Основу української ідентичності становлять не “забаганки” еліт (партійних чи культурних), а прадавня самобутність народу і країни. Особливе значення у самобутності українського народу має усвідомлення святості рідної землі і країни.
Якщо розглянути аспекти ”святості” в різних мовах, то всі якості, у яких вона проявляється, можуть бути зведені до двох: те, що сповнене божественністю (одухотворене святою силою, або службою), і те, торкатися до чого людині заборонено. Все інше – імітація святості, яка не має сили, як і вкрадені святині втрачають свою святість для злодія де-ін-де і ким би він не був.
Історична назва ”Свята Русь” стосується і належить тільки Русі-Україні, її землі і її народу. Святість Русі-України не могла бути привнесена в Україну звідкись і кимось, як і не може бути перенесена ким би то не було на сусідні землі, бо тільки і саме в Україні святість сповнена присутністю божественних знамень.
По перше. Всі ріки України справіку присвячені богам: назва Дніпра – Даждь Богові. Геродот дуже вірно записав його ім’я – Паппай-Хлібний (в українській мові і на латині “pappa” – хліб, “pappeln” – годувати); Дністер – Стрибогу, богу вітрів, морів і океану; Прип’ять – Мудрій Богині молитви і моралі (“п’ятитися” у назві “Прип’ять” – “настирно дивитися”, “наглядати”, збережене у допливах ріки); назва ріки Десни присвячена Богині Провідної зорі; Сіверський Донець (“Siva” – Схід) – палаючій Ранковій заграві; ріка Південний Буг (Бог) – Дарниці вогню і хлібів Пірогощій, Західний Буг (Бог) – Вечірній заграві (її барва жовта). Геродот назвав Богиню Вечірньої зорі іменем “Аргімпаса” – “Наглядаюча” у назвах “Смотрич”, “Гуйва” (латинь “hui”), “Вижва” (вижу), “Стир” (німецьке “stier” – настирно глядіти), “Рача” (рачити очі), ”Зегзиця” (німецьке “sehen” – бачити, дивитися), ”Сіва” (англійське “see” – дивитися, розуміти) та інших.
Друге. Україна облаштована як храм. Храм України має “Східні” – ”Золоті ворота” (Угроїди – тут Сонце їде угору над Україною), Західні (Красні, Ворота Хресного ходу) – це Нижні Верецьки (Нижні ворота), Північні (Жертвенні) ворота – Янів (санскрит “yana” – ворота) і Південні Дяконовські ворота – Торецьк (від „Tor“ – ворота). Ці ворота зміщені до службової частини Храму, там дяк приймав дарування на Храм від козаків після морських походів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Третє. Місце в Храмі, де віряни збираються на молитву називається “Квадра”, або “Ковчег”. Чотири боки Квадри присвячені євангелістам. Так, західна стіна присвячена євангелісту Марку (його атрибут – лев у назві Львова), північна – євангелісту Луці (його атрибут – бик у назві “Биків”), південна – Іоанну (його атрибут – сокіл у відповідних топонімах), східна – євангелісту Матвію (його атрибут – голубка у назві Фастова, грецькою “φασσα” – горлиця). Символіку Квадри зберігають назви “Перемишль” (Mark – Мислич), “Пересопниця” (на санскриті “sopana” – “сходи”, а Святу Діву Марію називають “Східниця”, Діва Марія провідниця християн на небеса), місто “Переяслав” – “Вісник” – місто яси, а топонім “Пересічень”, присвячений Іоанну Хрестителю (санскриту “sic” – “купання”, а Купала – Іоанн Хреститель, бо хрещення проводиться у воді, в купелі). Про “Квадру”, або “Ковчег”, як місця молитви у Храмі, нагадує назва “Волинь” (Молитва). Перша частина назв з ”Пере…” (Περε…) має значення “Горі…” – “Вище…”, “Верх…” і вказує на небесне (божествене) значення назв.
