Це за їхніми книжками ми приходимо до книгарень, щоб потішити наших дітей. Це вони створюють нові світи, в які занурюється малеча і які збагачують її фантазію, вчать, підтримують.
Цікаво, а що читають вони самі, сучасні українські дитячі письменники? Бо, звісно ж, читають! Самі казки? Чи дорослі книжки?
Ми звернулися до популярних авторів видавництва “Ранок”, що відоме своїм широким асортиментом дитячої літератури, із запитаннями про улюблені та недавно прочитані книги. А також попросили поділитися, на вихід яких видань вони очікують і які планують прочитати цим літом.
Сергій Вожжов
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
- Автор книги “Лісові Комерсанти“, автор відомих фінансових настільних ігор «Лісові Комерсанти» та «Життєвий Капітал», підприємець із понад 25-річним стажем,
- бізнес-тренер міжнародного класу (проводив семінари та тренінги в понад 140 містах у 12 країнах). Також Сергій Вожжов відомий як викладач фінансової грамотності в державних і приватних закладах освіти та автор і ведучий телевізійних програм про фінанси та підприємництво. Батько чотирьох дітей і власник кумедного собаки.
- Моя улюблена книга це книжка українських ділових казок “Лісові Комерсанти”. Чому саме вона? Бо поки саме вона остання видана книжка мого авторства, а свої книжки особливі, як і свої діти – у мене четверо дітей, трохи на цьому розуміюсь. І, не зважаючи на те, що я професійно працюю з дітьми як ігро-тренер, вчитель, ментор, треба визнати, що обійми зі своїми дітьми відрізняються, це зовсім окремі відчуття. І брати в руки саме свої книжки – так само. Тому вибачте, що так, але це щиро.
Що зараз читаю? Ось ще не дочитав, але в процесі читання книги “Ігри спадкоємців”. Про враження говорити поки зарано, адже прочитано декілька десятків сторінок. Гарна книжка – це як вишукане блюдо, має значення багато факторів – аромат страви, її вигляд, смак, післясмак, навіть розмір порції. Так і з книжкою – я її взяв в руки, бо звернув увагу на рекламне просування видавництвом, відчув приємну вагу та стиль оформлення: “береш в руки – маєш вещь”, погортав декілька сторінок та зрозумів, що готовий зануритись в цю пригоду. Але підводити підсумки ще зарано.
Маю таку звичку – зазвичай читаю одночасно декілька книжок. “Ігри спадкоємців” брати з собою в дорогу тяжко – вона за вагою така, що це книжка саме для домашнього читання. Тому беру з собою “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Бо якось лише зараз руки дійшли до цієї книжки, хоча чув про неї дуже багато, звісно.
Взагалі я не люблю читати швидко. Я не з тих, хто проковтує книжки. Для мене гарна книжка, як оригінальна страва від шеф-кухаря – її треба розсмакувати, насолодитись, запам’ятати цей смак, бо, можливо, це лише раз в житті вдасться цю страву спробувати. Тому я ніколи не поспішаю читати – для мене це процес, який займає певний час, іноді досить значний.
Цим літом я планую прочитати “Колонію”. Вона чекає у мене на поличці майже рік. У цієї книжки для мене є окрема задача: події моєї нової книжки будуть відбуватися в Марсіянській колонії. Тому “Колонія” мені потрібна, як джерело фактажу – хто читав “Колонію” знає, що на останніх сторінках там є ТТХ Марса. Саме ці сторінки підштовхнули мене до цієї книжки. Але я не можу її випустити з рук, щоб не прочитати.
Юліта Ран
Юліта Ран (справжнє ім‘я Юлія Тараненко) змалечку проявлялася як творча особистість: в юності писала вірші, все життя складає історії та розповідає казки. Згодом стала театральним режисером, драматургом, автором багатьох п’єс, театральних сценаріїв, книг для дітей і дорослих, куратором міжнародних проектів. Останні книги Юліти – дитячі комікси “Пес Патрон і Шкарпетковий Монстр” та “Пес Патрон і Великий Т”.
- В юності я завжди могла з легкістю дати відповідь на питання, яка моя улюблена книга. А зараз складніше. І тому, що дуже багато прочитано, і тому, що саме поняття “улюблена книга” якось розмилося. Якщо говорити про книгу, яка справила на мене найбільше враження, мала великий вплив на мене і виявилася дуже помічною – це книга Камілли Пінколи Естес “Жінки, що біжать з вовками”. Це справжня Біблія для жінок, свого часу вона допомогла мені прийти до самої себе і дозволити собі жити і творити вільно.
