Слово, яке без кінця…

234

Цьогорічний день народження Олеся Гончара співпав з 15-річним
ювілеєм  Міжнародної  україно-німецької літературної премії  його імені, 
заснованої  1997 року німецькими
меценатами  Дітером Карренбергом,
Тетяною Куштевською  та НСПУ. До
традиційних урочистостей нагородження нових 
переможців  долучилася ще одна
поважна подія  – презентація  альманаху  
творів   переможців цього
унікального конкурсу  за  останні 
2008-2012 роки (нагадаємо,  що
перший такий збірник побачив  світ 2007
року – до 10-ї річниці заснування 
молодіжної Гончарівської премії).

Альманах відкрив нам ціле гроно несхожих,  надзвичайно 
талановитих,  професійно
сформованих молодих письменників, він 
явив нам  чіткий зріз  усього 
новочасного  молодого літературного  процесу, 
потужного і  яскравого, при тому
соціально ангажованого, закоріненого у національну  літературну традицію,  але  у
форматі світових перспектив.  Якщо ж без
пафосу, то перед нами  насправді –  результат 
довгої, 15-літньої  «праці», саме
так – праці  україно-німецької
літературної премії,  а також впливу  авторитету 
імені Олеся  Гончара   на хід молодого літературного процесу,
вибору його моральних  орієнтирів і  шляхів поступу.  Про значення  
нагород  для  розвою 
кожної національної літератури говорила на урочистостях і  Тетяна Куштевська, зокрема повідомивши, що
в  Німеччині існують сотні  літературних 
як державних, так і  приватних
літературних премій.

Німецькі меценати і засновники премії  Тетяна Куштевська та Дітер Карренберг у
передмові  до альманаху акцентують увагу
на цілях  заснування  міжнародної нагороди для  «молодих і талановитих» українців: «Наша
премія ставить своєю  основною метою
підтримку сучасного літературного процесу України як частини національної
культури…  Унікальність нашого конкурсу
молодих авторів  у тому, що ми
публікуємо   в Німеччині найцікавіші
тексти в перекладі німецькою мовою. Ці переклади роблять за власної волі молоді
німці – студенти  Лейпцизького
університету, які вивчають українську мову і літературу. Їхній викладач –
Наталя Бьорнер (до речі, українка. – Г.Т.). Мета таких публікацій – дати
уявлення німецькому читачеві про багатогранну ментальну карту України, дати
нове метафоричне бачення країни».

Прекрасні і дуже своєчасні 
слова. І  хочеться подякувати  пані Куштевській  і пану Карренбергу,  двом 
чесним  громадянам  Німеччини, за те, що вони  нагадали молодим, що  Європа 
– це не тільки  футбольні матчі і
політичні ігри,  куди нас пускають чи не
пускають, не тільки ревище стадіонів і 
підкилимний шелест дипломатичних протоколів,  а це ще й висока культурна цивілізація,  яка хоче 
зрозуміти нас  разом з нашою
ментальністю  – через  Слово, через 
Літературу.  І передовсім –  через літературу  молоду.  
Шкода тільки, що цього не розуміють  
наші багаті співгромадяни,  високі
чиновники,   так звана політична
еліта.  Прикро й соромно, що  за  15
років Міжнародної  
україно-німецької  літературної
премії  ім. Олеся Гончара  на підтримку творчої  молоді жоден з  тутешніх олігархів  не 
виявив бажання фінансово долучитися до цієї благородної  справи.  
Як і жодна з політичних партій, що від виборів до виборів  гризуться в парламенті, як щурі за їдло, а
перед виборами стають орлами, готовими виклювати один одному очі  в боротьбі 
за любов народу.  І нікому з них в
голову не прийде, що вся їхня разом взята   
публічно-трибунна «тріпологія» не варта однієї   метафори  
талановитого поета-початківця із рецензованого нами альманаху.

 Тому залишимо
політику і перейдемо  до літератури.
До  альманаху ввійшли твори не всіх  нагороджених 
впродовж  2008-2012 років.
Наприклад, за  рамками  збірника зосталися студентські  наукові дослідження  творчості Олеся Гончара. Не дорахувалися  ми й кількох 
поетів і прозаїків. Але  ті
тридцятеро, твори яких склали збірник, можна з певністю сказати, сьогодні  являють собою 
уже сформовану потужну, творчо активну 
наймолодшу генерацію українського письменства.  Я б сказала, його нову якість. І,
можливо,  й рівень.  Назву 
для переконання  тільки   декілька 
імен: Дмитро Чистяк, Ольга Смольницька, Олександр Стусенко, Катерина
Міщук,  В’ячеслав Левицький, Олеся Сандига,
Анна Малігон, Ірися Ликович, Анна Багряна, Іван Рябчій… Попри те, що ці автори
представлені  одним жанром –  поезією або прозою, всі вони  успішно працюють і в інших  літературних жанрах, як от драматургія,
сценаристка, публіцистика, переклад чи наукова діяльність.  А то  й
у суміжних видах мистецтва – 
живописі,  дизайні. Поезію,
вміщену в збірнику, об’єднує  високий
професіоналізм,  класична школа   версифікації, глибока філософічність,
несподівана  афористичність, широта
мислення, а головне – людяність. 

