ШЛЯХ до життя

ЧОМУ КОРОБКИ ТА ПАКЕТИ ПЕРЕМОГЛИ ГОЛОД?

Велика рашиZтська війна прийшла в ніч проти 24 лютого 2022 року. Нічний дзвінок депутата одного з регіонів України о пів на 4 ранку розбудив тривожним повідомленням «почалось, нас бомблять».

БО «БФ «ХІЛЬКО» за 10 днів до 24 лютого вже спланував та розпочав розгортання соціально-гуманітарного проекту «take-give» (візьми-віддай), розуміючи невідворотність війни. За 10 днів до 24 лютого на сторінці фонду ми оприлюднили інформацію про розгортання соціального проекту. Підготовка тривала на рівні розгортання волонтерської мережі, підготовки офісних та складських приміщень, напрацювання бланків документів тощо.  Через декілька днів, попри гучні вибухи та всі військові неподобства воєнного часу «прямо у вікні», розпочали активну діяльність, здається на 5 день вторгнення нечисті.

Перші дві «пузаті» машини приїхали на склад фонду в Київ 5 березня 2022 року, це був район Борщагівки, Святошин. Цей вантаж наші волонтери зібрали за 6 днів в нашому складі у Львові. Вся гуманітарна допомога, що вантажилась в авто, була «оприходувана» внутрішніми документами фонду, всі процеси на складі у Львові координувала наш представник Ірина Лучко (викладач в КНУ Шевченка), додатково фонд  видав водіям відповідні транспортні-супровідні листи. Героїчні водії (яких залучив наш волонтер у Львові Олександр Гейшев) які везли допомогу до Києва, потрапляли під обстріли, ночували серед дороги, врешті-решт прибули то Києва, що було на той час чимось нереальним, оскільки безкінечні пропускні пункти ТРО по Україні просто вимотували нерви та час. В підвалі, де був наш гуманітарний штаб, ночували родини з дітьми та тваринами, поряд з гуманітарної продукцією, яку охороняли добровольці.

Машини заїхали у двір (рено та спрінтер), відкрили двері, а з широких бортів посипались пакети та коробки, які були найбільш бажаними.

Пакети та коробки виглядали дуже неохайно, перемотані як попало, з різними написами німецькою, французькою, польскою, українською мовами, але ці коробки та пакети несли життя та надію на краще для тисяч громадян.

Вперше в житті я поряд з волонтерами так гордо розвантажував картонні коробки та поліетиленові пакети, в яких була цінна та важлива гуманітарна допомога з усієї Європи та Заходу України.

Ще ніколи в житті коробки та пакети не були для благодійної діяльності настільки бажаними та цінними. Стверджую, що вперше в моєму житті Львів забезпечував Києву тил, без підтримки якого життя б в Києві було схоже на пекло, оскільки за моїми даними в цей час в Києві лишилось всього 800 000 осіб. Ці коробки та пакети врятували тисячі громадян найближчий тиждень! Ми видавали величезні набори у пакети для усіх, хто став у чергу, деякі родини отримували по 2-3 набори за тиждень. Пакети був дефіцитний товар, все навколо було зачинене, тому видавали навіть в “беушні” пакети, в яких приїхала гуманітарка.

ПРИКОЛ, ЯКИЙ КОШТУВАВ ФОНДУ ГРОШЕЙ ТА СКЛАДУ

Вже місяць як активно роздавали коробки та пакети з гуманітарною допомогою, по 150-200 родин на день.

Волонтери сусіди працювали безоплатно, всі на адреналіні та емоціях, непідкупному патріотизмі. Пакети пакуються, коробки крутяться, черги подовжуються, а гуманітарка починає закінчуватись.

Десь в кінці травня в нас вже другий місяць працював великий гуманітарний штаб в м.Буча (відкрили одразу після деокупації), з чим фонду дуже сильно допоміг Ярослав Добрянский (зараз заступник голови Київської обласної Ради). Ярослав допоміг фонду «закріпитись» у Бучі з гуманітарною місією, коли не було ані світла, ані зв’язку, а посеред вулиць догорали приватні будинки, з яких жевріло полум’я та густий дим.

