Сіяв до останньої днини, доки був на цьому світі. А минулого тижня
українська земля навічно прийняла його в своє лоно.
|
Микола Сом явився на поетичній орбіті в другій половині |
Просять люди: «Розкажи
про Сталіна…»
Розкажу…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А сну тоненька нить
Знову рветься…
Хороню я Сталіна –
І ніяк не можу схоронить.
У цьому легкому на слові
і гострому в дотепі та винахідливому в життєвих лабіринтах юнакові, який з раннього
дитинства випив повну чашу гіркот під невсипущою опікою «батька всіх дітей», «безсмертного»
Сталіна, таїлася і міцніла глибинна і щира любов до простої людини, до рідного краю
і народної пісні. І буяла в його серці невтоленна жага справедливості, добра і правди
на Землі.
Побачили світ десятки
його книжок, серед них (звернімо увагу на назви!) – «Вікнами до сонця», «Святий
хліб», «Мрія», «Вишиванка», «Дума над вогнем», «Товариство», «Хроніка воєнного дитинства»,
«Моєї радості сльоза», «Б’ю чолом»…
Для його віршів властива
народнопісенна образність, ясність думки і щирість почуття, а ще дивовижна мелодійність.
Тож чимало його поезій уподобали композитори Платон Майборода й Олександр Білаш,
Оскар Сандлер і Володимир Верменич, Іван Карабиць і Костянтин М’ясков. Пісні на
вірші Миколи Сома звучали у кінофільмах «Коли починається юність», «Артист із Коханівки»,
«Чорноморочка», «Місяць травень», «Їхали ми, їхали» та інших. І в концертні репертуари,
на радіо і в мільйони родин ввійшли його «Мрія» («Без вітру не родить жито»), «Вишиванка»
та інші. Не одне дитяче покоління вигойдала Сомова колискова «Рученькиніженьки»
зі щоденної (рівно двадцять чотири роки!) телепередачі «На добраніч, діти».
Він приємно вражав читачів
широким творчим діапазоном: задушевна лірика і громадянська публіцистика (у доброму
значенні), щедрий гумор і гостра сатира. І характерна особливість – конденсація
думки і почуття у кількох строфах, а частогусто – в шести, чотирьох чи й у двох
рядках.
Ось його іронія і самоіронія,
навіяні автобіографічними рядками поезій Д. Павличка і власної:
– Я син простого коваля!
– Я син простого лісоруба!
– А я дурний, немов теля,
Але питання ставлю руба:
Чи є між нами хоч один,
Хто скаже так:
«Я – сучий син»?
Втім, він був дивовижно
доброю людиною невгомонного характеру. Як трепетно дорожив пам’яттю свого студентського
друга і творчого побратима Василя Симоненка! Листування з М. Сомом – то окрема сторінка
і в біографії Василя. Зворушливо оцінив цю дружбу Олесь Гончар. Прочитавши розмову
М. Сома «З матір’ю на самоті», Олесь Терентійович написав: «Дорогий Миколо! Щораз
мені гарно стає на душі, коли випадала нагода спостерігати Ваше ставлення до свого
друга і ровесника Василя Симоненка, до його матері, його пам’яті… Справді, мабуть,
нема на світі нічого кращого, аніж дружба людей. І ця книжка, яку Ви впорядкували,
чудова. […] Ваше інтерв’ю з Василевою матір’ю – це ж річ унікальна, тут море народної
мудрості. Хто прочитає, переконається, який народ наш розумний, яка в нього добра
душа. І Ваше переднє слово добре читається, бо в ньому зблискує розум веселий, дотепний,
і біль, і щирість людини, здатної на велику дружбу… Січень, 1990 р.». Микола Данилович
входив до складу і був душею громадських оргкомітетів з ушанування пам’яті також
Михайла Стельмаха, Павла Глазового, Миколи Вінграновського, Андрія Малишка та інших
знакових постатей у нашій літературі. Він і сам був яскравою особистістю – його
виступи перед читачами перетворювалися на справжнісіньке свято. Багато років він
був керівникоморганізатором столичного Клубу бібліотекарів. Уже маючи авторитет
письменника, став учителем у рідній Требухівській школі, що в Броварському районі
на Київщині, та в столичних школах.
І до його численних літературних
премій, освячених іменами Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Дмитра Нитченка, Олекси
Гірника та Фонду Тараса Шевченка, додалися цілком обґрунтовано почесні звання «Заслужений
діяч мистецтв України» та «Відмінник освіти України».
З університетського курсу
Миколи Сома вийшло ціле гроно відомих письменників і журналістів – уже згаданий
Василь Симоненко, Тамара Коломієць, Віктор Близнець, Борис Рогоза, Іван Сподаренко,
Анатолій Шевченко, Анатолій Москаленко, Анатолій Перепадя, Іван Шпиталь, Юрій Ячейкін.
М. Сом опікувався життям і долею Василя Діденка, близько до серця мав Дмитра Онковича.
Щира приязнь і плідна співпраця поєднували з Борисом Олійником і народним депутатом
України Миколою Томенком, Сергієм Гальченком. Дружив з Петром Засенком. І мені доля
подарувала чимало спільних поїздок «у народ», співробітництва в громадських проектах
і просто приємних спілкувань чисто особистого плану.
На одній з численних книжок
з його зворушливими автографами, зазначивши моє право на використання його творів
на сторінках видань, Микола Данилович додав: «Не забудь прийти на моє сторіччя.
17.11.2009 р.». Оптимістичний він був!
Доля ж відміряла йому
78 років з доважком у два місяці й 22 дні. Однак немає анінайменшого сумніву: художніми
творами і конкретними справами в людській пам’яті житиме і після сторіччя.
Анатолій ТКАЧЕНКО
МИКОЛІ СОМУ ЗАМІСТЬ ЕПІТАФІЇ
Їй-право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.
Василь
Симоненко
Умер Микола Сом. Таки ж умер.
А хто напише жартівливу епітафію?
І хто втручатиметься й далі
відтепер
У Симоненкову і Бьорнсову
парафію?
Живий Микола Сом. Таки живий.
То лиш обкладинку забрала
в землю згуба.
А він і звідти сомостверджує,
як стій,
Веселий образ одчайдуха-життєлюба.
05.04.2013