Репліка-шкіц
Проте як не дивуватися, що декому смішно стає саме тоді, коли на фронті гинуть найкращі сини мирного, хліборобського народу, а над нашою Україною нависають занадто вже чорні, зловісні хмари «гібридного» поневолення?!. Але така вже сатанинська природа «чорного гумору»: вбачати веселість у людських сльозах. І чим тут ми, вельмишановний друже, можемо зарадити?!Не ми одні переживаємо спазматичні напади сливе істеричного сміху, коли країні загрожує страхітливий ворог, який не відає, що таке милосердя. Подібні затяжні періоди знала і Європа… Тож нічого дивного не вбачаємо в тому, що й нашого сентиментального глядача знагла залиґнула шизофренія зубоскальства! До того ж, як пам’ятаєте, вельмишановний друже, на реготливі оті клоунади зріс попит якраз під час кривавого розгону Майдану: 95-й квартал відчайдушно закликав у р я д озброїти «беркутівців» ебонітовими кийками… Це ж, мовляв, скільки електроенергії можна буде виробляти!
Обізнані в історичних перипетіях майстри слова стверджують: сміх допоміг людству в и ж и т и! Не станемо з ними сперечатися. Здоровий, життєрадісний гумор і справді неабияк підбадьорює, допомагає зібратися на силах. А як щодо глузливого, знущальницького реготу?! Саме того, який злорадно вирегочує не лишень вади характеру, але й убогий спосіб незлобивого, доста великодушного, працелюбного людського існування?! Чи не стає це гострою проблемою якраз олюднення українського суспільства?! Ото ж бо й воно.
Обсміяти можна будь-що на світі! Хоч як це виглядає парадоксально, проте найлегше висміяти якраз високі, благородні, героїчні наші почуття. Адже вони, ангельськи безкорисливі, чисті, пафосні, завше беззахисні перед елементарною невихованістю, звичною безсоромністю та ще й хворобливою зацікавленістю до пікантних подробиць інтимних людських стосунків…
Але хіба можна висміювати любов або глузувати з материнства?! Врешті-решт, чи дозволено будь-кому підло ганьбити свою Батьківщину?! Як подібна поведінка – підкажіть! – називається в українському народі?! Бо в Німеччині та Польщі, наскільки знаємо, подібне нахабство карається вельми суворо.
Як і наклеп на патріотизм – «послєднєє прістаніщє нєгодяєв»! Це так Лєв Толстой охарактеризував російських «чорносотенців», давно відомих нападами злобної ксенофобії. Та яку ж потрібно мати чорну душу, аби тулити оті с л о в а класика до українського сьогодення?! Але ж доста весело й радісно тулять! Як і газетярі з політиками, так і відомі сатирики. Адже… «пороблено в Україні»!
Пороблено – означає наворожено, наврочено. Який саме сенс у цьому слові хотіли д а т и нам відчути або вбачають комедіанти з 95-го кварталу, второпати неможливо. Зате як приємно їм дивитися на глядачів, котрі, зовсім нічогісінько, ясна річ, не второпавши, заливаються реготом! Атож-атож: комусь пороблено!
І який із того людям хосен, якщо за тупою глузливістю ховається ч о р н а бездушність?! Але саме такечки й справджується давнє народне прислів’я: «Заради красного слівця продасть і матір, і вітця!» Ще й дешево.
Головне завдання – розсмішити… познущавшися бодай зі слова. Якщо не з людської – зовсім чужої, чиєїсь! – безпорадності.
На жаль, цей регіт на пекучі сирітські с л ь о з и лише зайвий раз доводить: не можна сміятися там, де плаче людське горе! Все ж таки маємо бути не тільки просто людьми, але й чимось та у чомусь бодай трішечки більшими… Хоча б як у тій дитячій казці, де добро і любов, об’єднавшися, перемагають люте зло!
Свята правда полягає ще й у тому, що нас ніхто і ніколи не вчив любити і поважати рідну мову. Зате століттями різні поневолювачі не тільки змушували забути, а й жорстоко забороняли духовний скарб нації! Особливо відзначилася в цьому звірстві Російська імперія, похресниця України. То хіба ж не справжнє диво, що м о в а досі не витоптана?! Що слово українське живе в наших серцях і щедро плодоносить Господню любов?! Слава Тобі, Царице Небесна!!!
Таж хіба можна не поспівчувати всім тим, хто й о г о злобно ненавидить?!
Переживаємо надто не легкі роки. Проте на порозі пришестя заповіданого Духовного Меча, Вогненного Омовіння планети, вони здаватимуться дитячим сном для всього народу. Бо гідно зустрінуть цей час лише відкриті, чисті серця. Все зло, що ховалося під личиною благодушності, лицемірства, гидкої фальші згорить у страшних муках. І це не пусті слова – космофізичне зближення світів Тонкого й тілесного суто науковий факт. Отже, невідворотний.
