Сновидіння на тлі життєвих епізодів і роздумів

                                  Немає нічого прекраснішого за правду, яка здається невірогідною.
Стефан Цвейг.
З явищами незвичайними, дивовижними, непоясненними з точки зору ортодоксальних матеріалістичних теорій стикається чи не кожен. Хтось молився до ікони, що замироточила, комусь у сні з’явилася покійна мати і суворо наказала не їхати автобусом, який того дня зазнав аварії, хтось бачив померлого батька на порозі хати, хтось розганяв хмари… Я колись, до речі, розігнала їх над хутірцем Романками, де громадила сіно. На чотири боки руками ті чорні хмари відпихала і молилася, щоб ішли собі геть. Допомогло. З чотирьох боків злива періщить, а я сухе, аж блакитне сінце на триноги складаю!
Але по тому ніколи більше хмар я не розганяла. Тому що по всіх сусідніх хуторах і селах дощики того літа не раз ішли, а над нашою «дачею» після мого розганяння хмар аж до вересня і краплина не впала… Перестаралася…
У пору панування «єдино правильного вчення» про паранормальні явища не писали, а дослідників таємниць Всесвіту і людської свідомості кидали в табори і психушки або саджали в беріївські шарашки. Особливе лицемірство «кремлівських небожителів» полягало в тому, що самі вони користувалися послугами і цілителів, і провидців (хіба що останні не завжди відважувалися казати їм правду).
З падінням монополії марксизму-ленінізму з’явилося чимало видань, телепередач, документальних фільмів, які зафіксували величезний масив фактів прориву в наше таке ніби поясненне і регламентоване до дрібниць життя другої реальності, Задзеркалля. Однак практично людство лише нанизує їх, ці факти, намистину за намистиною та намагається відшукати зв’язок між ними. Щодо наукових пояснень паранормальних явищ – тут ми поки що топчемося на місці. Чи не тому, що «мастодонти» науки продовжують мислити усталеними парадигмами, а письменникам – популяризаторам незвіданого бракує сучасних наукових знань? Тим часом ще Блаженний Августин, один з творців Церкви і видатний філософ, твердив: «Диво не суперечить законам природи – воно суперечить нашим про них уявленням».
І ось минулоріч в Україні вийшла праця, в якій незвичайні явища осмислено під кутом зору законів природи. «Друга реальність. Паранаука очима науки» – так назвала свою книгу, що вийшла у київському видавництві «Юніверс», Наталя Околітенко – письменниця і доктор біологічних наук. Саме знання сучасних теорій у галузях біології, фізики, хімії дозволило автору дати переконливе наукове трактування тим явищам, перед якими інші лише зупиняються у подиві або кажуть: «Такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи».
З 1991 по 2009 рік Наталя Околітенко вела щоденник сновидінь. Книгу й відкриває розділ, присвячений їм та іншим проявам закону випереджального відбиття. «Колись сон вважали репетицією смерті. А тепер у науці переважає думка, що це – репетиція життя», – пише автор.
Сни пані Наталі вражають. Коли жила в селі Лютежі під Києвом, приснилося їй, що дістає листа зі скриньки на паркані власного обійстя і дізнається з нього, що Рубена Ібаррурі, сина секретаря Компартії Іспанії Долорес Ібаррурі, убили не в небі, а на землі, і куля прилетіла не з боку гітлерівців, а з боку «заградотряда». Сон той приснився у 1980-х. А на початку 1990-х у пресі з’являються матеріали саме з такою версією загибелі льотчика Ібаррурі. Звідтоді Наталя Околітенко й узялася нотувати сни.
