24 січня 2011 року
під час теракту в московському аеропорту «Домодєдово» загинула драматург з Одеси Ганна Яблонська.
Як відомо, Ганна
Яблонська, справжнє ім’я якої Ганна Машутіна, прилетіла до Москви, щоб отримати
премію журналу «Искусство кино». Її нова п’єса «Язичники» перемогла у конкурсі
кіносценаріїв «Личное дело-2010».
«Я відчуваю, що мені залишилось жити мало». Цей запис
датований 21 грудня 2010 року, а в січні з’явились ще більш трагічні: «Наркоз,
транквилизаторы, обезболивающее, гормоны – пустоту не лечат. Я не человек. Я
вообще даже не человек».
Що потрібно людині для справжнього земного щастя? Кохана
людина поруч, здорові діти, родинний затишок… Здавалось, у Ганни було все:
коханий чоловік, донечка, творчий успіх і визнання… У свої 29 років Яблонська
вже стала достатньо відомим драматургом, її п’єси почали активно ставити в
театрах. Вже той факт, що робота Яблонської «Язичники» увійшла у список
найкращих (серед 545 робіт, надісланих із 20 країн світу!), було для неї
великою перемогою. Ганна була переможцем престижних літературних конкурсів, а в
день теракту летіла в Москву за ще однією нагородою…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Народилася Ганна 1981 року в Одессі у творчій сім’ї ( її батько – письменник і
журналіст Григорій Яблонський). Ще зі школи
вона писала вірші і кумедні
парадоксальні оповідання, пізніше почала займатися драматургією, вийшли у світ
декілька її збірок віршів. При цьому отримала вищу юридичну освіту і займалась
маркетингом, зв’язками з громадськістю. «Занималась всякой ерундой», – так
охарактеризувала вона цей період свого життя в одному з останніх інтерв’ю.
1997-го посіла друге місце в одеському конкурсі «Міс преса». В якийсь момент
Ганна відкрила для себе поезію, потім прозу – публікувала оповідання в місцевих
виданнях. В 2000-х зайнялась драматургією і одразу звернула на себе увагу
критиків. 2004-го стала постійним автором престижного російського літературного
журналу «Октябрь».
Друзі говорили, що Яблонська була веселою людиною, як і
личить одеситці, але при цьому достатньо замкнутою. Незважаючи на успіхи, Ганна
відчувала себе спустошеною і не знала, як з цим боротися. В її особистих записках в блозі і ЖЖ відчувається печаль,
погані передчуття і гострі відчуття
швидкоплинності життя.
Дождь и другие явления
химии и природы
Смотришь на эти вещи и
думаешь что все изменится
Надеешься, что дождь
воздейсвует как перекись водорода –
Дождем заливаешь рану
и ждешь когда рана вспенится
Каких-нибудь знаков
требуешь от дерева и небосвода
Считаешь количество
кошек, исчезнувших в подворотне
Крики кукушек и чаек,
ждешь у моря погоды
Решаешь что наверное –
завтра, если уж не сегодня
Бухгалтерия погрязла в
хаосе, грусти, противоречиях
Одни и те же приметы
всегда означают разное
Закономерности
иллюзорны. Дождь идет бесконечно.
Скоро какой-нибудь
праздник. Праздники надо праздновать.
(21 січня 2011)/
Свій останній 29-й день
народження Ганна святкувала в Лондоні. Враження про поїздку описала так: «Ну что я могу сказать о жизни?
Что получилась длинной».
Публікувалася в альманасі «ОМК», журналі
«Жовтень». Увійшла до довгого списку Російської премії «Дебют» у номінації «літературна
критика», в лонг-лист драматургічного конкурсу «Євразія – 2005», дипломант
конкурсу сучасної драматургії «Вільний Театр».
Завоювала 2-е місце на
міжнародному конкурсі «Премьера.txt» 2005-го року, 2-е місце на міжнародному
конкурсі «Євразія» 2006-го року.
Автор п’єс
«Бермудський квадрат», «Відеокамера», «Вихід до моря», «Дюймовочка і метелик»,
«Закинута радіо», «Монодіалоги», «Лист до зоопарку», «Тепло», «Праски», «Шоу
ковбоя без собаки» та ін.