У наш час, коли
наклади українських книжок мізерні, а їхня вартість має стійку тенденцію до
зашкалювання, стало трюїзмом говорити про втрату масового читача – і це
чистесенька правда. Тим паче відрадно констатувати, що з’явилася можливість
зламати ситуацію і взаємно зблизити письменника й читача з одночасним
переведенням останнього в ранг слухача.
Йдеться про
колективну ініціативу житомирських обласних інституцій – організації
Українського товариства сліпих, осередку Всеукраїнської молодіжної громадської
організації інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії» та управління
культури і туризму облдержадміністрації, під грифами яких у серії «Слухай,
читачу!» вийшли у світ три випуски звукових книжок – аудіоваріанти зразків
красного слова на компактдисках, причому репрезентовано тут зразки белетристики
відомих письменників Житомирщини, добре знаних і за її межами (фундатор проекту
– Сергій Черевко).
У першому випуску
серії «Слухай, читачу!», який було запропоновано зацікавленій аудиторії ще два
роки тому, містилися книжка сатиричних поем члена НСПУ з Мирополя Романівського
району Василя Дацюка «Біль», «Пекліада», «Блазенія». Поетичну сатиру В.Дацюка
високо поцінував свого часу Михайло Сидоржевський: ««Герої»… Василя Дацюка – талановитого письменника,
людини високої громадянської мужності – не історичні персонажі з-поза океану, а
наші сучасники, «землячки з циновими ґудзиками», наш рідний брат хохол»; «Він
пише про час, в якому ми живемо, і про його ницих «героїв». Пише правду, якою б
гіркою вона не була. Його немилосердна сатира – крізь гіркі, їдкі сльози. Але
це – сльози очищення».
Другий випуск
цієї серії (2009 рік, матеріали начитав
Дмитро Шилюк, звукорежисер Кирило Клочков, музичний редактор Сергій Цимбалюк)
містить повісті Шевченківського лавреата Валерія Шевчука «Свято неділі» та
представника житомирської прозової школи В’ячеслава Шнайдера «Записки сільського єврея».
Повість В.Шевчука
– це багатовимірний психологічний твір, який живописує банальність
повсякденного провінційного життя й палко протестує проти нього, показує його
ефемерність (недарма тут так багато туману й дощу, які ніби не дають пробитися
до осмислення сенсу життя, недарма тут так багато умовного способу: «Сказала б
вона…», «І було б…»), схильність усмоктувати в себе навіть творчі
особистості, не кажучи вже про псевдотворчі, якими усіяне полотно повісті. І
все ж таки автор не позбавляє і нас, і головного героя Сашка Радецького надії
на вихід до певних вершин, бо ці дощ і туман – ознаки не осені, а весни, а те,
що постійно здається примітивом, може заслуговувати й на розгляд у більш
оптимістичному ракурсі…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В.Шнайдер давно
зарекомендував себе як майстер іронічного письма, невідривного від сексуального
підґрунтя людського існування. Залишився
він вірним собі і в «Записках сільського єврея» (хоча, як зауважував хтось із
критиків, це не так записки сільського єврея, як сільські записки єврея): його
герой, представник згаданої нації, випускник педінституту, приїздить в українську
сільську глибинку вчителем, але він не стільки вчителює, скільки займається, як
сказала б Оксана Забужко, «польовими дослідженнями з українського сексу» й сам
бере в ньому активну участь.
Третій випуск
(2009 рік, озвучення Володимира Білобровця, звукорежисер Олена Лаговська)
цілком охоплює книжку прози Геннадія Шкляра «Під трьома стовпами». Це зібрання
творів, напрочуд теплих, залюблених у життя й людей (людей не однопланових, не
схематичних, не розділених прямолінійно на «героїв» і «покидьків»). Це яскравий
калейдоскоп сільських дядьків і партійних функціонерів, п’яниць і мудреців,
українців та євреїв, чоловіків і жінок, прив’язаних до України і прагнучих
«ісхода» – і все це об’єднано мікросвітом районного містечка Круглик,
майданчиком «Під трьома стовпами», все виглядає як один роман у новелах зі
спільними персонажами…
м.Житомир