Там, за церквою 
виноградною,

де ставки переходять вогнем,

Хтось поранив мене відрадно:

«не минеш ти мене»…

Або:

Так… буде, аж доки світ заговориш

Словом, яке без кінця.

Може, це не найкращі рядки Дмитра Чистяка, але вони мені
запали в душу і в пам’ять отою «церквою виноградною» і «Словом, яке без кінця»!

Поетичний світ Ольги Смольницької  – 
овіяний вітрами тисячолітньої історії древньої Тавриди, звідки вона
родом, наснажений християнською символікою і заселений героями  грецьких міфів  і варязьких саг, де їй комфортно, як
зізнається поетка у вірші «Поезія – мій захист» «від світу дурного»… Поет  Олександр Стусенко  навряд чи потребує «хвали-хули», позаяк сам
завзято роздає усім колегам без вибору 
потиличники, і у відповідь отримує, але ніхто мені не заперечить,
що  Господь Бог,  крім колючок, 
насипав у  раниму  душу цього нашого «самопального»
Віньйона    добру пригорщу  добірного таланту.

Мені завжди цікаві 
поети, які працюють на грані  двох
не схожих  художніх реальностей.
Саме  це 
об’єднує  творчість  дуже 
різних  авторок  – поетес і художниць  Катерини Міщук  та Олесі Сандиги, які, здається, малюють  словом.

«Трясовиною неба їдуть побілені примхи сіна.

Стукає у льодяникову шибку 
синоптик у синьому капюшоні

Шпигує шипшина з-за смуги туману…»

(К. Міщук).

 

Або ж :

Обсипається, котиться вниз

Мідний колір брунатним бурштином…»

(О.Сандига).

А цикл  Олесі Сандиги
«Образи і лики» – це справді словописна галерея 
портретів її сучасників…

Оригінальна 
сповідальна поезія Ірисі Ликович,  
схильної до експериментів  Анни
Малігон,  Ірини Шувалової , філософа за
освітою –  цей густий, насичений складною
образністю  «потік свідомості»,
цікавий  для істинних «гурманів», естетів
і мовотворців….

 Щодо прози лавреатів,
то мене вразив  її   високий професійний рівень у поєднанні
з  глибоким соціальним настроєм,  зрілою громадянською  позицією 
і серйозністю порушених проблем. 
Отже, конформізм, 
епігонство,  незнання життя,
нікчемність  мети і примітивність тем, як
і інші «хвороби росту» – це не про лавреатів україно-німецької премії імені
Олеся Гончара.

Щиро кажучи, рада: мої власні упередження про те, що проза –
це не  жанр молодих, категорично
заперечують вміщені в альманасі новели Анни Багряної  «Біліше смерті», Івана Рябчія «Ми їдемо до
Фріско», Інни Данилюк «Так звір за звіром тужить», Олени Печорної «Різдвяна
історія»,  історично-краєзнавчі шкіци
Євгена Букета,  уривок з історичного
роману  Ярослава  Яріша «Руська правда». – Це ПРОЗА. Дуже
талановита проза. Дуже глибока 
проза.  Мають гарні перспективи
(за умови працьовитості)  і  Олена Козаченко, Олександра Басько,  Анастасія Шевердіна,  Ірина Якубовська, Василь Карп’юк…

Не відстають талантом 
і цьогорічні  лавреати премії
імені Олеся Гончара:   Люцина  Хворост, Мирослав Лаюк, Тетяна Троїцька,
Людмила Дядченко, Валерія Олондар, Марина Єщенко та Юлія Нестерова. І про це
свідчать вміщені у ювілейному альманасі їхні твори.

Хотілося б згадати добрим словом елегантно-символічне
оформлення альманаху у виконанні 
цікавого художника Руслана Найди.

Також  приємно, що
альманах упорядкувала онука Олеся Терентійовича – молода талановита письменниця
Леся Гончар. Про  велике
подвижництво  родини Гончарів  у справі увічнення  пам’яті та популяризації творчості Олеся
Терентійовича, передовсім його дружини – Валентини Данилівни,  а також онуків, пише в одній з передмов до
збірника («15 радостей і сто  імен»)
заступник голови журі премії Петро Перебийніс.   

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!