До друку у незламному Харкові здано нове число Всеукраїнського літературно-мистецького журналу «Олександрійський маяк», що вже три роки виходить у світ щокварталу. Перший номер було надруковано у червні 2022 року, і от попри жорстоку війну московії проти України, страшні втрати, попри щоденні руйнування, безпрецедентні обстріли українських міст, журнал продовжує творити власну історію. В той час як у медіа-небуття пішли сотні часописів різної тематики і різних галузів. Часописи, які видавалися десятками років тисячними і мільйонними тиражами. Тираж «Олександрійського маяка» не перевищує й тисячі примірників, але, як стверджує засновниця і головна редакторка часопису Аліна Шевченко, нині журнал на тому етапі, коли вже чимало зроблено, однак завжди лишається, куди рости і розвиватися. «Я вірю, що паперові журнали повертаються в моду. Редакція «Олександрійського маяка» охоче підтримує і розвиває цей тренд ось уже три роки. Головним для редакції лишається знайти свого автора, тоді як автору – знайти свого читача. Успіх редакції залежить від сильних та слабких сторін матеріалів, що виходять на сторінках нашого видання.» – підкреслює молода членкиня НСПУ та НСЖУ Аліна Шевченко, яка успішно випускає часопис з моменту з’яви ідеї. Що ж всередині 12-го?
Наш постійний автор Микола Тютюнник у рубриці «Від майстра» знайомить читачів з оповіданням «Пізні яблука». Неможливо приховати втішного подивування від того, як прості та часом болючі теми переплітаються у яскравий самобутній сюжет, який затягує, дивує, а вкінці — дарує приємні моменти насолоди від прочитання уривка із чийогось життя, але — з ноткою печалі — ну куди ж без неї?
Також у згаданій рубриці — відомий уже вам, дорогі читачі, автор, військовослужбовець, громадський і політичний діяч, меценат, краєзнавець, журналіст Сергій Мартинюк. Митець презентує в Маяку історію зі своєї книги «Пишаюсь, що я Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують», яка повідомляє про героїчну українку «Дзвінка іде на смерть». Колись би написали, що людям зі слабкими нервами читати дуже обережно цю страшну правду, яка вичавить з душі сльози гордості і співчуття до крапелини. Однак ми всі живемо у час війни, і тому історія, описана з реальних подій Сергієм Мартинюком, повинна пройти крізь свідомість кожного, без винятку, українця! Адже це — наша історія, наша правда, це битва за наше майбутнє. Дякуємо за майстерне письмо, що проймає до сліз…
Приємною несподіванкою для читачів «Олександрійського маяка» впевнено стане відновлена рубрика «Майстерня ОМ», яку ініціював відомий багатьом наш співавтор, член Національної спілки журналістів України, дослідник літературних та історичних цікавинок Сергій Манукян. 12-те число познайомить з роботами майстрині втілення образів української культури, сюжетних картин у особливій техніці Софію Караффу-Корбут. Стаття під назвою «Любов, гордість і графіка» не дасть вам відірвати очей від свого змісту до самого завершення. Непересічна і неповторна доля, особлива і талановита українка. Разом з редакційним колективом відчуваємо гордість за приналежність до одної крові разом з читачами та прихильниками творчості Софії Караффи-Корбут, книги з ілюстраціями якої є скарбом для колекціонерів, як і решта графічних унікальних робіт. Пан Сергій добре знає, чим зацікавити вибагливого читача нашого журналу. Стаття, до речі, ілюстрована, а на форзацах — роботи самої Софії. Радо запрошуємо до читання та перегляду.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Рубрику «Поезія» відкриває знайомий вже читачам автор із Луцька, Андрій Булакевич, філолог та історик за фахом, а ще — спеціаліст в галузі комунікацій. Читач порине у важкі роздуми разом із ліричним героєм нашого поета, у світ душевних злетів та поневірянь, сумнівів і каяття. Адже ми — люди, ми маємо внутрішніх демонів і боремося з ними. Істинно і щиро визнаємо це на сторінках сучасної поезії… Продовжує поетичну рубрику творчість Галини Джемули — педагогині за покликанням, майстрині римованого слова — призванниці духу, навчання для якої стало справою життя. З рядків поезій пані Галини гучно промовляє вірне серце патріота, голосом люблячої наставниці і виховательки юного покоління та просто щирої і талановитої землячки, чулої до голосу сердець інших. Поезія Галини Джемули мелодійно і синхронно звучна, промовляти її любо, а післясмак залишає — неповторності і тепла: «І нащо я, і нащо я зустрів і не зберіг? Нема за тебе кращої, та впав на вишні сніг…»
