У колекції
Національного музею Тараса Шевченка зібрана майже вся спадщина
Шевченка-художника. Її досліджують майже півтораста років, тож, здавалося б,
відомо все про кожен експонат. Та для
пильного ока науковця завжди залишається шанс на спостереження недобаченого
раніше. Сьогодні колектив Шевченкового музею працює над статтями до
Шевченківської енциклопедії. Ретельне дослідження фондів спричинилося до ряду
знахідок. Пропонуємо дві розвідки про Шевченкові малюнки.
Василь ПОРТЯК
Олена СЛОБОДЯНЮК,
старший науковий
співробітник
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Національного
музею Тараса Шевченка
«Межигірський Спас» молодший на три роки?
Мова піде про
рисунок Т. Шевченка «Києво-Межигірський
монастир», виконаний художником в околицях колишнього села Міжгір’я
Київського повіту Київської губернії (нині мальовнича місцевість Києво-Святошинського
району Київської області), що знаходиться приблизно за 20 км на північ від Києва,
поблизу міста Вишгорода, на березі Дніпра. Цей рисунок зберігається у
Національному музеї Тараса Шевченка під номером Г-851.
Почну з того, що
на початку січня 2010 року Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України
звернувся до колективу науковців Національного музею Тараса Шевченка з проханням
написати низку статей до Шевченківської енциклопедії про деякі малярські твори
художника, адже відомо, що в музеї зосереджена найбільша частина його
величезної малярської спадщини. Мені випала честь написати статтю про олівцевий
рисунок «Києво-Межигірський монастир».
Т. Шевченко
зображує архітектурний комплекс Межигірського Спасо-Преображенського монастиря,
одного з найдавніших в Україні, заснованого ще 988 року, одночасно із введенням
християнства в Київській Русі. У центрі композиції – за брамою – п’ятибанева
церква Преображення Господнього (1676-1690), праворуч – Петропавловська церква
з дзвіницею. Перед огорожею – одноповерховий дерев’яний будиночок.
У ХІІ-ХІІІ ст.
Межигірський монастир став релігійним центром Запорозької Січі, одним з
осередків антиуніатської боротьби в Україні та місцем останнього притулку
запорожців. Саме там, за переказами, деякий час був послушником ватажок
Коліївщини Максим Залізняк. Старі козаки йшли до монастиря доживати віку,
спокутуючи свої гріхи. На їхнє утримання Запорозька Січ виділяла кошти і наділи
землі. У Межигірському монастирі був похований Семен Палій, оспіваний Шевченком
у поемі «Чернець». Після пожежі 1764 року за допомогою самих запорожців (під
керівництвом отамана Петра Калнишевського) споруди монастиря були зведені
наново впродовж 1772-1774 років. Монастир припинив своє існування після пожежі
1787 року і не діяв аж до 1860 року. А у 1860-му монастир був знову відновлений
і підпорядкований Києво-Печерській Лаврі (Закревській Н. Опісание Києва. – М.,
1868. – Т. ІІ. – С. 499). Очевидно, саме з того часу він і почав називатися
«Києво-Межигірський монастир». Шевченко у поемах «Сліпий», «Чернець», у вірші
«Заступила чорна хмара», у повісті «Близнюки», в листі до Я. Кухаренка від 26
листопада 1844 року та у «Щоденнику» згадує Межигірський монастир, або
Межигорський Спас.
У той час, коли
його малював Шевченко, монастир не діяв.
Тепер про
найголовніше – про датування цього мистецького твору Т. Шевченка. Впродовж
багатьох років вважалося, що рисунок виконаний 1843 року під час першої
подорожі поета в Україну. Дату малюнка було встановлено відповідно до запису на
сторінці 21-й альбому 1839-1843 років, який і визначав час перебування Шевченка
у тій місцевості (Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 10 т. – Київ, 1961. – Т.7,
кн.. 2, № 292).
Відомо, що 13
червня 1843 року Шевченко разом із П.О. Кулішем та О.Ф. Сенчилом-Стефановським
побував у Межигір’ї, що під Києвом, і відвідав Межигірський монастир. Тоді ж до
альбому Шевченка рукою Куліша були записані народні пісні про Палія,
Бондаренка, Шевченка. Вгорі альбомного аркуша – кінець запису народної пісні
«Да все луги, все береги..!» Нижче ліворуч – ескіз рисунка «Судня рада»,
праворуч від якого рукою того ж таки Куліша зроблений напис: «1843, іюня 13, въ
ночи на плыту, на Дн пр // противъ Межигорского монастиря». Саме цей
запис в альбомі Шевченка і став підставою для багатьох дослідників творчості
художника стверджувати, що рисунок виконаний
1843-го року. Таке датування зустрічаємо і у Повному академічному
виданні творів Шевченка у 10-ти томах (Київ, 1961), і в альбомі «Святий Київ
наш великий» (Київ, 2004).
