Здавалося б, що можна іще
сказати про номінантів на цьогорічну Шевченківську премію після Юрія Винничука?
Маю на увазі його «Вири і багна літературних премій», що гуляє інтернетом. Тому відштовхнуся від неї. Як на
мене, там розставлено доволі точні акценти, і
є тільки один пасаж, який викликає у мене гостре несприйняття. На ньому
й зупинюся. Ось цитата: «А Мирослав
Дочинець? І він тут? Ну, в принципі після кількох різких падінь планки, можна і
його зробити лауреатом. Але якщо хтось думає, що він заслуговує на відзнаку, то
чому я у списку номінантів не бачу Люко Дашвар і Надійки Гербіш? Це ж
неприпустимо! Ні, якщо чесно, «Криничар» все ж таки кращий за «теплу» жувачку
Гербіш, але все ж це белетристика. Незважаючи на окрему думку пана Балоги…»
Треба бути зовсім сліпим або
упередженим, аби поставити поруч прозу М.Дочинця і Люко Дашвар та Н.Гербіш. У
двох останніх – літературний ширвжиток, у Дочинця – високохудожня епіка.
Дочинцева трилогія з
народного життя («Вічник», «Криничар» і «Горянин») – річ знакова для нашого часу і витримує
порівняння з такими творами хрестоматійного ряду, як «Вічний Іван» Віктора
Міняйла, «Зелені млини» Василя Земляка, «Сторонець» Романа Андріяшика. Тут легко
простежується тяглість високої традиції, української звичаєвості й духовності.
І продається вона на млявому українському книжковому ринку доволі
успішно, що мало б стати для Винничука немаловажним аргументом, адже він, як
ніхто, охоче виводить свої оцінки з озиранням на читацький попит і кон’юнктуру
ринку.
Мені уже доводилося
наголошувати, але вважаю не зайвим повторити: найцінніша якість, якою володіє
М.Дочинець-прозаїк, – цілком оригінальний стиль, замішаний на закарпатському
мовному колориті. Письменників в Україні, що мають самобутній і при тому
глибоко національний стиль – одиниці. І
саме вони, як на мене, повинні в першу чергу репрезентувати українську прозу в
світі, а не тільки Юрій Андрухович, Оксана Забужко і Сергій Жадан, що
залишаються апологетами постмодерного розвитку літератури.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поряд із прозою М.Дочинця
роман Ю.Щербака виглядає дуже блідо. Це справді «дуже слабенький
дидактично-політичний роман, який більше скидається на пародію, аніж на прозу…»
(за Винничуком).
З Ю.Щербаком сталася сумна
метаморфоза, яка часто трапляється з людьми перейшлого віку. Його зоряний час –
це «Хроніка міста Ярополя», «Маленька футбольна команда», «Причини і наслідки»
та деякі інші речі (і дуже жаль, що вони тоді не були поціновані Шевченківською
премією), але нинішні його писання це, безперечно, прикрий і болючий творчий
провал, який відзначати «навздогін пам’яті» найвищою державною нагородою було б
невиправним гріхом і навіть злочином супроти істини та Її Величності
Літератури.
Ю.Винничук не сумнівається в
тому, хто отримає цьогоріч Шевченківську премію. Про це він пише так: «Та ось
читаю я короткий список номінантів на цьогорічну Шевченківську премію. І вже
наперед знаю, хто її отримає. І ви знаєте, правда? Щоб я скис, коли не Юрій
Щербак…»
Можливо, прийдеться й скиснути затятому
зоїлові, бо ось попереднє голосування в другому турі показує, що фаворитом
залишається М.Дочинець: він отримав 16 голосів, а Щербак лише 11. Є отже надія,
що членам журі й надалі вистачить здорового глузду і елементарної порядності не
погрішити проти істини, хоча б у високосний ювілей Поета.
Будь-які прогнози, звісно,
невдячна і ризикована справа, і мені найменше хочеться гратися в подібні ігри.
А пишу ці принагідні нотатки тільки для того, щоб сказати: сподіваюся, що в
духовній сфері нарешті горуватимуть правда, висока порядність і професійна
компетентність, а отже лауреатами
стануть митці з шевченківського поля: Мирослав Дочинець у прозі й Кость
Москалець у поезії (шевченківський комітет повинен хоча б у ювілейний рік повернутися до двох номінацій).
«Амальгама» Юрія Буряка
(розтягнута, безживна, туманна і плутана, з претензією на філософську глибину,
якою там і не пахне) так само не витримує порівняння з субтильною, глибокою і
пронизливо чистою поезією Костя Москальця, як не витримують порівняння писання
Щербака з прозою Дочинця. І багато розводитися про це не варто. Бо є тут
гостріша проблема: номінантові (хто б ним не став) прийдеться брати нагороду з
тих рук, які Т.Шевченко ніколи б не потиснув. А це означає, що його чекає не
тільки ваблива грошова нагорода, а й важка внутрішня боротьба, від якої
совісній людині не ухилитися. Адже письменник, як мені вже не раз доводилося
писати: остання надія Бога.
Петриківський Ліс
на Тернопіллі