Також у рубриці «Поезія» дебютував неординарний і винятковий, талановитий наш гість із Черкас, з Кропивниччини родом — Зандер Нетутешній — молодий, амбітний, щирий письменник. Юначе перо, звісно ж, насамперед горить у рядках, описуючи досвід, проєкцію палких почуттів, любовну втіху та мрії, але… Нетутешній поринає у глибину — туди, де основа любові — любов до свого коріння, витоків, адже гідна поваги особистість шанує своїх предків. З перших рядків — і в найболючіше для багатьох, зачіпає молодий автор: «На могилі — одні бур’яни. Забули пращурів діти, Забули, за якої ціни…» По-філософськи, з нотками героїчно-лицарської саги відає нам Зандер про жертовність і волю вибору у вірші; і чоловік, що кохав мовить його словами, але про це — вже самі дізнаєтесь…
Далі в рубриці — журналістка, авторка пісень, поетка і драматург, перекладачка Марина Чиянова. Дух єднання, суспільна тематика, громадянська поезія… Загальні поняття плавно перетікають у персоніфіковані образи і назад: «Суспільство — це леза для очей, симфонії образів, сердець мости. Мов у резервації, роками суспільством був ти» — як суперечливо, як вдало порівняно, і хочеться ще домислювати і розвивати власну думку, підхоплену в авторки, питаючи себе: «Чи ж і в мене так було?» Лейтмотив, він на те й головний, бо домінує не в одній поезії, коли продовжується тема «ми і світ», «ти і я», «соціум і закохані в ньому»: «Бо ми давно — єдине ціле, серед птахів, серед весни п’ємо натхнення чисте зілля, аби приворожити сни!» А на десерт читачеві поетично-перекладацький мікс на вишуканий смак лінгвіста про тонкощі перекладу на рівні значення і на рівні змісту…
Поетичну естафету рубрики приймає кропивничанин Костянтин Ватульов, автор двох поетичних збірок та ряду публікацій у багатьох періодичних літературно-мистецьких виданнях. Меланхолійно ніжно і підкреслено правдиво мовить ліричний герой Костянтина. Він, як і сам автор, чесний, справедливий, такий собі замріяний романтик, який уміє кохати і вірить, певне, у порятунок цього заблукалого світу бальзамом любові: «Вкриває коліна і дивиться поглядом і сіре вікно, //Крізь скло, де у темінь закутані згорблені граби», чи ж «Такий вже упертий. Нічого з отим не поробиш, // Та треба хоч іноді сварки сприймати простіше». Безумовно — так! Однак Костянтин чесно і відверто пише про болюче, про найсумніше, про те, чого не змінити… Перевірка на чуйність змусить читача не приховувати сліз, бо така важка реальність, яку відважно прагнуть змінити на краще найкращі наші захисники…
Далі в рубриці — поезія донеччанки Дарії Девісарової, педагогині, яка нині проживає на Дніпропетровщині. Рядки, здавалося б, написані рукою тендітної жінки, лягають на поле уяви читача м’яко, як тепле осіннє листя, однак — все яскравіше і знаковіше проступають риси зрілості, можливо, інколи навіть приреченості: «Коли попливу над туманами, // Благаю, не ставте хреста. // Залишусь травою зів’ялою, // Як осінь прийде золота…» Можливо, сум і відчай є наслідком останніх подій, втрати рідного дому, але є щире сподівання, що поезія, як бальзам, рефлексія чи порятунок, і певна, що вона вилікує не одну зранену душу! «Немає іншого дому та іншого в тебе роду, обійстя душі твоєї, в ній завжди вітер зі Сходу». Людям, чиї долі скалічені війною, важко, бо їм одне питання муляє; воно зависло в повітрі: «Ми двомовні тримовні трижильні // Так написано богові богове // Так якою ж нарешті мовою // Нам до тебе звертатись скажи мені…» Перебирають рядки струнами душі: «Залишивши рідні краї // слова перетнули межу // як очі зустріну твої // то що я тобі скажу…»
Продовжуючи знайомство з поетичним розмаїттям 12-го числа «Олександрійського маяка», раді вітати знану київську письменницю Наталію Грегуль, авторку кількох дитячих книжок та багатьох публікацій у ряді українських видань. Помилуватись нареченою, вбраною в біле абрикосою кличе лірична героїня поезії пані Наталії, запрошує на осінній блюз, а ще — на вечір удвох: «Давай влаштуєм творчий вечір: // Шампанське в келихах, свічки…»