Хоча ніяких
прямих доказів того, що Шевченко малював Межигірський монастир, немає. Як
бачимо, є лише згадка про те, що він перебував у тій місцевості.
Перш ніж писати
статтю до шевченківської енциклопедії на той чи інший мистецький твір Шевченка,
кожен науковий співробітник музею має обов’язково попрацювати з оригіналом, що
зберігається у відділі фондів. Потрібно уважно роздивитися малюнок, записати
його розміри, визначити стан збереження, подивитися, які є облікові позначення,
можливо, написи, зроблені рукою самого автора. Робота з оригіналом – це завжди
дуже хвилюючий і трепетний момент, бо ти розумієш, що у тебе в руках мистецький
твір, якому більше ніж 150 років, твір, який належить пензлю або олівцю
великого майстра. Ця процедура огляду експонату називається латинським
терміном: DE VISU , що в перекладі означає: «Вочевидь очима очевидця».
Працюючи з
оригіналом рисунка «Києво-Межигірський монастир», я подивилася на аркуш проти
світла. Те, що я побачила, було досить несподіваним. А побачила я дворядковий
водяний знак, що вказував на виробника і рік виготовлення паперу: « J. Whatman
// 1844». З огляду на це можна стверджувати, що датування 1843-м роком є
помилковим, а також те, що рисунок міг бути виконаний не раніше 1844 року.
Оскільки ми знаємо, що Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року, то залишається
прослідкувати, коли художник був в Україні (а точніше у Києві) за період між
1844-м роком та 5 квітня 1847 року.
1844-й рік можна
зразу виключити, бо Шевченко пробув у Києві лише декілька днів, у кінці січня.
На початку лютого він виїхав до Москви, а 20 лютого – з Москви до Петербурга.
Наступного разу
поет завітає до Києва 21 квітня 1845-го року. Шевченко мешкатиме в Києві впродовж
квітня-травня. В кінці травня він з’їздить до Кирилівки, у першій половині
червня повернеться до Києва, але незабаром знову поїде, уже за дорученням
Археографічної комісії, на Лівобережну Україну.
Прослідкувавши
місця перебування Шевченка 1845 року (за
П. Журом. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 115-127), можна помітити, що
Шевченко впродовж цього року активно подорожує Україною, виконуючи на
замовлення Київської Археографічної комісії здебільшого акварелі та сепії із
зображенням українських церков у Полтаві, Переяславі, Седневі, Суботові, і лише
наїздами буває у Києві. Тому видається малоймовірним датування рисунка
«Києво-Межигірський монастир» 1845-м роком. Тим більше, що олівцевих начерків,
подібних до нашого за композицією та стилістикою, за 1845-й рік не маємо.
Більш вірогідним
щодо датування є 1846-й рік. По-перше, тому, що 1846-го року Шевченко значно
довше мешкав у Києві – з квітня і аж до вересня. Він жив разом із О.С.
Афанасьєвим-Чужбинським і товаришем по Академії мистецтв М.М.Сажиним у будинку
І.І. Житницького на Козиному болоті (нині – провулок Шевченка,8), багато
малював у Києві («Костьол у Києві» – акварель; «Церква всіх святих у
Києво-Печерській лаврі» – сепія; «Аскольдова могила» – сепія, акварель і т.
ін.), а також мав час і можливість виїжджати на пленер за околиці міста.
По-друге, 1846-м
роком датований олівцевий начерк «Вишгород», а це означає, що, будучи у
Вишгороді, Шевченко міг змалювати Межигірський монастир, розташований поблизу
міста на березі Дніпра. Ці два олівцеві начерки об’єднує і майже однаковий
напис коричневим чорнилом (можливо, колись це була чорна туш) у верхньому
правому куті: на рисунку «Києво-Межигірський монастир» це напис «№ 102 ІХ», а
на рисунку «Вишгород» – «№ 102 ХІІ». Видно, що обидва написи зроблені однією
рукою. Очевидно, рисунки з самого початку зберігалися у одного і того ж
колекціонера, який згрупував їх, пронумерувавши майже поряд. Цей факт теж на
користь датування «Києво-Межигірського монастиря» 1846-м роком.
Дуже близькими і
за манерою виконання, і за композиційним вирішенням до нашого рисунка є
олівцеві начерки «Китаївська пустинь. Троїцька церква» та «Почаївська Лавра зі
сходу», виконані художником цього ж 1846-го року.
