Слово, яке формує націю

В соціальному плані кожна людина є тим, які вона має переконання. І саме через переконання транслюються управляючі імпульси від олігархів в суспільство. Тому «грошові мішки» прикладають максимум зусиль, щоб в нашому народові залишилися лише два співрозмовники: телевізор і телеглядач. Та Слово все ж вічне і його навіть найбільше Зло не здатне знищити.
 
Тому люди, які назвалися діячами культури, несуть на собі виняткову і велетенську відповідальність перед своєю нацією та народом. Вони через Слово мають набагато більш значний вплив на народні маси, ніж навіть найвизначніші військові та політичні діячі, адже ті художні образи, що створені ними, формують або непохитних захисників Вітчизни, або прислужників влади, або й просто примітивних споживачів.
 
І дуже неприємно вражає та сьогоднішня метушня, коли так званні «діячі культури» (в першу чергу актори, музиканти та письменники) відмітають від своїх душ ту високу відповідальність, яке на них накладає Слово. Стало вже звичною справою, коли митці стають нікчемними представниками шоу-бізнесу, якими крутять, мов силіконовими ляльками, брудні бариги, продажні політики та тупуваті чиновники. Вже дійшло до того, що вони, покривлявшись деякий час на сцені, йдуть в політику. І хто ж відгукнувся на їхні кривляння? Працьовитий люд України та воїни-захисники Вітчизни? Ні в якому разі! Відгукнулися ненажерливі споживачі, боягузливі пристосуванці та дезертири і заверещали кривлякам «Слава Україні!», спалюючи на попіл своїм вереском святий зміст цього безсмертного гасла націоналістів.
 
Та все ж серед еверестів книжкового мотлоху, яким закидає Україну ворог, з’являються книги митців, що слідують заповіту Кобзаря і «на сторожі братів малих» ставлять Слово! До таких творів незаперечно відносяться і високохудожні романи Л. В. Томи, які помандрували шукати прихильних читачів за щирим сприянням бійців полку ОЗСП «Азов». Ця книга видрукувана у харківському видавництві «Майдан» і має романтичну назву «Оповіді небесного чоловіка».
 
В першому романі «Миколині мандри Землею і небом» автор розробляє тяжку і невдячну тему Чорнобильської катастрофи, яку на українській землі спланував і здійснив московський окупант. Цей твір Л.В. Тома почав писати більше п’яти років тому, коли орди московських «зелених чоловічків» знову вдерлися на благословенні землі України, коли її народ почав звільнятися від духовних облуд так званого «руского міра». «Рускомірци» не могли стерпіти того, що українці взяли долю в свої руки. Вони кинулися паскудити її простори собою і тим самим стали перешкоджати нащадкам козаків будувати розвинену, цивілізовану, щасливу і багату країну.
 
І перегук двох подій: Чорнобильської катастрофи і вторгнення «рускомірців» на Крим є далеко не випадковим. Пекельний вогонь, який спалахнув на тілі української нації в 1986-му і 2014-му роках, виплеканий на одній і тій же КГБ-шній сатанинській кухні. Автор відкрито вказує на те, як приховував ворог від світу невигойну Чорнобильську рану, яку він підло і підступно наніс українській нації.
 
І саме тому увага митця загострена в першу чергу на бридких і жахливих образах манкуртів: на Щербатих та Гарбузах, на Буряках та Ведмедюках, на Оврахових та Лисичонках. Всі вони і в ХХ столітті, як і нині, тільки наряджалися в українську ідентичність: жеруть галушки і сало з часником, натягають на тіла вишиванки, від випадку до випадку послуговуються українськими діалектами… Але увесь час тим тільки і займалися, що запопадливо служили московським вурдалакам, які саме тому й існують під сонячним промінням, бо постійно хлебчуть українську кров, викрадають українські пісні, підживлюють своє недолуге косноязичіє цілющою українською мовою…
 