Остання “Ранківська” книга, яку я прочитала, це “Ігри спадкоємців” – купила через неймовірну обкладинку мого улюбленого зеленого кольору. Але, як виявилося, під обкладинкою ховалася цікава і захоплива історія.
Зараз читаю, як завжди, кілька книг паралельно. Це “Амадока” Софії Андрухович, купа матеріалів з української етнографії і міфології, а ще мемуари Бергмана.
Сподіваюся, що цього літа “дійдуть руки” до кількох довгочитів, що тривалий час їх відкладала. Насамперед до “Букової землі” Марії Матіос. І очікую на вихід роману Мії Марченко та Катерини Пекур “Діти вогненного часу”.
Юлія Вротна
Народилася в Кам’янці-Подільському Хмельницької області. Закінчила Національний університет “Києво-Могилянська академія” та Київський національний університет імені Тараса Шевченка, за фахом – правознавиця. У 2016 році видала дебютну поетичну збірку «Воблер». Неодноразово отримувала відзнаки у літературних конкурсах як авторка та перекладачка, в 2019 перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!». Юлія Вротна – авторка багатьох поезій, казок, творів для дітей, зокрема дитячої книги “Дракосики”, що вийшла друком вік тому.
- Моє улюблене для читання — це завжди те, що спричинило сильні емоції, викликало певний катарсис крайнього разу. Зазвичай, книжка тримає першість лише кілька років.
Із дорослої прози зараз можу назвати три книжки: “Логіка речей” Василя Кожелянка, “Дім чистого світла” Симора Гласенка та “Німий бог” Юркі Вайнонена (саме “Німий бог” повернув мені здатність відчувати насолоду від читання у 2022 році після довгого розриву з книжками).
З поезії вразило дуже багато, але якщо брати сенсову плюс візуальну складові, то це хайку Макса Лижова у збірці “ЯКОМОГА”. З дитячої літератури — мабуть, “Хто такі котулаки” Галини Ткачук (отримала небувалу насолоду від читання і споглядання ілюстрацій Івана Кравця). Але за рік цей перелік може кардинально змінитися.
З останніх “Ранківських”, що читала – мабуть, це книжечка “Про трьох відважних лицарів” Анни Третяк, для найменшеньких. Я читала її і давніше, а це заново перелистала у подруги вдома. Милий, добрий пікчербук.
Зараз я займаюся перекладом на українську дитячих книжок британської письменниці Інід Блайтон, тому читаю їх — серія «Таємна сімка». А ще є електронна доросла книжка — «П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс; паперова на тумбочці — «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» Василя Муліка; з поезії — збірка Ірини Сажинської “Лемніската”.
Цим літом планую примусити себе дочитати “Не примушуй себе” Бенджаміна Гарді — свій давній нонфікшн-недочит. Така вже я, не можу не дочитувати!
Для насолоди ще хочу придбати електронну книжку колишнього клавішника гурту HIM Юски Салмінена “Valon varjossa” (фінською) і перекласти її за допомогою ШІ, щоб прочитати. Адже поки немає надії, що книжка вийде принаймні англійською (про українську взагалі мовчу).
І дуже очікую на вихід наступної книжки із серії “Котулаки”!
Ольга Купріян
Ольга Купріян ще змалку мріяла стати письменницею. Вже під час навчання на факультеті української філології Києво-Могилянської академії писала рецензії на книги.
Нині Ольга є письменницею, літературним критиком та координатором проекту BaraBooka. Ольга Купріян пише твори для дітей різного віку, підлітків. Є співавтором популярної та гучної книги «Я, Ніна» про життя журналістки та телеведучої Яніни Соколової. Авторка серії дитячих книг “Панна”.
- “Моя улюблена книга” – раніше це запитання мене бентежило, адже я маю стільки улюблених книжок! Але потім збагнула, що це – серія “Гаррі Поттер” Джоан Ролінг. Хоча б тому, що я з радістю її перечитую і переглядаю екранізацію, безліч разів цитую й розбираю на приклади. Що це, як не любов?
Остання “Ранківська” книга, яку я читала це “Кози з носа та інші копалини в мені” Галини Булгакової та Юлії Гречух. Читала вголос двом дітиськам, подобалося дивитися на їхні реакції, коли я вказувала на ілюстрації з какулями. Це захват!