Фонду тоді допоміг відкрити штаб бучанець Сергій та пані Наталія. Буча була все ще недоступною для нормальної роботи, великий постравматичний синдром місцевого населення, що було в окупації (катуванням), проблемні логістичні маршрути доставлення вантажів створювали певний безлад, навколо розстріляні автомобілі, деінде сліди крові всмоктані в землі, горілі танки та БМП, знищені тисячі будівель, майже ніде не було цілих вікон, відстріляні гільзи на узбіччі, мертві тварини, кругом міни тощо. На той час нам здавалось, що штаб в м. Буча (з сторони аеропорту Гостомель, звідки заходили окупаційні війська расії) то наша головна проблема, але не так сталось, як вважалось.

Дільність фонду велась щоденно, дуже бурхливо, ми перейшли до видачі соціально-вразливим верствам населення замість «всім хто прийшов», багато з чого почали докуповувати щоденно на десятки тисяч гривень, оскільки гуманітарна допомога, що залишилась, не дозволяла сформувати нормальний набір з асортиментом продукції в 8-10 товарів. Наприклад, було багато рису, або макаронів та прокладок, води питної. Але ж несправедливо тримати людину з дитиною в черзі 1 годину, аби видати їй пакет 12 кг, повний пляшок з водою та прокладками. Прийшли до того, аби розділити дні тижня на “загальні”, “дитячі”, “пенсійні”. Отже довелось тоннами закуповувати харчові продукти та супутні товари.

Волонтери з нашого штабу у Львові в кінці травня 2022 р. повідомляли, що надходження гуманітарної допомоги значно впало, потужність надходжень лишилась десь 20% від 100% які були у березні 2022 року. Тоді фонд почав активно шукати приватних меценатів, які б виділили гроші, щоб фонд міг вести повноцінну діяльність. Здається, після 8 травня з’явилось декілька «серйозних-потенційних» меценатів, які, ознайомившись з широкою діяльністю фонду починаючи з 2008 року, заявили про наміри виділити кошти. Відповідно як керівник  фонду я зробив велику помилку. Окрилений «надіями та сподіваннями», я розпорядився волонтерам у всіх штабах зосередитись на пошуку гуманітарної продукції та видачі її громадянам, а не залученню  грошей від меценатів. Волонтери цілодобово «шукали та копали», знаходили тих, хто заправляли наші вантажні авто, хто дарував коробки та пакети та іншу гуманітарну, але вже в значно менших обсягах. На цей час ми надали допомогу вже декільком тисячам громадян, попит на допомогу зростав, а склади щодня пустішали. В результаті ми прийшли до того, що в один день я був повідомлений чотирма «потенційними меценатами» про те, що відбувся якийсь невідомий інформаційний «прикол» і на Заході масово розповсюджують інформацію з тезою, що «допомагаючи українцям, ви підтримуєте війну». Таким чином в один день ми позбавились «ілюзорних» меценатів, протоптуючи холодну бетонну підлогу майже порожнього складу. Лишалось на усіх складах не більше 3-4 тон продукції.  Цей шок сильно підкосив мій моральний настрій як керівника, десь 4 дні я був наче «зачарований», не міг зібрати докупи думки, все питаючи себе, «як це могло статись зі мною під час війни?».

Зовсім згодом я отримав звістку від представників ЖЕКу про те, що варто переходити на «оплату» та забиратись з підвалу. Ця ж звістка згодом пролунала від мешканців будинку, яким муляло око, що фонд має власне складське приміщення, де роздає допомогу. Деякі мешканці у приватній розмові сказали мені, що «їх напрягає вранці дивитись на сотні попрошаєк за їжею», виходячи по справах. Довго чекати не довелось, попри те що ми погодились на оплату частини підвальних приміщень за розміщення складу гуманітарки, в останній  день з нами не підписали угоду і попросили взагалі з’їхати, перед цим приславши державну інспекцію з перевіркою. Поміж заможних мешканців ходили розмови, що війна скоро закінчиться, тому вже треба «вести справи та бізнес, а не волонтери ти, бо це несерйозно». Так минув травень та почався червень 2022 року.