Л. Тома справедливою рукою митця виводить під яскраве проміння Ярила гнид, що ховалися і ховаються у владних структурах держави, що підло слугували і слугують ворогам України. І зовсім немає чого дивуватися тому, що сьогоднішні можновладці стараються зі всіх сил, щоб не допустити до української нації твори, подібні до роману «Миколині мандри на землі і на небі». І це відбувається в той час, коли цивілізований світ цікавиться темою атомного апокаліпсису. Майже кожен житель України знає, що вийшов на світовий екран і відразу ж зібрав велику касу голлівудський фільм «Чорнобиль», але тільки бійці полку «Азов», які стоять на сторожі Вітчизни, зачитуються романом харківського письменника, який підняв в своєму романі не лише тему Чорнобильської катастрофи. Митець розповів читачам, з якою метою була збудована та АЕС і чому вона повинна була знищена КГБ-шниками перед розпадом Радянського Союзу. ЧАЕС живила енергією сатанинський «Стук Дятла», який поширювала по світу мало кому відома в Європі Загоризонтна Радіолокаційна Станція.
Національний письменник ніколи не стане длубатися в тих дріб’язкових сюжетах, яким заповнює Український медійний простір лівацько-інтернаціональне болото, хоча й обмежує тим самим коло своїх читачів, тому що читачі в нього іншої, не споживацької, якості. Історія створення другого роману, який опублікований в книзі «Оповіді небесного чоловіка», варта окремої уваги. Сам задум роману «Хрест Андрія Первозванного» зародився в творчій уяві письменника в ті дні, коли він відвідував бази та полігон полку ОЗСП «Азов». Л.В. Тома тісно спілкувався з тими відданими високим ідеалам людьми, які спокійно і вперто готують себе до захисту Вітчизни від її віковічних ворогів без зайвих і манірно-крикливих (на публіку) гасел. І під впливом цих живих вражень, які отримав митець під час перебування в середовищі сучасних націоналістів, через складну систему асоціацій в його уяві зродилися історичні образи 15-го століття, коли в Європі набирало сили Відродження античної культури і античного світогляду, а Московська північ тим часом все глибше занурювалася в ординський морок.
 
Головним героєм роману є славетний Юрій Котермак із Дрогобича, який за своє бурхливе і складне життя зробив напрочуд багато для розвою світової культури та науки. Проте він майже невідомий в середовищі сучасного українства, тому що московити на протязі трьох століть знищували будь-які спогади про нього. Не до шмиги ідеологам загарбання і духовного поневолення України був і нині є великий європеєць українського походження – учитель Коперника. І Л. Тома не просто повернув Україні славне ім’я Юрія Котермака із Дрогобича, а відродив за допомогою художніх засобів романістики образ цього видатного мислителя часів європейського Відродження, коли закладалися основи сучасної науки, у всій його багатогранності.
 
Молоді українці з надзвичайною зацікавленістю і захопленням всотують у свою свідомість високохудожню розповідь з елементами фентезі про славетну постать нашої глибинної історії. Читаючи роман «Хрест Андрія Первозванного», вони переконуються в тому, що Україна ніколи не була окраїною Московії. Наша країна просто завжди була переднім краєм боротьби вселюдської цивілізованості з тим віковічним мороком, який в творі персоніфікований у класичному ґетівському образі. Він в романі увірвався у наше сьогодення, щоб продовжити свої спроби заповзти із Московії спочатку в Україну, а потім вже і в Європу. Та на шляху Сатани і його слуг стоять творці і герої, які все ж таки відшукали Хрест Андрія, що був першим призваним космічним Логосом – Ісусом Христом.
 
Митець у своєму романі дуже виразно і художньо досконало показав, що ще з давніх часів навіть винятково розумні люди, які втрапляють в лабети ординської ідеології завоювання світу, миттю обертаються на нікчемних слуг зла, тому що хоча вони й живлять свій інтелект високими здобутками європейської культури і творять передові технології та науку, але все ж всі їхні здобутки відразу ж стають знаряддям зла, коли їхній розум втрачає опертя на ті високі моральні змісти, які в романі символізує Хрест Андрія Первозваного. А його, переконує своїх читачів письменник, охороняє світове українство. І в дійсності так воно і є!
 
Якщо в «Миколиних мандрах…» митець веде одну сюжетну лінію і з реалістичною прискіпливістю спостерігає за головним героєм, зображуючи, окрім головного героя, тільки ті персонажі, з якими перетинається його життєвий шлях, то роман «Хрест Андрія Первозваного» густо населений як різноманітними образами, так і карколомними сюжетними подіями. Але в романі-фентезі всі сюжетні лінії і їхні герої міцно зв’язані тією художньою правдою, яка є, як говорив Чехов, виразнішою дійсністю, а ніж найреалістичніша дійсність.
 
Окремим абзацом потрібно сказати про виняткову чистоту і прозорість української мови, якою письменник послуговувався при створені своїх далеко не пересічних художніх творів. Читачі, а в даному окремому випадку – бійці полку «Азов», були вражені красою, точністю та ємністю того українського слова, яке нині не дуже часто почуєш в повсякденному житті. Після ознайомлення з творчістю сучасного, по-справжньому українського, письменника Леоніда Томи нестримно хочеться не тільки пізнавати історію свого народу, але й занурюватися в глибини джерельної української мови, щоб очищати свою душу від баламуті суржика й невизначеності світогляду.
Володимир МИХАЙЛЕНКО («Оберіг»)
«Українська літературна газета»
№15 (255) 2 серпня 2019