Четверте. До святинь України належать назви: ”Верховина” (Вишня небесна зоря – Провідна), ”Буковина” (Богиня Провідної зорі завжди зображується з буком – дорожнім бичем), “Говерла” (“govern” – правити, керувати, вершити – Правляча Гестія); “Волинь” – Молитва (у назвах богині “Літа” – Літин, “Лато” – Латориця, “Ліпа” – Золота Липа, тощо). Значення молитви має назва “анти” (грецьке “αντη” – молитва, “Іква” (грецьке “їκω” – уклінно просити). Назва міста “Дрогобич” має таке саме значення як ім’я “Агафірс” у Геродота: “αγα θυρσος” – провідний жезл.
Серединна земля України присвячена Богині Землі – Роді. Геродот назвав цю землю “Ексампаіс” – “Роденська земля”, як і назва Києва – “Родень” (перське “kyia” – “родюча”, грецьке “κυεω” – нести зачаття, нести плід, родити). Про цє значення засвідчують також назви “Житомир”, “Вітичів”, “Жуляни”, “Поляни” (від грецьких слів “πολευω” – жити, родити; “πολιας” – Рідна земля, Головна частина країни, або Метрополія). До речі, давні столиці індоєвропейського ареалу у своїх назвах мають значення “родити”, “жити” – Женева (в оригіналі Genf –- Рода, genus), Париж (латинь “pario” – родити), Відень (іспанське “vida” – життя). Однак, греки називали Київську землю по-своєму – ”Святі дороги”, вбачаючи в основі назви “Русь” французьке “Rue” /ru:/ – дорога, або вулиця, як у назві “Русанівка” – Святопутна (означення Провідної зорі), що не вірно, оскільки вся топоніміка Київщини присвячена Богині землі Роді і Богині весни Флорі (Квітнева). Богиня цвітіння вшановується українськими вишиванками. Значення “Святопутна” має назва “Ольвія” (Oll via), як і назва “калліпіди” має в основі латинь “callis” – стезя, шлях (на арійській “dola” – стезя, дорога, доля людини), що пов’язувало між собою назви “Подолія” і “Ольвія”.
Східні землі України – Сіверщина (названа від назви Сіверського Донця (“Siva” – Схід), у Геродота сіверяни названі “будини” від санскриту “buddi”, “budhi” – пробуджувати, а “Siva” – Схід, вранці небо сивіє; Переяславщина, Слобода і Таврія присвячені Святій Богородиці Пірогощій, воєводній Богині, творцю небесного вогню – блискавки. Козацькі землі характерні полковим устроєм (“полки Ольгові” – Ольговичі-Вишневецькі, або Гориславичі). Що до Слободи “сестри Либеді”, то ця земля була “розірвана” Германаріхом (міф про сестру Сунихільду), що спонукало братів Аммія (Діра) і Сара (Оскольда) виступмим проти готів. Король гуннів (волинян) Баламбер (Ізяслав) здолав остготів і підкорив їх своїй волі (французьке історичне “ost” – військо). Так прочитується легенда про “сестру Сунихільду” і Слобідські землі “сестри Либеді”.
П’яте. На мапі України збережена легенда, записана Геродотом, про золоте знаряддя, яке впало на землю України з небес – сокира (бердиш), плуг-соха, ярмо-вітрило, чаша-корець. Назва сокири-меча збережена у назві ріки Оскол (оскське “osk” – меч, грецькою – “aor” у найменуванні “аорси” або ж “сагіни” від грецького “σαγη” – бердиш у назвах ріки Берда, Бердянськ, Бердичів). Назва плуга – рала-розсохи – вжита у назві ріки Саксагань (Кривий Ріг), назва вітрила у назві ріки Збруч і топонімі “Авратин” (“avra” – вітер, повітря), а Чаша – у назві “Чашин” що знаходиться біля витоків ріки Сян та у назві “Каньчуга” від німецького слова „Kanne“ – судок, корець. Образи цих 4-х предметів давні пращури бачили у Семизір’ї Провідної зорі.