ШЛЯХ ДО ЖИТТЯ – КОЛИ «ДОЗВІЛ» МАЄ ЗНАЧЕННЯ

 Орієнтовно на початку липня масово почали з’являтись новини, що СБУ та поліція ловить хабарників/шахраїв волонтерів та керівників фондів (інших рєшал), які під різним приводом обіцяють ухилянтам втекти за кордон України. На той час Міністерство інфраструктури України активно впроваджувало прозору систему виїзду справжніх волонтерів за кордон України. Раніше проект «ШЛЯХ» вже існував, але його стратегічні завдання були значно меншими. Більшість чиновників з Кабміну не готувались до війни, протирали штани та проїдали бюджети, що стало очевидним після повномасштабного вторгнення, але були і позитивні винятки, як Мінінфраструктури. Пам’ятаю, хтось невідомий мені дзвонив у вайбер, а згодом невідомі питали з черги очікуючих за допомогою, про те чи можна «порєшать» виїзд за кордон, бо наш фонд веде чисту публічну діяльність 15-й рік поспіль, тому наче “шанси” високі. Пам’ятаю що на той час я лякався цієї теми розмови про “виїзд за кордон” як «гарячого заліза», бо це мені здавалось мега-корупцією та мега “напрягом”. Але згодом, коли обсяг гуманітарної допомоги, яка надходила до фонду, в серпні впав до 10% від тих 100%, що надходили в березні, як керівник фонду я був змушений обставинами вивчати «цю тему ШЛЯХ». Згодом, десь у вересні 2022 року, я зрозумів, що навіть серед адвокатів та юристів дуже мало адекватів, які розуміють всі нормативно-правові аспекти та методологію «дорожню карту» проекту ШЛЯХ. Десь у 90% розмов на рівні пліток я постійно чув, що хтось береться «порішать» дозвіл в системі ШЛЯХ, по факту це виявлялось або шахрайством, або  фронтовими «понтами». Згодом, у жовтні-листопаді, за підтримки юристів фонду та одного з активних меценатів-волонтерів Костянтина, ми напрацювали  законодавчий механізм взаємодії з Міністерством для подання власних водіїв-волонтерів фонду в «ШЛЯХ», почали практикувати замість полеміки під каву. На той час мені як керівнику фонду здавалось що «ШЛЯХ» це лишився єдиний механізм наповнення гуманітарною продукцією складів фонду. Тобто я був готовий «впасти в депресію» якби з першого «заходу» наш пакет документів в Міністерстві забанили. Отже ми подались, трохи почекали і без жодних хабарів, без жодних «дзвінків на гору» ми отримали «так» та дозвіл на виїзд водіїв за кордон.

Коли я отримав на емейл фонду  позитивне рішення за підписом пана Олександра Кубракова (міністра на той час),  я реально пострибав, як у мудрій народній приспівці «хто не скаче той москаль».  В цей час фонд вже згорнув гуманітарний штаб в Харкові, оскільки ми орендували приміщення в центральній історичній частині міста Харкова, і в один з днів мене повідомив наш працівник фонду, що «приліт» від руZької ракети був просто поряд з будівлею.

А оскільки в нас черги людей з дітьми чекали на дворі, то черговий «приліт» міг закінчитись масовою загибеллю громадян. Тоді мені, через душевні муки, довелось “рубить з плеча” і прийняти тяжке управлінське рішення. В результаті фонд позбавився працівників у Харкові та припинив видачі допомоги. На мою думку, наші працівники у Харкові та волонтери в Бучі заслуговують золотих медалей з подяками за мужність, реальну справжню мужність без фронтових понтів.