Серед поетичного гурту журналу відома в широких колах читачів поетка з Київщини Міла Сонячна, авторка шести поетичних збірок. Хто знайомий із творчістю пані Міли, очевидно, втішені сильними і позитивними мотивами її лірики. Серед основних: молитва за коханого, що здобуває перемогу; розмова із силами землі; зачарування природою; магічні ворожіння та обрядові діяння задля порятунку найріднішого. І лягають мелодійно на полотно серця рядки творів пані Міли: «Я б купала тебе в любистку // І трусила для долі зорі, // І молила б у Бога хисту // І щасливі шляхи просторі».Чи ж то історія самотньої вартової — понівеченої війною засохлої верби, що як свідок колись щасливих днів села, якого більше немає… І звісно ж, паростки надії рятують від болю і смутку — такі вони — українські поетки: «Тремтять ще більше пелюсток нерви, // Хоча б вціліли і збереглись… // Чи буде зав’язь? Чи все замерло? // Чи сподівання б збулись? Колись…» Завершує поетичну рубрику Анатолій Горбівненко, член НСПУ, лауреат літературних премій, автор збірок поезій. Вірші пана Анатолія виховують у читача пильність, тренують увагу та заряджають неабияким позитивом. Вони не позбавлені і нот іронії, моралі, інколи поєднуючись із класичними біблійними сюжетами («Райська економіка»), прокладаючи паралелі та відкриваючи несподіваний погляд на природу деяких речей. Віртуозно оформлена добірка «Дотепи» — авторські афоризми-спостереження, так би мовити, результат набутого досвіду, приправлений дрібкою гумору.
Далі на черзі рубрика «Проза», яку відкриває членкиня НСПУ, лавреатка ряду літературних премій, майстриня малих прозових форм, поетичних родзинок і дитячої літератури Лілія Кобзар. Пані Лілія опублікувала в нашому часописі оповідання «Переможець», яке розповідає про долю самотнього вовка, військового під руїнами «Азовсталі», який, чого б це йому не коштувало, мав вибратися з окупованого, майже повністю зруйнованого Маріуполя. Оповідання несе вогник надії, бентежить, але світиться зсередини світлом порятунку і омріяної перемоги, яку наближають наші відважні захисники.
Далі в рубриці «Проза» читач має нагоду ознайомитись із нашою частою гостею Світланою Чабан, яка презентує у 12-му числі народознавчу статтю «Івана Купала», в якій докладно описує святкування містичного літнього дійства, а також — оповідання «Перелесник». Останнє за сюжетом і глибиною, містичністю, зануренням у звичаї та вірування українців дуже нагадує оповідання Марії Матіос «Черевички Божої Матері» — історія довго не йде з голови, каменем лягає на плечі, проте — ця мала проза має щасливий фінал. А нам із вами інакше — ніяк! Далі за змістом — згаданий уже Зандер Нетутешній, який перейняв естафету містики у Світлани Чабан і у своєму оповіданні «Я обіцяю» теж грає струнами сердець читачів, залишаючи по собі море вражень, післясмак роздумів і трішки тривоги.
Серед нових облич на сторінках на сторінках «Олександрійського маяка» — Ольга Киця, активістка, рекордсменка, авторка книг, поетка і прозаїкиня. «Медсестричка» — оповідання, яке публікує пані Оля у нас — із перших рядків тримає зацікавлення й увагу читача, з перших рядків герої полюбилися, їм співпереживаєш і з ними хвилюєшся. «Зцілений коханням» — ще одна зворушлива історія, яка нагадає, що любов і найрідніші люди — сенс нашого життя, а ще — ми маємо оберігати найпалкіше тих, до кого так гаряче б’ється власне серце. «Випускний вальс» — оповідання про воєнну реальність і незламність українців, про любов до своєї колиски і збереження духу, дому, мрій. «На лінії життя» — ще одна історія про Бахмут, ще одна частинка розпиленої бурею війни розповіді про жителів міста-фортеці, які у серці несуть його частинку і носитимуть завжди.
Андрій Булакевич на сторінках часопису презентує оповідання «Паперівка» — неймовірно світлу і романтичну історію про юне, чисте і прекрасне… про світло земного життя, про невинність і почуття провини, про дитинство і яблучка… Юрій Петрухін зацікавить читача своїм твором «Кнайпа «Зелений гай» — простотою і невимушеною розповіддю, гострим правдивим сюжетом, образами героїв.
