(дещо про новий роман Надії Степули)
1
… у «Сьомому аркані» – новому романі Надії Степули, тих правд може бути і сім, і сорок
чотири, і навіть сімдесят сім….бо кожна правда є рівноцінною, кожна правда приховує
ліки і отруту двополярностей….
…мої есеїстичні відрухи щодо роману колеги навряд чи
можна назвати рецензією або взірцем літературної критики…швидше, це деякі міркування
на берегах Степулиної книжки…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…я не надто, делікатно кажучи, полюбляю масову літературу, бо вона є лише гвинтиком
до хтонічного чрева Імперії розваг та насолод,
лише одним із інструментів оглуплювання… мені чомусь нелегко розуміти, що Література може мати і такі лики, що оглуплюють
і заколисують, а не спонукають до безсоння… (щоправда, останнім часом, здається,
я таки частково переступив межу власного літературного снобізму – і радію із того).
…також маю застереження, вже іншого ґатунку, до письма
із відірваними від контролю водами потоку свідомості, бо – даруйте, але таких потоків
можна, при маніакальному бажанні, записати
принаймні мільйон-два – і вони будуть доволі подібними, як і будь-яка тиранія
неконтрольованого мислення…
…можливий секрет притомної прози – у дозуванні, у безконечному наближенні до золотих перетинів,
у мимобіжному кокетстві Терезів, які не відають кокетства, у метафізичному покровительстві,
якому байдуже до національних та соціальних
ієрархій, у ранковому порусі лівою бровою Срібної Богині, у письменницькому
талані, а не, за Чораном, мати «нещастя народитися» письменником, у вдалих сполученнях батьківських і материнських
генетик…
…але письменників як абсолютних пестованців долі практично
немає… завжди поруч із червоними трояндами –
білий біль ритуалу, побіля усмішки – гримаса , а подекуди і тортурня, через відчуття присутності різних енергій …
2
…як на мене, у романі «Сьомий аркан» є надто важливими
пронизливі мотиви-нагадування вічної зміни всіх життєвих форм… таке філософське розуміння власної крихкості та
вразливості є потужною протиотрутою національному, клановому чи особистісному нарцисизму…
є крижаним витвереженням від гордині і пихи…
…(мислитель Екхарт Толле радить таку медитацію для
марнославних – подумати про те, що у нас є більше спільного із кожною людиною, ніж
може нам видаватися – бо через 10, 40 чи нехай 80 літ помре кожен із нас – і помруть
ті люди, які нам видавалися недостойними
– і від кожного – «достойного» і «недостойного» залишиться лише жменька органічної
речовини)…
…змалювання кількома штрихами деградації колись величного
Єгипту – шуліки над розпатраними муміями, можливо, і муміями фараонів, кров і зловісні
протяги апокаліптичного вітру над уламками колись непорушної величі – одна із найпереконливіших
сцен роману….
…зсув часів як радикальна підсвідома/свідома сподіванка
за звільнення від наших, за Зеровим, підлих і скупих часів, коти, які розмовляють
(такі лагідні елементи містичності, такий домашній Леопольд, на відміну від зловісного
кота доктора Булгакова), технократичні субстанції – андроїди, які набирають людських
ознак – ці та інші мотиви роману неабияк додають читабельності і звичайної цікавості,
мовляв, що ж там буде далі…
…не буду міркувати про карти Таро (загадкова посмішка
від кожної де-не-де вчувається між рядками), бо я не тарознавець – хіба припущу,
що це найвідкритіший і водночас найзагадковіший провідний герой роману; часові зсуви,
часові прірви і западини у творі, «зсув у Всесвіті і в людських душах теж», як скаже
Надія Степула у автопередмові до роману,
– це алегорія порятунку людини від
варварської бездушності технократичної доби, а у бідніших країнах ще й із ледь прихованим
феодальним вищиром; зсуви душ досліджувати, як на мене, найважче, іноді такі спроби
звучать більш переконливо, іноді менш, але цей маятник не надто помітний у значною
мірою міфологічній та містичній, а також
у психологічно-пригодницькій атмосфері «Сьомого аркану»…
… У романі чимало подій пов’язано із забуттям та пам’яттю, особливо історія Андрія – андроїда. «Звідки в мене душа? – котра впізнала мій сад?»
– спалах-одкровення Андрія, котрий народжений від жінки-землянки та об’єкта із удесятикрат
ліпшої (?) від нашої Землі планети Севін. Ліпшої, але подібної. Безперечно, планета
Севін у романі є мрією про кращу Землю. Мрією,
але не ідеалом, бо севіняни не мають душі, не розуміють пісенного чару та ірраціональних
емоцій.
…у «Сьомому аркані» Степула пропонує чимало варіантів
і розв’язків, особливо щодо кількох заплутаних любовних багатокутників, адже кожний
особистісний вибір і додає, і відбирає –
раптова поява і зникнення кохання, гра невидимок-енергій із нашими долями таки є
однією із найбільших загадок життя…
…фінал роману, звісно,
відкритий, одні можливості появляються, інші
– зникають, мовби відсвіти таємничої колоди карт, що знічев’я перебирається якимось загадковим Менкауром.
І завжди може бути краще, може бути гірше, ніхто нічого не знає, монітори не допомагають, а залишається лише неприкаяна
людська душа, за якою тужать навіть ті, що прислані із планети Севін…
… «Сьомий аркан» Надії
Степули не віднесеш ні до жодної із невибагливих чи витонченіших гримасок масової літератури, ні до фентезі, із
його «низькими» чи «високими» різновидами; ні до жанру психологічного трилера чи то альтернативної історії.
Письменниці таки вдалося (незважаючи на певні перекоси із важливою, але публіцистичного
жанру, інформацією), витворити оригінальний словесний мікс, принаймні, у контексті
національної прози….
…«Сьомий аркан» – другий роман Степули . «Небо (не)сповідане.
Все (і) ніщо» як романний дебют є соціальнішим, але із вже властивими для цієї письменниці
містичними маркерами, болісними суспільними
алегоріями…
…Надія Степула, відома поетеса та есеїстка, на очах
стає непересічним прозаїком, який витворює не лише романи-андрогіни, а окремі, надто
людські, надто вразливі, світи…
м. Івано-Франківськ