Авторка слушно зауважує, що при тлумаченні снів слід спиратися на досвід багатьох поколінь, нагромаджений на землі, де живеш. Ми з чоловіком Юрієм, теж задивленим у ту другу реальність, не раз переконувалися в цьому. Бо якщо випадково траплявся до рук матеріал, побудований на сонниках американських, англійських чи російських, то тлумачення снів виходило абсурдним і зовсім відмінним від того, яке знали зі свого досвіду та з сонника етнографа і поета, доктора філології Миколи Дмитренка, який зі своїми студентами виконав велику роботу, сумлінно фіксуючи тлумачення снів, що їх українці передають з покоління в покоління. Наталя Околітенко наводить приклад зі своїм сном про те, що з двох схрещених тризубів один упав. То було на початку нашої незалежності, і пані Наталя прокинулася в тривозі: не дай Боже щось станеться з нашою державою! Сонник Міллера тлумачив сон відповідно до уявлень суспільства, де є аристократія з гербами і титулами: «Вам ніколи не мати гідного титулу». А звичайний народний сонничок, що його видала «Преса України», дав просте тлумачення – герб сниться до головного болю. Голова і справді розколювалася…
У житті автора було багато незвичайного і містичного. Іноді й сумно-містичного. Чверть століття тому написала Наталя Околітенко науково-фантастичне оповідання «Інтеграл Пилипівни», де хата по-народному мудрої героїні відразу ж після її смерті згоряє. Оповідання надрукував журнал «Жінка», і того самого дня, коли часопис побачив світ, пішла з димом хата прототипа – Параски Пилипівни Сисак, і в тому диму задихнулася й господиня. Автор пише: «Це в мені назавжди відбило бажання списувати своїх героїв з живих людей ще й імена відкритим текстом називати. За всього того запевняю, що тут я можу претендувати на лаври хіба що спостережливого натураліста, але в жодному разі не провидиці. Бо поштовхом до написання оповідання став той факт, що ластівки навесні не заселили гнізда поміж кроквами старенької хати Пилипівни, теж зліпленої, як і пташине гніздо, хто знає з чого в тяжкі повоєнні роки. Випадок? Та ні – типовий прояв закону випереджального відбиття…».
Закон випереджального відбиття сформулював академік Петро Анохін, і його суть у тому, що «в систему нашої планети закладено код розвитку всіх явищ, яким підпорядкований живий світ, і все суще виживає завдяки тому, що передбачає хід грядущих подій».
Автор ставить слушне питання: чому наші сусіди по планеті, на яких ми дивимося згори як на нижчих істот, виявляються значно далекогляднішими, ніж ми, «вершина еволюції»? Передбачають «брати наші менші» і смерть господаря, і стихійні лиха – повені, землетруси, дуже холодні зими (приміром, бджоли перед такою зимою особливо старанно прополісують щілини у вулику). «Найімовірніше, вони сприймають час і простір за єдину субстанцію, з якої зчитують інфомацію», – робить висновок автор і зауважує, що у тварин «не помічено властивого нам розуміння смерті, і це наводить на думку, що й людські про неї уявлення не зовсім відповідають дійсності».
Чи можна побачити власне ефірне тіло? Що таке матеріалізована примара? Чи існують домовики? Що таке творчі сни? Чому дзеркала вважаються вікнами в інший світ? Чому люди під гіпнозом можуть розмовляти іншими мовами? Багато «непоясненних» явищ не дають спокою вдумливому сучасникові. «Друга реальність» Наталі Околітенко знайомить читача з концепціями, які мало відомі широкому загалу, але якими можна ці явища пояснити. Це і концепція багатошаровості Всесвіту духовидця Даниїла Андрєєва; і версія англійського інженера з аеронавтики Джорджа Данна про те, що час – не лінійний потік, а серія потоків, де ті ж самі події по-різному відбиваються; і парадокс Ейнштейна – Розена – Подольського: дві частинки, раз зіткнувшись, зберігають між собою зв’язок, і за поведінкою однієї можна передбачити поведінку другої; і концепція походження життя, яку пропонує киянин Анатолій Біч у книзі «Паранормальні явища. Спроба усвідомлення», і найдавніша релігійно-філософська доктрина – полігенезія, вчення про множинність людського життя, реінкарнацію, яке після десятиліть панування войовничого атеїзму нашим суспільством сприймається як цілком модерне… Не буду перераховувати далі, скажу лише, що рецензована книга дасть читачеві поштовх до подальших самостійних студій з цих тем, а ще – до вивчення згаданих у ній філософських і науково-природничих праць. І це дуже добре, бо живемо у вік обширу інформації і поверхових знань, а щоденна суєта застить і зоряне небо над головою, і моральний закон у собі – дві речі, які вважав найбільшим дивом у цьому світі Іммануїл Кант.