Світлана Труханова, уродженка міста Кременець у своєму оповіданні з несподіваним кінцем «Черевички» зачепила таку важливу і непросту тему — життя до і після нещасного випадку, обмежені можливості людини, її адаптація до життя по-новому. Коли ми небайдужі, ми більш людяні, коли ми співчуваємо і намагаємося зрозуміти — ми люди… Знана кропивницька письменниця Ольга Могильда увазі публіки читачам оповідання «Стариган без крил», яке розчулить серце будь-якого читача. Чому? Та тому що це стосується кожного з нас. Час минає. Колись ми будемо старими і немічними, але любові прагнемо ще більше. Любов — це те, що здатне врятувати цей грішний світ. Любов, співчуття, людяність — авторка у красивому художньому обрамленні вчить любити і розуміти. А ще — не втрачати часу, цінувати мить, знаходити момент і діяти, одним словом, жити, щоб потім не шкодувати зі сльозами на очах через втрачені нагоди і право на щастя…
Свою повість у кількох оповіданнях «Благовіст нового буття» презентує харківський письменник-початківець Максим Безрук. У 12-му числі знайомимось із початком, у 13-му — планується закінчення лицарсько-пригодницької саги з глибоким символізмом та відкритою риторикою. Очікуємо з нетерпінням продовження далі в часописах. Оксана Дубовець — мисткиня зі Львівщини презентує в рубриці «Проза» своє нове оповідання «Добрі справи». І вже вкотре наскрізна тема абсолютної більшості творів цього випуску журналу — добро і людяність, ідея милосердя, співчуття, порозуміння, підтримки одне-одного у важкий момент. Читайте оповідання Оксани Дубовець і робіть добрі справи не лише на Різдво чи Великдень, а завжди!
У світ пригод і містичних таємниць щиро запрошують Олександр Лоуренс та Ема Ільм — письменницький дует, який не затримується в якомусь одному жанрі — цікаво та вдало експериментує і радує широке коло своїх шанувальників якісною літературою. Читачі «Олександрійського маяка» також мають нагоду втішитись неповторністю творчості Олександра та Еми, але обережно — не злякайтеся Сріблястого!.. Творчий тандем авторів — міцний і романтичний союз і в житті. Однак пані Ема пише і сольно — у 12-м числі представлено її оповідання «Маленька Анєчка». Цікавий, жвавий, не нудний виклад; у центрі — проблема розуміння людських стосунків, тема самотності серед людей, (не)взаємності, пошуку кохання (щастя), а ще — небезпеки, інтриги і навіть — криміналу. Сумно точно не буде!
Наступною у журналі є постійна рубрика «Літературознавство». Вона представлена статтею «Я поет — я помру молодим (П’ятий рік без Миколи Петренка)» науковця Володимира Півня, у якій автор покликається на матеріали нашого знаного дописувача згаданої рубрики Богдана Дячишина.
Наступним буде розділ «Наймолодшим читачам» представлений плеядою талановитих письменників, які дарують свою творчість дітям, тим самим золоту пору дитинства не відпускають і зі свого серця! Це Оксана Проценко з оповіданням «Важлива місія», казками «Як мама сказала» та «Порятунок їжака»; Микола Дмитренко з оповіданням «Мій кольоровий пес», філософською замальовкою-мініатюрою «Ікс та Ігрек», казкою «Їжачок Пхинька — чемпіон»; поетка з Кропивницька Тетяна Дробіна, яка цього разу приємно здивувала казкою для дітей (не просто казкою, а історією з багатим виховним шлейфом) «Чудо в іграшковому магазині»; київська письменниця Христина Костенко порадує наймолодших читачів казками «Як Бурчик шукав домівку», «Янголятко Лірчик», «Як шахи допомогли Улянці».
А на черзі рубрика «Творці спільноти Pantheon», у якій можна отримати насолоду відпоетичних новинок Тетяни Шаповал, Анни Плішак, прози Сергія Храпчука, віршів Ольки Громової, Миколи Шевченка-Самарського.
Розділ «Олександрійщина літературна» представлена достойним гуртом місцевих митців. Щоразу радує, що у alma mater «Олександрійського маяка» більшає кількість поетичних та прозових новинок — більшає когорта митців рідного міста! Наталія Фоміна, Алла Бєлова, Надія Дубровська, Любов Грушник, Віктор Брикульський, Марина Третяк, Ірина Даценко, Валентина Білоткач — зірки рідного міста.
Заключна рубрика випуску — «Сторінками світової класики», в якій цього разу її автор Сергій Манукян перевершив самого себе. Ви лишень почитайте свіженьку статтю від нашого журналіста про Артура Гейлі — дізнайтесь, у чому секрет феноменальності американського класика та про кого насправді були написані найвідоміші романи письменника! Також автор додає уривки з творів Артура Гейлі. У журналі представлено і мої новели, тож радо запрошую до ознайомлення!
Із вдячністю до кожного автора й авторки, до читачів, та найбільше — до наших найсміливіших і найрідніших воїнів ЗСУ — відповідальна за випуск, журналіст, редактор Діна Горбенко