Шосте. Важливий образ України, як образ небесної Богині Артеміди, і образ Корсунського півострова (Криму), як образ малої дитини, зберігають прадавні обриси території України, як Великої Птахи (тотем Артеміди – морська чайка) і півострова, де на горах (Гурзуфське гніздо) сидить Мала Птаха. Цей образ, як доленосний образ зв’язку людини з Богинею (Богом), перейшов і зберігся в християнському вченні про Діву Марію і сина Божого та про вбивцю дітей Ірода (грецька легенда про Артеміду і Іфігенію). В повісті Миколи Гоголя “Страшна помста” – козак Іван і його маленький син гинуть від підступного Петра, своєрідного Ірода.
Сьоме. Важливий образ – “Ахіллів Біг” – творять назви ріки Міус з допливами “Нагольна-Каяла” і Кринка-Суджа. У Геродота ріка Міус має назву “Іппакіріс”, (Глава вершників), а ріка Кринка названа “Геррос” (Січова). Назва ”Нагольна” утворена від грецького “ναγιος” (αγιος) – очищення від гріха, а назва “Кринка” від грецького “κρινω” – осуджувати, вирішувати щось судовим змаганням чи судом. Цей образ пов’язаний з т. з. ”Убіжним шляхом”, згаданим ще у Есхіла. Повертаючись з морського походу українські козаки могли скоїти певні гріхи, а тому у Бусеграді біля ріки Каяли вершився суд над грішниками, які повинні були покаятись (сплатити викуп).
Восьме. Давні святині України зберігаються в давніх топонімах України. Так, образну уяву предків про ”Ранок – День – Вечір” України здавна несуть у собі чисельні топоніми на східних, серединних і вечірніх землях України. Вказівки таких назв і при потребі переклади наведені у чисельних статтях автора на цім сайті та на сайті “Чтиво”.
Для наочності розглянемо зміст київської легенди про братів Щека, Хоріва і Кия та сестру їхню Либідь. Щоб вірно сприймати зміст легенди, необхідно розуміти значення імен трьох братів і їхньої сестри. Так, ім’я старшого з трьох братів “Щек” утворене від дієслова “щекати” – лаяти, докоряти, ругати у назві міста “Галич” (санскрит “gali” – сердитися, лаяти). Отже, володіння старшого з трьох братів – Буковина, землі буковинців-склавинів. “Дорікаючий” Щек, як бачимо, вибрав шлях Галицького Осмомисла Ярослава. Середульший з братів Хорів вибрав шлях воїна (Хорів, Орєв – Стадник) і осів в Переяславі-Гелоні, а молодший з братів Кий осів на рідній землі, став “Рюриком Селяниновичем” (латинь “ruris” і “colonus” – селянин, власник землі). “Сестра Либідь” осіла на Слободі, адже її ім’я утворене на основі латині “Liberti”(Слобода, або Пустинь – в “Слові о полку Ігоревім”), а латинь “Libidose” – вольова (по характеру). Тут можна згадати й про вольовий характер амазонок, що не забарився визнати й Геродот. Таким чином, Київська легенда про братів і сестру – Щека, Хоріва, Кия і сестру їхню Либідь – стверджує, що землі України простираються від західного Сяну до східного Дону.
Для істориків та юристів важливий досвід чехів відносно Судет у 1918 році. Чеська сторона довела факт прадавньої належності Судет Чехії (корінному народу) та факт запрошення німців (міграції німців) на ці землі у минулому. Норма про корінні і не корінні народи конституційна, а демографічні зміни на землях “сестри Либеді” – Слободі (Ukraine-Sloboda – факт, засвідчений у вітчизняних історичних джерелах, а також у європейських словниках у XVIII – XIX сторіччях). Демографічні зміни на Слободі малицілком штучний характер. Приведені факти важливі не тільки для українців, але й для ООН і її структур, не згадуючи про підписантів союзного договору 1922 року, для яких Слобода – земля України!
Оксентій Онопенко
Відень, Австрія