На різнобарвній канві твору виділяються світлі постаті людей, котрі творили ауру добра, збагачували ноосферу добродуманням і добродіянням. Це Василь Думанський, який, згасаючи від спадкової недуги – мієліту, тобто деградації м’язів, написав дві сповідально– світлі книжки і, кажучи словами Наталі Околітенко, ніби середньовічний алхімік, переплавив на золото кожну хвилину неблагородного металу повсякдення; це чеський педагог Януш Корчак, який пішов зі своїми вихованцями у газову камеру німецьких нацистів; а ще раніше такий самий подвиг, тільки вже в катівнях нацистів російських, здійснив галицький священик, композитор і громадський діяч Іван Киприян: «він через підземний хід дістався до народжених у сталінських таборах приречених на смерть дітей, котрі у відкритій клітці перебували просто неба на сибірському морозі, щоб загинути разом з ними». Вміщені в книзі вірші Данила Кулиняка та епізоди, де Наталя Околітенко згадує ті чи інші вчинки свого чоловіка-політв’язня, вияскравлюють і цю постать як воїна добра.
Але ж – «за ноосферу відповідають усі», а «у світлі досягнень квантової фізики все більше стає зрозуміло, що думка сама по собі є потужним подієтворчим фактором, що визначає майбутнє… «Чого не слід робити, того не роби навіть подумки», – радив Епіктет. «Всі радощі й нещастя людей створені їхніми думками», – твердив видатний китайський мислитель Хун Дзичен, перегукуючись з Конфуцієм: «Якщо в тебе не буде поганих думок, не буде й поганих вчинків». Нам доведеться зрозуміти, що світ буде таким, яким ми його собі намислимо», – резюмує Наталя Околітенко. І в іншому місці: «Якщо на нашій планеті виросте ядерний гриб, то це від думки, яка народилася в чиїйсь божевільній голові і перейшла в злу волю».
Прочитавши ці рядки, я подумала: якщо з цієї точки зору поглянути на перетворений на руїну Донбас, то доведеться сказати: він такий, яким його намислили путінські «клікуші», «колоради», «ватники». Хотіли «бєсиків» замість синьо-жовтого знамена – Господь вам їх і послав, і «бєсиків» (так російські окупанти та місцеві терористи називають російський триколор – за кольорами «бєлий», «сіній», «красний»), і бєсів-мародерів з градами та автоматами.
А чому ж тоді гинуть наші воїни – цвіт нації, жертовні, мужні лицарі Свободи? Чи не тому, що викидам у ноосферу путлєровської радіаційної пропаганди наше суспільство не зуміло вчасно протиставити творчий позитив, прорив з янучарського багна до Українського ідеалу, де Бог, і Вітчизна, і Справедливість, а не традиція «жити так, ніби вмирати ніколи не доведеться»?.. Надто довго корилися бандитам, боялися втратити якісь вигоди, звикли, мов паровозики дитячої залізниці, бігати лише «дозволеними» рейками – тепер платимо найвищу ціну – кров’ю.
«Живіть під небом, живіть так, ніби вам належить цілий світ», – колись у важку хвилину цю пораду дав Наталі Околітенко незнайомий чоловік, схожий лицем на неї саму – чи то янгол-охоронець, чи то дух розстріляного в 1941-му батька.
Живіть під небом – повторимо цю магічну формулу. І збагачуйте ноосферу добрими думками і діями. Бо думка – планетарне явище. Це, до речі, назва одного з розділів «Другої реальності».
На завершення – останній абзац книги: «…фактично в людства немає вибору: доведеться або, усвідомивши рятівну суть закону генетичної неповторності всього сущого, за всіх розбіжностей навчитися жити як одна сім’я, або ж бути знищеним тією ноосферою, яку творимо не тільки ділом, а й думкою».
 
м. Полтава.
 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал