Нинішнього травня виповнилось 50-літ від дня заснування
найвищої державної відзнаки в літературі й мистецтві – Шевченківської премії.
Які б часи й системи ми не перебували, хто б там не правив
колись чи нині – ця відзнака мала особливий статус і повагу серед усіх верств
суспільства, оскільки слугувала, слугує і в ідеалі має слугувати своєрідним
еталоном, за яким визначалися (чи мали б визначатися) верховинні здобутки в літературі
й мистецтві. Ось імена перших лауреатів, які стали класиками вітчизняної
літератури, зосібне: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Олесь
Гончар, Григорій Тютюнник, Ірина Вільде. І цей ряд славетних, на щастя, можна
продовжити.
Такої ж шаноби і визнання заслуговують митці, зосібне
видатні музики Платон та Георгій Майбороди, всесвітньо знані художники Василь
Касіян, Михайло Дерегус, Тетяна Яблонська, і ще не менш шановані митці. За
піввіку лаврами увінчані понад 600 достойників. На преглибокий сум, понад 300
славних уже пішли за вічну межу.
Олександр Довженко говорив, що він може творити лише на
позитивних імпульсах. Такими покликані бути чи стати для творчої особистості
суспільне визнання у виразі нагороди, премії, відзнаки.
Національна Шевченкова премія в Україні – найвища нагорода і
за статусом – державна, і найперше – за
символікою, освяченою іменем нашого пророка і духовного батька Тараса. Нинішнім
лауреатам подвійно пощастило – вони удостоїлись вінця у півстолітній ювілей
самої Премії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Шановні короновані – подібний щасливий збіг трапляється
єдиножди у півстоліття. Отже, ви – неповторні! Ще раз оприлюдню імена нинішніх:
Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів, Микола Дядюра,
Анатолій Солов’яненко, Сергій Магера, Оксана Крамарева, Лідія Забіляста.
Упродовж обзірного часу Комітет очолювали шановані
особистості, серед них О.Т.Гончар, І.М. Дзюба, П.А.Загребельний, Р.М.
Лубківський, М.Г.Жулинський. Їм треба доземно подякувати і водночас глибоко
поспівчувати, оскільки трудилися вони в не досить сприятливій радіаційній аурі.
Виходжу з особистого досвіду.
Отже, відзначаємо віхову дату в житті Комітету згідно Указу Президента на
державному рівні. Розпорядженням Кабміну затверджено Оргкомітет під орудою
Ганни Герман та Михайла Кулиняка.
Принагідно скажу, що в році нинішньому Президент своїми
Указами на наше подання призначив державні стипендії 14 лауреатам
Шевченківської премії минулих років. Цим, зрозуміло, Комітет не обмежився,
вчинивши прохання надати матеріальне й моральне пошанування лауреатів, які
працювали і працюють на звеличення України.
Одне слово, звітувати є чим і об чім. Відтак, не хотілося б
притемнювати святковий настрій, але втаювати від себе і суспільства нові,
тривожні з’яви в суспільному бутті не гоже.
Доводилось – за часів радянських, на щастя, недовго –
кермувати у Комітеті Шевченківської премії.
Так, і в тамті часи було всього. Але номінантів все-таки
висували поважні, авторитетні осередки, серед яких — Спілки письменників,
композиторів, художників, архітекторів… Підкреслюю – пошукувачів висували
колективи. Отже, я проґавив ті зміни, які за останні десятиліття «обновили»
традиційні моральні приписи. Нині деякі пошуковці не просто просувають, а
пробивають самих себе в лауреати і, до речі, на ордени! Причому, без найменшого натяку хоча б на
легеньку зніченість: прямо, меживіч
декотрі уже й не просять, а вимагають.
У жодному разі не кидаю тінь на всіх і вся. Приміром,
цьогорічні лауреати пройшли вельми щільне сито відбору, і здобулися на визнання
не випадково.
Без самопохвальби підкреслю – я чинив усе від мене залежне, аби визначення
вінценосців було відкрите, демократичне, без тиску згори і
знизу. Віддаю належне верхнім поверхам влади – звідти жодного разу не
втрутилися у наші суверенні справи.
У складі Комітету –
авторитетні самодостатні особистості, які сподобились на право приймати рішення
без суфлерів. Те ж можу сказати і про невеличкий, але висококваліфікований
апарат, якому складаю щиру подяку.
Раніше чи пізніше, але доведеться все ж удосконалювати
механізм Комітету та його підрозділів, аби уберегти від зазіхань корупції. Мені
об тім натякали, посилаючись на гарячкове прагнення декого потрапити чи
залишитись у складі Комітету. Я цьому, звичайно ж, не вірю. Та коли масні чутки
побутують, треба зробити все, аби вони зникли і не забруднювали духовну ауру.
Життя змусить вдатись до належних застережників, використавши й пропозиції
Миколи Жулинського щодо оптимізації добору і голосування кандидатів на
відзнаку.
Ще раз вітаю нинішніх і лауреатів усіх поколінь, достойників
Комітету і наших безвідмовних трударів з невеличкого апарату! Будьмо!!!
І насамкінець. Оскільки я виховувався і формувався в тому
часі, де, за всіх його видатків, все ж вище будь-яких нагород цінувалися
совість і порядність, відтак в нинішньому часі, де надто часто навіть слава і
нагороди стають товаром, отже для цього часу я зі своїми старожитніми поглядами
вже й справді застарів. А позаяк я не збираюсь мінятися, то на світлу розлуку з
вами хочу од серця усім – в однаковій мірі прихильникам і опонентам – подякувати
за чесну співпрацю. І на цьому навзаєм буваймо здорові!