Отже, коли прийшла складна осінь 2022, масовані ракетні атаки рашиZтів по житлових кварталах, відсутність масових надходжень гуманітарної допомоги, наш фонд реально виручив проект «ШЛЯХ». Пам’ятаю, як я вигукнув в кабінеті, коли перший водій виїхав за кордон: «ШЛЯХ – поїхав». Без перебільшення, на відміну від чиновників в батальйонах «Монако» та «Відень», така ефективна робота проекту «ШЛЯХ» зобов’язана міністру Кубракову та його команді яка працювала на той час.

Уявіть собі, по системі «ШЛЯХ» за 2022 рік виїхало більш як 1 млн волонтерів, при тому що усі заявки обробляє тільки один колектив в Міністерстві, це якась фантастика.

Ось що казав новопризначений до міністерства Сергій Деркач у власній публікації на сторінці фейсбук від 16 березня 2022 року: «Перший місяць на посаді у мене пішов, щоб заглибитися в нюанси нової сфери відповідальності та спільно із командою під керівництвом Alexander Kubrakov визначити пріоритети. Вже маємо основні напрямки, над якими триває робота:

*короткостроковий, проте не менш важливий, пріоритет – це система “Шлях”. На жаль, існують випадки зловживання цим механізмом, через які досить складно повернути цій системі довіру. Проте вже працюємо над змінами, які обмежать можливість скористатись механізмом тим, хто не має до волонтерського руху жодного відношення і паразитує на самовідданій праці волонтерів.

В «довоєнний час» онлайн видання Bin.ua  в розділі економіки, в публікації від 30.07.2021 року, з посиланням на Укрінформ, виклав деякі цитати Олександра Кубракова, серед яких вказано:

«На минулому тижні ми зробили перший крок на шляху  виправлення проблем з дозволами. Ми ввели систему «ШЛЯХ» – це по суті платформа, яка дозволяє перевізникам побачити, які суб’єкти господарювання скільки отримали дозволів. Що вони з ними роблять, хто їх використовує, а хто придбав їх для того аби продати».

Ці дні, квітень 2023 року, фонд очікує на рішення Міністерства при розгляді 6 чи 7 пакету документів від «БО «БФ «ХІЛЬКО», фактично «ШЛЯХ» це єдине джерело забезпечення гуманітарної допомогою фонду та в кінцевому випадку дітей, жінок, людей з інвалідністю та ВПО, яким фонд надає допомогу.

Кожен такий «дозвіл» ШЛЯХ, запускає колесо благодійності, попри війну.

ЩО ДАЛІ?

За лютий 2022 року – квітень 2023 року видатки фонду на благодійність склали близько 9 млн.грн. Фонд надав допомогу більш ніж 14 000 осіб. Надалі фонд продовжує свою гуманітарну діяльність, з якою можна ознайомитись на офіційній сторінці facebook.com/hilkofund, та розгортає оновлений формат співпраці з міжнародними організаціями та внутрішніми виробниками, постачальниками продовольства. В квітня ми заключили партнерські відносини з ФОП Опанасенко (проєкт Food Trade), який взяв на себе обов’язок організувати та забезпечити усі процеси з виготовлення FoodboX – таких собі побутово-продуктових наборів в коробках до 10 кг, з калорійністю більш як 10 000 кКал, та доставкою на склади фонду після того як фонд закупає партію. В такі набори входить до 25 видів товарів/продукції, що є безцінним для людей, які отримують допомогу, перебувають в містах поблизу фронту, наприклад Херсон, Запоріжжя, Слов’янськ, Миколаїв тощо. Зараз фонд шукає меценатів, які б могли в інтересах фонду, напряму у виробника FoodboX системно закупати до 3000 наборів, які ми можемо отримати на власні склади вже на 20 день після оплати виробнику, та почати роздачу населенню в різних регіонах України.

Слава Українцям, мові та Господу!

Підготував керівник БО «БФ «ХІЛЬКО» Андрій Хілько