ПИСЬМЕННИК ВАСИЛЬ ВАСКАН ЗУСТРІВ СВОЇ СЛАВНІ КОЗАЦЬКІ 80!
Зазвичай цього автора традиційно плутають із веренчанськими Васканами, де роки дитинства провела чарівниця українського Слова, згодом — голова Львівської обласної організації Спілки письменників України Ірина Вільде (батькові-літераторові — Дмитру Макогону наприкінці жовтня минуло 140 років з дня народження). Так, він, Васкан — не заставнівський — новоселицький. Одначе Талант не знає і не визнає кон’юнктурних рамок чи банального поділу на географічні точки. Будь-який — але рідкісний! — самородок — це насамперед оголений нерв аксіоми-домінанти, особливо, коли йдеться про поета.
В українській літературі Василь Васкан не новосел, оскільки зростила його Новоселиця, а подарувало життя і білий світ село Котелеве.
За плечима Вас Вас Вас (Василь Васильович Васкан) понад 20 років нуртівної за творчою жилкою-шкалою і енергетикою письменницької і ще більше — журналістської праці.
Вхідчини до світлиці святая святих Національного Слова — за світочами Букового краю. Саме Михайло Ткач (перший очільник обласної письменницької організації), Костянтин Попович і Віталій Колодій написали рекомендації літераторові Васкану, благословляючи його письмо на нелегку стезю, зате цілком і сповна покладаючись на творче зростання кандидата до лав Спілки. І — троє не помилилися!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Автор цих рядків мав не одну слушну нагоду чіпко придивитися до святого обов’язку перед Словом нинішнього іменинника ще тоді, коли удвох дописували до газети «Буковинське віче» на патріотичних засадах, тобто без гонорарів.
Характерні ознаки — відповідальність, актуальність, оперативність. Звідси — і стиль. Навіть більше, бо — поле силове всесильне Василеве. Такою ж мірою це стосується й просвітянської ниви. Вивірене над кавалькадою усіляких вирів і вимірів. І справді: загартоване у горнилі-котлі рідного Котелевого!
Зі знанням зізнався, не спорадично, не із нав’язливої спонуки: планка дельтаплана — високі польоти. Має бути 50 книг!
У преамбулі переліку: «Я заздрю крилам журавля», «Рушники — наче долі сторінки», «Яблука любові», «Черешнева дорога моя», «Два береги», «Солоні роси на калині», «Освячені джерела», «Слово від серця», «Спів душі»… Тут годиться дещо грунтовніше зупинитися пучками пальців на барвистій буковинській китиці, адже… слово у самої Вічності, де душа Шевченківського лауреата Степана Сапеляка. Цікавий неспростовний факт: од чернівецького помешкання Васкана до колиски дитинства цього Великого Поета — села Росохач на Тернопіллі — рівно 100 кілометрів. Ніби Сам Господь відміряв!
Гейби надиктований з небес по п’ятнадцяти літах виходу у світ цієї книги і десять — утрати: «Незвична читачеві сила щирості Слова. Слова з образом Божим. Слова з країни, де найвища ставка — призначення, гідність (21 листопада — День Гідності і Свободи — В.Д.) і вітчизна. І носієм цих моральних здобутків є совісний поет, що уражений потребою, в основі якого — прості слова тиші:
Скажи, чи важко,
Як один в дорозі?
І чи від тиші
Не болить тобі?
Воістину: це голос тиші, повіданий із Раю, як се відає сущим на землі росяна (бо ж Росохач) райська яблунька.
І як уміло поєдналися на письмі дві дороги: у Поезії, цитованій Метром, і на тій дистанції од Чернівців до Росохача, яку поети, за потреби, можуть виміряти кроками, як метрами.
Не один раз були у Росохачі. У школі. Із Васканом.
Віршар із Чернівців такий: розбуди його серед ночі — і він обов’язково, бо слово ж! — відгукнеться на той чи інший захід. Для прикладу, із цьогорічного. До 80-річчя із дня народження засновника поетичного кіно Івана Миколайчука обласна організація НСПУ підготувала серію листівок — віршів-присвят. Як не поїхати до Чорториї — до Вічного Івана!
Поїхали «маршруткою» із «Леготом елегії про легендарного легіня» та «Івановою хатою».
Директор музею Михайло Грицюк розповідав гостям — екскурсоводу Поліні Маковській і художниці Ельзі Козачок про творчість одного з найславетніших — Миколайчука.
Коли нашому колезі, голові облорганізації Василеві Довгому мало і могло би бути 80, ініціював у складчину зібрати кошти на меморіальну дошку, щоб відкрити на фасаді Онутської школи, у селі, якому уже 808! Нівроку!
Одним із найперших відгукнувся Василь Васкан. За ним — Володимир Антофійчук, Богдан і Ярослава Мельничуки, Олександр Довбуш, Василь Кукульняк, Дойна Старик, Галина Мельник, Анатоль Вієре і автор цих рядків. Спільно із Вікнянською ТГ (голова Іван Ковалюк) подужали оцей конче потрібний проєкт.
Єдине, за чим шкодує пан Василь, — презентацією листівок Кобзареві просто неба, на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку у Новодністровську 23 серпня, на День прапора України. Річ у тім, що упродовж двох днів його мозольне серце обсіла неймовірна туга за двома великими утратами.
Чимало друзів зринуло за небокрай, у засвіти. Сумно поетові на землі без сурмача Василя Козака, котрий награвав мелодію «Марічки» із Чернівецької ратуші як для містян, так і гостей-туристів. Рівно о 12-й.
Печально без своєї лівої руки, так би мовити, — композитора Олександра Жукова. Права, власне, правиця поета.
Той, хто пише вірші, на порозі Високоліття. Тобто зустрів свої славні козацькі 80! На денці неспокійного серця вчувається ритмічний — ніким непомічений — живчик сольної струни листопадової. Вона — глибинно-незглибимий промінь, що у часопросторі вбачається поету своєрідним індикатором, як сказав Степан Сапеляк. Ще раз повзоруймо на магнетизм дії слова класика: «Василь Васкан, як на мене, намагає тільки підхопити слово, а вже тоді трансформує його у свою чисту сплекану пісню… І це — таємниця зерна його поетичного…»
— То що, — запитую іменинника: скільки сплеканих пісень у Вас, Василю Васкане?
— Понад 300! У співавторстві з Олександром Жуковим більш ніж 200, з Іваном Дердою — понад 30, із Віктором Рураком — за два десятки.
— Якщо понад 300, то Ви — справжній поет-пісняр, причому — козачище! У цьому матеріалі слово «козак» — на ключових ролях.
… Подарунком до свята Василеві Васкану є чергова — за Лесею Українкою, Іваном Миколайчуком, Юрієм Федьковичем, Тарасом Шевченком, 400-річчям Хотинської битви, Василем Бабухом і Галиною Тарасюк — серія листівок із передмовою Степана Сапеляка.
Яке добірне гроно виноградної лози: Михайло Ткач, Леонід Талалай, Михайло Івасюк та ін.
Назва видання — «З таємниці зерна поетичного». Сапелякове — Васканові! Через — Слово. Оту константу, яка вічно буде нерозгаданим кодом на усі сторіччя. Із дивовижею струни поета, що через свій властивий живчик подаватиме Васканові і всім, хто творить Слово високої проби, імпульси життя, його жаги і дерзання. Це — респект посилів!
Звучить же, мов струна: сенси та імпульси Василя Васкана. Із сольної струни листопадової.
Василь ДЖУРАН
P.S. Якщо цього автора традиційно плутають із веречанськими Васканами, творчість його з іншою не сплутати.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.