Шевченко прийшов на землю для того, щоб сказати людству і людині важливі істини

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
У своїх начерках до автобіографії Василь Стус писав: «Шевченко над колискою – це не забувається». Коли Шевченко прийшов до мене? У нас у сім’ї був «Кобзар». Тато працював завідувачем сільського поштового відділення, відтак якісь папери, газети, примірники журналу «Вестник связи» не переводилися, ними була буквально встелена піч у нашій старій хаті, де я, малий, спав і товкся, а от із книжок у пам’ятку лише Шевченків «Кобзар». Там були кольорові ілюстрації, котрі викликали переважно дитячий сум і якийсь тривожний острах.
Старшокласником я вивчив напам’ять багато поезій, і з них кілька – Шевченкових. Пам’ятаю їх і досі.
По-справжньому я наблизився до сприйняття генія Шевченка вже під час навчання в університеті. Перечитав «Кобзаря» повністю. Відтоді час від часу беру до рук «Кобзаря». Деякі поезії з часом сприймаються по-новому. Як-от «Косар» (із циклу «В казематі»). «Понад полем іде, // Не покоси кладе, // Не покоси кладе – гори. // Стогне земля, стогне море, // Стогне та гуде!..» Вражаючі, есхатологічні рядки майбутніх трагедій у цих рядках зашифрував великий поет.
Крім того, люблю читати життєписи Шевченка. Таке-от своєрідне «хобі». Перечитав Кониського, Чалого, Дзюбу, Єнджеєвича. Читаю і з прочитаного ніяк не можу вловити саме той момент, коли народжений у злиднях малий Шевченко, сирота-наймит, почав виростати в генія…
З Шевченком, із його творчістю, намагалися боротися владні режими – і відносно ліберальний царсько-імперський, і тоталітарний радянський. За часів новітніх бузини з грабовичами тужилися опустити великого Шевченка до свого заїкуватого рівня і вселити в нього, під виглядом маніакальних просторікувань, власні хворобливі комплекси неповноцінності й ущербності. Характерно, що і теперішня гопота із фейкових «недореспублік» не сміє підняти голос проти Шевченка – така його сила. Вже нині дехто із просунутих претендентів на «постмодерн» силкується «осучаснити» Шевченка, спровадивши його у якийсь «квантовий стрибок». Однак безуспішно. Пігмеї безсильні перед генієм. Шевченко не потребує «осучаснення». Шевченко завжди сучасний. Тому що тематика його поезій суголосна проблемам, які стоять перед людиною і людством – правда і кривда, добро і зло, любов і ненависть, свобода і неволя… Така особливість творчості визначних митців, котрі прийшли на цю землю для того, щоб сказати людству і людині якісь важливі речі. Шевченко – в одному ряду з Уолтом Уїтменом, Адамом Міцкевичем, Джорджем Байроном, Шота Руставелі… Шевченко – глибоко національний поет. «Матриця» його творчості унікально співпадає з генетичною матрицею українців як нації, відтак він зрозумілий і пошанований українцями різних земель, традицій і часів.