На всіх трьох
рисунках однаково чітко прорисовані характерними для Шевченка горизонтальними
та вертикальними лініями церковні споруди, дерева по обидва боки від
центрального зображення ледь окреслені, а також на всіх трьох роботах Шевченко
подає на першому плані одноповерхові дерев’яні споруди.
Якщо уважно
подивитися, на якому папері виконані олівцеві начерки «Києво-Межигірський
монастир», «Вишгород» та «Почаївська Лавра зі сходу», можна помітити, що якість
білого ватману, котрий з часом трохи потьмянів, є однаковою. Розміри цих
аркушів також майже збігаються. Порівняймо:
«Києво-Межигірський
монастир»: висота аркуша – 28,4
см; довжина – 40,1 см;
«Вишгород»:
висота аркуша – 27 см;
довжина аркуша – 39 см;
«Почаївська Лавра
зі сходу»: висота аркуша – 28,2
см; довжина – 37,8 см.
Дуже близьким за
розмірами до уже названих є рисунок «Київ з боку Дніпра», де у загальних
контурах окреслено комплекс споруд Києво-Печерської Лаври та Микільського собору з дзвіницею. Висота цього аркуша – 27,7 см; довжина – 38,3 см, хоча в
академічному виданні творів Шевченка у 10-ти томах (Київ, 1961) цей твір датовано
1843-м роком (можливо, теж помилково).
Єдиний начерк, що
відрізняється за розмірами від попередніх, це рисунок «Китаївська пустинь.
Троїцька церква». Розміри цього аркуша: висота – 19,8 см; довжина – 28,6 см. Але якщо скласти
19,8 + 19,8 = отримаємо 39,6
см. Таким чином виходить, що спочатку це був аркуш
висотою 28,6 см
і довжиною 39,6 см
(тобто розміри збігаються із вищезазначеними роботами), який Шевченко розрізав
навпіл по вертикалі. Однак, слід також відзначити, що папір, на якому виконано
«Китаївську пустинь», трохи відрізняється як за структурою (він тонший), так і
за кольором (більш тонований). До речі,
якщо подивитися на аркуш проти світла, то в нижній частині рисунка теж можна
прочитати дворядковий водяний знак, що вказує на виробника паперу: «J Whatman
|| Turkey Mill». На жаль, водяний знак із указанням року виготовлення паперу
відсутній. Очевидно, папір розрізали так, що водяний знак із датою виготовлення
паперу перейшов на інший аркуш.
Таким чином, всі
ці спостереження дають підставу вважати, що рисунок «Києво-Межигірський
монастир» Шевченко виконав у квітні-вересні 1846 року.
Насамкінець
хочеться сказати декілька слів про цей мистецький твір. Головне враження
справляє зображення споруд Києво-Межигірського монастиря, яке займає центральну
частину рисунка і максимально наближене до глядача. Решта – одноповерховий
дерев’яний будинок на першому плані, дерева (ліворуч та праворуч за парканом),
контури будівель (в глибині) – власне доповнення до основного зображення. Цей
архітектурний пейзаж оживлений двома людськими постатями на передньому плані,
що є характерним для Шевченка-художника. Преображенська церква, дзвіниця
Петропавловської церкви, брама та дерев’яний будинок прорисовані художником
більш чітко. Рисунок Шевченка правдиво передає вигляд архітектурної пам’ятки у
ХІХ столітті і тому разом із мистецькою
має велику історичну цінність (тим більшу, що ця пам’ятка архітектури до наших
днів не збереглася).
Вперше
репродуковано і згадано в каталозі українських старожитностей В.В. Тарновського
( т. ІІ. Чернігів, 1900. – С. 191, № 406) під помилковою назвою «Церковь в
Нижнем Новгороде». Пізніше рисунок був атрибутований науковим співробітником
музею Л. Внуковою як зображення Києво-Межигірського монастиря ( Ст. В
Бутник-Сіверський. Про вивчення малярської спадщини Шевченка у зв’язку з
підготовкою академічного видання його творів. – Вісник АН УРСР – К., 1953, № 6.
– С. 10).
Як уже було
зазначено вище, Тарас Шевченко у своїх поетичних творах, в листах та у
«Щоденнику» Межигірський монастир називає Межигорським Спасом. Так, в листі до
Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 року він пише із С.-Петербурга: «Був я
уторік на Україні – був у Межигорського Спаса» ( Шевченко Т. Повне зібр.
Творів: У 12 т. – Київ, 2003. – Т. 6. – С. 31).
