Ще одна смілива книжка

 
 
Ніна СКОЧКО
 
21 березня у Мистецькому Арсеналі відбулась презентація п’ятого перевидання книги Оксани Забужко «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу».
Книга вийшла у Видавничому домі «Комора» під назвою «Шевченків міф України Оксани Забужко та його критики». Упорядкування додатків та передмова літературознавця Ростислава Семківа, обкладинка – художника Ростислава Лужецького. Модератором заходу був Юрій Макаров.
Після виходу праці Григорія Грабовича «Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка» у 1991 році в Україні у перекладі Соломії Павличко (англомовний оригінал праці гарвардського професора з’явився 1981 року у США), у 1997 році виходить «Шевченків міф України…» Оксани Забужко, який спричинив нову хвилю дискусій. «Більшість реакцій залишалися абсолютно глухими до цього тексту, тому що наполягали на тому, що Шевченка не можна чіпати руками…», − каже літературознавець Ростислав Семків.
Полеміку, що розгорнулась у 1998-1999 роках, подано в додатках окремим розділом під назвою «Скандал». Сюди увійшли статті Юрія Шелеста, Олександра Сизоненка, Євгена Сверстюка, Ульриха М. Шмідта та Василя Лісового. Є тут і листи слухачів «Шевченківського циклу» − авторської радіопередачі Оксани Забужко.
Авторка відзначила роль перевидання для неї: «…Дух протесту, бунту мас, який дуже дорого нам коштував в історії ХХ століття, живе, він ще не вмер. Він видозмінюється через 20 років але це той самий дух. Він переродився за 20 років, але дух не змінився і не зміниться. Єдиний спосіб функціонування і виживання культури − це вказувати йому на його місце, і тому головний меседж цієї книжки − показати через контексти: звідки цей дух береться, вказати на нього і застерегти у майбутньому».
Ростислав Семків пояснив включення додатків так: «Видання доповнене суттєво шлейфом реакцій, які з’явилися після першого видання. Четверте перевидання було десять років тому, тобто це книга, яка з’являлася від кінця дев’яностих і до початку двотисячних. Добре, щоб ці книги були і щоб не доводилось починати заново розархівацію сенсів, які вже були сказані. Ці книги повинні повертатися. За весь цей час багато речей було переосмислено. Канонічні і повернуті із забуття письменники дістали нове прочитання».
До першої частини додатків «Пріоритети і авторитети» увійшли відгуки знакових для літературознавства постатей Вілена Горського, Дмитра Наливайка, Вадима Скуратівського. Це зважене прочитання 1999 року. Також вміщено інтерв’ю Віталія Пономарьова з Оксаною Забужко.
«Ми досі боїмося наступальності в літературі. Критики бояться сказати те, що вони думають про тексти письменників, а насправді варто. Можливо, письменники слабші б замовкли, сильніші – стали б писати краще. Ми боїмося полеміки. Це смілива книжка. У нас не одна така смілива книжка. Це одна з них. Вона дуже добре прозвучала тоді і, я сподіваюся, добре звучатиме тепер», − сказав Ростислав Семків.
Сьогодні молоде покоління сприймає Тараса Шевченка інакше, ніж старші люди. Говорити, що це погано чи неприйнятно не можна, адже це пошук «свого» Шевченка. Це ототожнення себе із нацією, усвідомлення та самоідентифікація.
З цього приводу Оксана Забужко сказала: «Кожне покоління має перекладати класику на свою мову. Інакше, якщо вона архівується і її не можна чіпати, а можна тільки перед нею вклякати – це те, що Ленін називав «удушение посредством объятий». Коли сьогодні вісімнадцятилітні кажуть, що «Шева − крутий», маючи на увазі Шевченка, це переклад значення Шевченка на їхню мову. Це нормально. Головне, щоб вони при цьому читали того Шеву і розуміли, що там написано. Щоб були психологічні точки ідентифікації з текстом».
На цих «психологічних точках» варто сконцентрувати увагу при читанні творів Тараса Шевченка та при опрацюванні літературознавчих праць. Які ще будуть застосовані методології та підходи, покаже час. Книга, яку за 20 років 5 разів перевидали, безумовно, варта уваги.
 

Фото Марії ПОШИВАЙЛО