Сокіл у рідному небі

207

18 грудня Олександр Богачук міг би відзначити гонорову круглу дату – своє 80-ліття, але давно немає серед нас талановитого поета, автора багатьох милозвучних, сповнених любові до життя пісень, які дихали і дихають красою української землі і легкокрило підносять душі добрих людей до чистого, високого неба щирих прагнень, сподівань і надій. Чому немає? Так, він помер ще у травні 1994 року, але його яскраве поетичне слово живе, його душа у нетлінному слові пульсує, здіймається в небо птахом. Поет не вмирає, лише тлінне тіло відходить у землю, щоб стати невід’ємною частиною рідної землі, яку він любив.

Певно, неспроста перша поетична збірка О. Богачука називалася «Незабутнє», а одна з наступних була поіменована автором «Ні». Сашко художньо осмислював усе дороге йому, те, що було варте залишитися в його пам’яті і в свідомості народній, а всьому привнесеному, фальшивому він казав: «Ні!».

Відчуте і втілене поетом у неповторному слові залишається незабутнім для тих шанувальників української словесності, які не прислухалися до офіційної риторики, не звертали уваги на патетичні реверанси у бік домінуючого агітпропу, а сприймали пережите і вистраждане, як у збірках О. Богачука «Крик попелу» чи «Стогін землі», як у тих задушевних піснях на слова волинського поета, що видав їх композитор Анатолій Андрухов окремою збіркою, де й досі вони квітнуть, наче троянди, ваблять природною красою, будять чисті почуття, які рухали пером обдарованого Богом поета:

 

На пероні, на люднім пероні,

Де розлуки і зустрічі плачуть,

Хтось розсипав троянди червоні

І, здається, ніхто їх не бачить.

 

Не журися, Олександре Теофіловичу, в далеких засвітах – ми бачимо нев’янучі троянди твоєї поезії, шануємо твій заквітчаний слід в українській літературі, яка за твоєї пам’яті була нібито радянською, але в кращих творах, таких, як твої, була і залишається в суті своїй українською, скарбницею того незламного духу, який заповів нам примножувати і оберігати великий Тарас.

Витончений ліричний талант О. Богачука свого часу помітили й оцінили знані композитори Георгій Майборода, Климентій Домінчин, Володимир Вірменич, Віталій Кирейко, Іван Сльота. Вони створили прекрасну музику на вірші, в яких уже з моменту написання звучала музика, народжена чутливою пісенною душею.

Книжка вибраних творів «А час не жде», що вийшла після смерті поета, дивиться на світ очима поета, закоханого в життя, і кличе наших читачів рости духовно, перемагать і жить! Такий самий настрій створює пам’ятник Олександрові Теофіловичу Богачуку, встановлений земляками в його рідному селі Сокіл на Волині. Поет не вмирає, життя справжнього митця починається після смерті, продовжується в пам’яті і в душі його нащадків.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!