Інакше й не може бути! Ми ж народжуємось у материнських муках, тож і так само мусить народитися нове життя – «новий чоловік» Євангелії. А от усім людцям, які дуже не хочуть огненних перетворень, усіляко висміюють урочисті пісні-молитви та високі поривання вірян, доведеться відійти в небуття…
Адже що ми бачили, дорогий друже, в нічному 95-ому кварталі або й досі споглядаємо на телеекранах? Окрім невибагливих російськомовних серіалів, які перелицьовують одні й ті мелодраматичні сюжети, звично кинувши в и к л и к державній мові, спостерігаємо лишень бездумне топтання на доста вчорашніх комунально-любовно-кримінальних проблемах… Тобто йдеться у них навіть не про іронічне осмислення причин бід наших, а про їхні плачевні наслідки!
І що ж найпечальніше, до прикладу, для героїв «дизель-шоу»?! Передусім якраз те, що різні бланки та бюрократичні постінструкції все ж таки доведеться перекладати державною мовою! А що може бути в Україні страшніше?!!
Атож-атож: «лучшє бить ізнасілованой, чєм украінізірованой!» Істерія однієї з героїнь роману Миколи Куліша повторюється. До того ж, не тільки в художніх творах… Властива вона й українській історії.
Наша історія і справді не з простих… Україна схожа на жінку з німецького кінофільму для дорослих… – радісно повідомив не так давно п. Зеленський у своєму 95-у кварталі, вельми сподіваючись на гучні аплодисменти глядачів. І йому неабияк плескали! Навіть не здогадуючися, що аплодують майбутньому Президентові отієї самої «жінки…» Ще й анітрішечки не соромлячись…
Ми свідомо урвали цитату комедіанта в минулому на її початку, аж ніяк не бажаючи тиражувати брутальність, якої не дозволить собі жоден п о р я д н и й сатирик стосовно власної держави. Але ж, мабуть, усі, хто сміявся з хамського дотепу, проголосували на виборах Президента України за його автора?! Тому й несете відтепер, панове, повну відповідальність не лише за д і ї п. Зеленського, ба, й за долю України. І не лишень історичну. Кримінальну також.
На жаль, не тільки журналісти постійно скаржаться, що мало знають пана Зеленського поза його сценічною діяльністю. Проте це не зовсім так. Як можна забути продюсерський спіч на каналі 1+1 щодо зауважень з приводу кінофільму «Свати»? Саме в отій психологічній автопарсуні – весь В. О. Зеленський! І всім, (не тільки українцям!) зовсім невдовзі доведеться в тому переконатися.
«Свєжо прєданіє, но вєріца с трудом!» – зауважить якийсь опонент. Але ми й не наполягатимемо на вичерпності цієї інформації. Міняється тепер усе, навіть і те, що колись обіцяло стати вічним… Адже пам’ятаємо, що коли х о х л и були силою, потрібною для збагачення більшовицької імперії, то нас мило величали будівничими «світлого майбутнього», а щойно суто по-людськи запрагли своєї, українськомовної свободи – уже тільки «бендєровци».
Як мовлять у подібних випадках знавці, факт політичної імпершизофренії очевидний. Тим паче, що хіба ж не кияни з галичанами творили середньовічне своє «есперанто» – вєлікій русскій язик?!
Історію становлення Російської імперії потрібно просто знати! Як і те, що свій унікальний тлумачний словник Володимир Даль назвав «Толковий словарь вєлікорусского нарєчія русского язика». Тобто – с а м е РУСЬКОЇ МОВИ! Тієї, про яку ще російський учений Ключевський сказав, що вона не мінялася з часів Ярослава Мудрого. І про те хоча б освіченим українцям також треба пам’ятати!
Сказане, очевидячки, зовсім не означає, що занадто жорстока похресниця Київського православ’я повинна з’їдати своїх батьків… Адже зовсім не задля канібалізму, як пам’ятаємо, віддав себе на муки розп’яття Ісус Христос! А таки за Любов!!! За грішних і невдячних – за н а с…
…Ясна річ, 95-й квартал має за собою і чимало сатиричного позитиву. Та ще нікому не вдавалося ложкою меду засолодити діжку дьогтю! А тая діжечка вже давно заступила правдиві здобутки комедіантів, які віддають перевагу все ж таки знущанню над святинями, а не висміюванню тупості злих знущальників. Адже не можуть собі дозволити користувачі московського суржика закинути злочинній імперії бодай щось?! А от чи допоможе Москві її діалог із «матір’ю городів руських» позбутися задавненої хвороби, покаже тільки час.
Однак і тверда, послідовна гуманістична позиція світової спільноти, як завше, бачиться незмінною. Бо тільки Правдою подолаємо двоголово-криваве зло, яке запрагло бути значно привабливішим, аніж Любов.
До речі, либонь, зовсім не дарма Великодні храми в нашій славній Україні відвідало на два з половиною мільйони вірян більше, ніж у Росії?! Хоча ніде правди діти – в царській імперії етнічні українці, згідно з переписом населення, переважали й чисельно. Зате найкривавіша більшовицька «тюрма народів» таки спромоглася достеменно довести ху із ху!!!
Слава Україні!
Віктор ГРАБОВСЬКИЙ,
заслужений діяч мистецтв
«Українська літературна газета»
№17 (257) 30 серпня 2019
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал