Василь Куйбіда, Степан Куйбіда. “Щоб вижити, потрібно змінитися. Якісно”

320

ЩОБ НЕ ПРОГРАТИ У ВІЙНІ З МОСКОВІЄЮ, Україні потрібно провести зміни в державному управлінні, соціальному і духовному житті, в економіці. Їх потрібно проводити нагально і швидко. Завдання цих змін інакші, ніж завдання, які стоятимуть перед повоєнною Україною, але війна фактично увиразнила саме останні і поставила з конечною необхідністю питання проведення глибоких якісних змін. В суспільстві виробилося розуміння того, що при збереженні домінуючих практик, які зробили його слабким, побудувати сильну державу неможливо, а слабка держава не здатна захистити ні себе, ні суспільство, а відтак вони приречені на зникнення. Тому звичайна відбудова чи перезавантаження України після війни цю ситуацію не змінить, а тільки відтермінує її руйнування у майбутньому. Потрібно провести перезаснування України як держави. Модернізовувати ж державу відповідно до воєнних умов треба негайно. Альтернатива цьому – поразка у довгій війні, геноцид та зникнення України і українців. А після війни державу потрібно перезасновувати, щоб вона, маючи нові якості, могла вистояти в поствоєнному конфлікті з Московією (війна є найгострішою частиною довготривалого конфлікту і завершення бойових дій не означає, що конфлікт завершився, а забезпечити довготривале стримування Московії може тільки добре озброєна Україна, здатна розгромити її чи завдати серйозної шкоди) і бути конкурентоспроможною серед інших держав у світі, що зміниться. Але війна не тільки сформувала у суспільстві таке розуміння. Вона відкрила також і широке вікно можливостей (перше вікно в 2014 році ми змарнували) глибокої модернізації суспільства і перезаснування держави, про необхідність яких з 2004 року говорили тільки окремі науковці.

 

ЯКИМ МАЄ БУТИ СУСПІЛЬСТВО у воєнний і повоєнний періоди? Які завдання, у якій почерговості має вирішувати перезаснування держави? Коли його розпочинати і як проводити?

Щоб відповісти правильно на ці запитання, маємо мати не тільки модель майбутньої України (політичну, адміністративну, судову, безпекову, економічну, соціальну системи; уявлення про новітнього українця з його новою свідомістю, зміну суспільних відносин, щоб уможливити реалізацію цієї моделі, зміну відносин між державою і громадянином, нове розуміння громадянства) вільну від вад сьогоднішніх, якісно відмінну від сьогоднішньої України, а й маємо правильно розуміти і сучасну ситуацію в Україні, світі, і процесів, які в них протікають, і внутрішніх та зовнішніх факторів впливу на процеси, наших можливостей впливати на ці фактори. Оскільки майбутня конкурентноспроможна Україна повинна органічно вписатися у майбутній світ, творячи його, то потрібно зрозуміти сьогоднішні основні тенденції його розвитку, зокрема, потрібно зрозуміти, як війна і геополітика змінять безпекову сферу і світову економіку, переформатовуючи ланцюги поставок, і принаймні, намацати контури цього майбутнього світу. Як употужнити позитивні (ті, що сприяють) і нейтралізувати негативні (ті, що перешкоджають) фактори докорінних змін України? Які нові інститути і інституції для цього потрібно створити в Україні і світі? Які ресурси і якого обсягу для перезаснування держави потрібні і які їх джерела? Що має зробити Україна, щоб уможливити отримання репарацій і компенсацій ? В яких обсягах їх можна отримати і в яких часових рамках? Що потрібно зробити для того, щоб майбутній план міжнародної допомоги (сучасний аналог плану Маршалла попри суттєву різницю і зміни, які сталися у світовій фінансовій системі) для України став двигуном її довгострокового конкурентноспроможного розвитку?

Щоб відповісти правильно на ці запитання, спочатку пошукаємо відповіді на питання, що треба зробити, щоб виграти війну, а тоді на питання, що стосуються формування вимог до майбутнього перезаснування держави і умов його успішного проведення, а відтак вже говоритимемо власне про нього, враховуючи можливу тривалість війни.

 

ЩОБ СПРОГНОЗУВАТИ МОЖЛИВУ ТРИВАЛІСТЬ ВІЙНИ, сформувати у ній наші завдання, оцінити необхідний обсяг ресурсів, необхідних для того, щоб її виграти, з’ясуємо цілі війни, усвідомимо, що значить війна для нас і нашого ворога (наших і його союзників) і що ми готові поставити на її вівтар? Для нас, українців – це війна за нашу особливу ієрархією цінностей і систему символів, через які ми освоюємо світ, які роблять нас окремішністю з унікальним духом, відкритістю та активною участю в публічних справах, а значить за свій світогляд, за своє особливе бачення світу і способи взаємодії з ним, одним словом, за українську ідентичність. Отож, оскільки йдеться про наше духовне, фізичне існування, про нашу свободу, то за них  «душу й тіло ми положим…»  Московія ж не визнає нашої інакшості і хоче знищити цінності, які консолідували нас і зробили інакшими, знищити будь-якими засобами всіх носіїв цих цінностей – українства, сприймаючи його як екзистенційну загрозу для свого існування, оскільки наші системи цінностей і світогляди є несумісними. Тому ця війна не тільки війна військових, медиків, ІТ-шників, працівників тилу, журналістів, дипломатів, правників, управлінців, а й кожного, хто усвідомлює себе українцем, а полями битв є і економічна і гуманітарна сфера, включаючи філософію, релігію, освіту, науку і мистецтво. Тому московити і ставлять завдання знищувати фізично не тільки військових, а й вчителів, митців, науковців, всіх хто здатен генерувати нові смисли, ідеї, організовувати їхню реалізацію чи плекати українство.

Оскільки Московія сприймає українців як звироднілу частину єдиного народу, яку на свій копил переінакшив Захід, щоб знищити її (Московію), то вона вважає, що в Україні воює не тільки із зрадниками, але й з ненависним їй Заходом, утверджуючи свою «цивілізацію». Отож нею ця війна сприймається водночас і як внутрішня (оскільки «єдиный народ»), і як зовнішня (проти Заходу), але в обох випадках як священна, яку вона готова довго вести і за перемогу в якій готова дорого заплатити, оскільки перемога в ній відкриває перед Московією нові можливості і в Європі і в Азії, нівелює світові впливи США, та, руйнуючи остаточно існуючу систему безпеки, призведе до переустрою світу за новими правилами.

Для неоднорідного Заходу ця війна має різний сенс навіть в рамках ЄС. Виходячи зі своїх прагматичних національних інтересів, Угорщина відверто підтримує Московію, хоч під тиском держав ЄС приєдналася до запроваджених санкцій, але не дозволила постачання зброї в Україну через свою територію, виступила проти повної заборони імпорту російських нафти та природного газу, погодилася зняти своє вето з нафтового ембарго тільки після того як було  зроблено щодо неї виняток і ФРН зняла своє вето,  висловила готовність платити за газ і нафту рублями, виступає проти внесення церковних діячів у список санкцій ЄС; Франція і ФРН роблять вигляд, що відстоюють європейські цінності, але протидіяли і протидіють вступу України в НАТО і ЄС, в 2015 – 2020 роках постачали Московії військову техніку попри введене ембарго, нав’язали капітулянтські Мінські угоди, зволікали із воєнною допомогою Україні і тільки після стратегічної зустрічі Консультативної групи щодо оборони України, яка відбулась 26.04.2022 року на авіабазі ВПС США «Рамштайн» у Німеччині вони поміняли позицію; в стратегічні інтереси Великобританії не вписується употужнення Московії в Європі та ще й з можливим її альянсом з ФРН і Францією. Окрім того вона, мабуть, зробила висновки з того, що трапилося після невиконання нею в 1939 році своїх гарантій безпеки Польщі і передачі останньої в 1945 році в Ялті під контроль СРСР; Польща, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, розуміючи, що наступними жертвами агресора будуть вони,  щиро підтримують Україну. США і Туреччина в цій війні вирішують свої політичні і матеріальні завдання, виходячи зі своїх стратегічних інтересів.

Частина держав Азії (Австралія, Японія, Нова Зеландія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея (ввела санкції проти Московії, але збільшила імпорт дешевої енергії звідти)) підтримують Україну. Китай виступає проти санкцій з Московією, вважає її безпекові інтереси обгрунтованими, але намагається даремно не загострювати стосунки зі США і ЄС. Інші, не тільки Індія та Індонезія, а й союзники США Таїланд і Філіппіни, намагаються уникнути протистояння з США, Московією, Китаєм, оскільки покладаються на військову допомогу США і економічне співробітництво з Китаєм. Цікаво, що автократична Камбоджа, яка має тісні зв’язки і з Китаєм, і з Московією, виступила проти агресії останньої і стала співавтором однієї з резолюцій ООН. Зауважимо, що кількість азіатських держав, які в ООН виступають на боці США та держав-членів ЄС з питань, пов’язаних з Україною, з плином часу зменшується. Причому більшість з них не поділяють сприйняття війни Московії з Україною як битви між автократією та демократіями, а вважають, що майбутнє світу вирішується в Азії.

Щодо інших держав світу, то їхні позиції різні: значна частина зайняла нейтральну позицію, авторитарні держави – підтримують Московію. Для більшості західних держав ця війна, як і для Московії, є місцевим увиразненням світового протистояння автократичного і демократичного світів чи світу добра і зла. Від імені ЄС таку думку висловила Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, кілька разів це стверджував президент США Дж. Байден. Частина експертів і політиків заговорила про те, що ця війна може стати чи уже є початком третьої світової війни. До речі, на сьогоднішньому етапі війни так вважають і в Московії.

Виходячи з цього та враховуючи сьогоднішній підсумок протистояння на театрі війни і можливості сторін, які беруть у ньому участь, можна з високою ймовірністю припустити, що війна триватиме від кількох місяців до кількох років. Такої ж думки на сьогодні дотримуються більшість впливових політиків, військових, експертів ЄС, Московії і США. Одним із перших про це сказав радник Білого дому з національної безпеки Д.Салліван під час розмови з журналістами 22.03.2022 р. у Вашингтоні:  «Ця війна не закінчиться легко чи швидко». Подібні заяви зробили 06.04.2022 р. і Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг у Брюсселі перед початком засідання Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ, і президент США Дж. Байден на конференції будівельних профспілок Північної Америки. Прем’єр-міністр Великої Британії Б.Джонсон через два тижні теж у Делі висловив думку, що війна в Україні може тривати до кінця 2023 року. Услід за ним 27.04.22 міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс повторила, що ця війна буде довгою і може поглинути інші держави.

Закінчення буде.

Василь Куйбіда,

Президент Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

Степан Куйбіда,

директор департаменту економіки Львівської обласної військової адміністрації, кандидат економічних наук

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!