенням; купка більшовиків за 10 днів потрясла й перевернула світ – назавжди;
а ці століттями прапори носять, мотнею трусять і всього бояться; потрясають
вітер – борються за самопоборення; двадцять років у своїй країні живуть, як у
гетто – і це довгождана свобода? двадцять років у своїй хаті, як гестапівському
застєнку, у камері тортур, – і це незалежність?!  з одрубаною головою в морозильнику;
сповнена  державних слуг; хто такі?! чим
пожертвували? двадцять років шобляк ластоногих кабмінівських старців обслуговує
групіровку за групіровкою і все реформи, хрюформи корчить; зграї прокурви,
судярви, міліціярви вишиковуються то за одну, то за другу банду – і це держава?
половина освинілих курвів і половина вкнурілих ахранніков прописалися в
депутатстві; і ці дойні свиноматки на луївітонових каблуках, ці безшиї
вгодовані кабани в золотих цепах, це боляще за люд поголів’я, що часто бігає по
лісах і там на жолудях прогулює сесії, оці державні мужі й мужланки: це
парламент? цей відстойник пропитого радянізму і незалежного злодіїзму –
держава? влада? то це що: Бог не бачить вас всіх?! і тих, хто робить, і тих,
хто повсякчас допускає; розгул звірократії; звіриний норов джунглів не посягне
на стільки зла, як тут наробили скопом, а тикають на кількох у телевізорі?  і це Він вічно має терпіти?! дихне – й
затруситесь, як земля при десятибальному землевої! і все це разом – життя в
неокаянні; життя без люстрації; життя, як прийдеться; життя по своїй природі й
премудрості; по науськалах палітологів, ідеологів, експертологів; життя, як
суміш привозних і оджилих догм; життя за уставами невивітреної комунарні;
по-своєму безбожнопорядку; не згідно з Богопорядком; а незгідних с Собою Він
пасе жезлом залізним – ударами неуникних воздаянь; за все допущене всебевірство!
за все розпалене себелюбство! за  все
ублажання мерзотами!  за все, за все, що
відвело – від  Слова Його і Вчення Його.

(Далі буде).