У поемі «Сліпий» (жовтень 1845 р.) декілька
разів згадує про нього: «У Межигорського Спаса // Тричі причащалась»; «І
Межигірського Спаса // Вночі запалила»; «Ой Спасе наш чудотворний, //
Межигорський Спасе!» ( Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. –
Т. 5. – С. 297, 562, 723).
У поемі «Чернець» ( 1847, Орська фортеця)
Шевченко пише: «Аж до Межигорського Спаса // Потанцював сивий» (Шевченко Т.
Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. – Т.2. – С. 49, 402, 583).
У вірші
«Заступила чорна хмара» (1848, Кос-Арал) знаходимо: «А я, брати-запорожці, //
Возьму собі рясу // Та піду поклони бити // В Межигор до Спаса» ( Шевченко Т.
Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. – Т.2. – С. 165, 449, 658).
У «Щоденнику»
поета за 18 червня 1857 року є такий запис: «Видел во сне Межигорского Спаса,
Дзвонковую Криныцю и потом Выдубецкий монастырь» (Шевченко Т. Повне зібр.
творів: У 12 т. – Київ, 2003. – Т.5. – С.18).
З огляду на це,
можливо, варто було б атрибутувати рисунок по-новому, повернувши йому ту назву,
яку, впевнена, надав своєму мистецькому твору багато років тому сам автор.
Тетяна ПЕТРИК,
завідувач фондів
БМШ
(філії музею
Т.Шевченка)
Невідомий і загадковий
Олівцевий начерк
на звороті малюнка Тараса Шевченка
«Сад біля Новопетровського укріплення» 1854 р.
(тонований папір, акварель; Г- 269).
Вивчати мистецьку
спадщину Тараса Шевченка завжди цікаво, бо його твори вражають не тільки
глибоким правдивим змістом, а й високою
майстерністю виконання. Під час огляду того чи іншого оригіналу дослідник часто
відкриває для себе якісь нові прийоми Шевченка-художника, не помічені раніше
деталі в сюжеті малюнка тощо.
Ось і тепер,
описуючи акварельний малюнок «Сад біля Новопетровського укріплення», виконаний
Шевченком влітку 1854 року, на його звороті мною було виявлено олівцевий начерк.
У нижній частині аркуша легко окреслений
сюжет: ліворуч – двоповерхові будівлі, перед ними дерево з ледь
окресленою кроною. Праворуч подібні двоповерхові споруди, посередині – довга
кругла башта, що завершується гострим шпилем (мечеть?). За будівлями ліворуч
видно круглі бані (церков?).
Цей олівцевий
начерк не зафіксований у Повному зібранні творів Т.Г.Шевченка 1963 року
видання, який на сьогодні є найповнішим
дослідженням мистецької спадщини Тараса Шевченка. Науковий коментар до
цього малюнка був написаний Г.Д.Владимирським, автором книги
«Шевченко-художник» 1939 р. Не згадується начерк і в подальших дослідженнях
малярської спадщини Т.Шевченка (ст. «Пейзажі Мангишлаку в творчості Шевченка»,
Гл.Паламарчук, 1963 р.). Ретельне вивчення восьмого та дев’ятого томів Повного
зібрання творів Тараса Шевченка (1963 р.) з метою ідентифікувати начерк привело
до висновку: нічого подібного, чи такого, щоб якось нагадувало дане зображення,
серед малюнків Шевченка немає.
Відомо, що
малюнок «Сад біля Новопетровського укріплення» був подарований автором родині
коменданта І.Ускова і довгий час зберігався у них. 1929 року донька
Ускових Н.Смоляк передала його до Інституту Тараса Шевченка у Харкові. Потім у
складі колекції Інституту малюнок був переданий до Галереї картин Шевченка,
звідти – до ДерЖавного музею Т.Г.Шевченка.
Із документів про
реставрацію малюнка (акт від 7.10.1959 р.) стало відомо, що довгі роки він був
наклеєний на цупкий аркуш паперу. Тільки під час реставрації 1959 року малюнок
був знятий з дубляжного паперу, тоді ж і
відкрився олівцевий начерк на його звороті.
Отже, про
олівцевий начерк на звороті акварельного малюнка «Сад біля Новопетровського
укріплення» можна сказати наступне:
1. На малюнку
зображено не Новопетровське укріплення;
2. Ймовірно, що
це куточок Оренбурга, де Шевченко перебував деякий час;
3. Можливо, це
малюнок не Т.Шевченка;
4. Автором цього
малюнка міг би бути Ол. Чернишов або Бр.Залеський.
Олівцевий начерк
потребує подальшого ретельного вивчення.