Що читаю зараз? Я саме в тому періоді, коли дочитала одну книжку (“ЗВРК” Галини Ткачук) і вибираю наступну. Думаю, це буде “Там, де заходить сонце” Олени Пшеничної — давно купила собі книжку й чекаю нагоди).
Які книжки читатиму влітку? Скажу чесно: у літню спеку я інколи вибираю дивитися серіали, а не читати книжки. Моя робота пов’язана з читанням, а влітку все волає про відпочинок. Тож і відпочинок від книжок у моєму випадку. Але якби брала зараз щось до читання, то це було б щось легке — любовний роман чи детектив Агати Кристі.
З нетерпінням очікую на вихід фентезі-роману “Діти вогненного часу” Мії Марченко і Катерини Пекур, що вийде у «Readberry», імпринті видавництва “Ранок”, проєкті літератури для молоді (Young Adult & New Adult). Я була редакторкою цієї книжки, і, прочитавши рукопис двічі, тепер ходжу навколо київського вокзалу з думкою про духів і весь невидимий світ, що населяє ці міста, про річки Києва і їхню силу, їхній гнів. Тільки найсильніші книжки так впливають на читачів!
Катерина Тихозора
Катерина Тихозора (справжнє ім’я Катерина Трофімова) з дитинства любила читати та писати вірші. Здобула вищу філологічну освіту в ДНУ ім. О. Гончара. 2013 року переїхала до Харкова, щоб працювати редактором у видавництві «Ранок», де працює і зараз. Тут склала кілька розвиваючих та пізнавальних книг, написала кілька казок у збірки, віршики для дітей.
24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Катерина перебувала у Харкові. Отямившись від вибухів, Катерина виїхала до Кривого Рогу, до будинку батьків. Саме тут, у березні, вона вигадала і написала книгу «Дім», щоб підтримати українських дітей, які постраждали від вторгнення Росії, та розповісти їхню історію всьому світу.
- “Ваша улюблена книга” – мене настільки збентежило це запитання, що я ніяк не могла зібратися й сісти за відповіді. Збентежило, бо я не знаю, яка книга в мене улюблена зараз. Початок повномасштабної війни змусив мене переосмислювати себе і світ, і цей процес ще триває… Я змінююся, змінюється життя — і мої улюблені книжки також.
З останнього запала в душу «Колиска для кішки» Курта Воннеґута. Ця книжка змусила мене задуматися про те, наскільки неймовірним і крихким здобутком є наша цивілізація, що загалом ґрунтується на гуманістичних цінностях. Це справжнє диво, що людство дійшло до цього щабля, попри те, що дотримувати їх вдається далеко не всім і не завжди. Люблю «Колиску» за те, що нагадує, як важливо берегти ці крихкі цінності й боротися за них.
Окрім того, я в захваті від авторського гумору: дивовижним чином чорного й доброго водночас.
Позаяк я працюю редакторкою, а також є авторкою творів для дітей, то часто читаю книжки не за віком. Власне, я ніколи й не припиняла любити дитячу літературу та читати її. Для мене це завжди було способом потренувати уяву, підживити здатність до здивування та нагадати собі про головні життєві цінності.
Тому зовсім не дивно, що останньою я прочитала книжку «Окуляри для Ноа» для дітлахів від чотирьох років. Вона ще не вийшла друком, тож я є однією з перших її читачок в Україні. Такі от переваги професії! Тішуся, що дівчатка й хлопчики, які мають потребу носити окуляри, зможуть прочитати це видання: воно підтримає й допоможе адаптуватися до незвичної ситуації без зайвих хвилювань.
Зараз я ду-у-уже повільно читаю кілька книжок водночас. Це нонфікшн-видання «Планета Pixar» (бо маю далеку мрію написати сценарій мультфільму), збірка поезій «Так ніхто не кохав» (бо закортіло більше любові в ці темні часи), «Лис Микита» Івана Франка (давно хотіла перечитати, а тут якраз вполювала стареньке видання, що його ілюструвала неймовірна Софія Караффа-Корбут) та ще одна науково-популярна — «Дитячі книжки-картинки: Мистецтво візуальної оповіді» (хочу глибше осягнути специфіку жанру з авторського боку).
Якщо про плани на літо, то вже відклала собі книгу «Харківська школа фотографії» — бо люблю занурюватися в мистецтво й хочу більш глибоко пізнати Харків — місто, в якому живу понад десять років, і яке страшенно люблю. Як авторка маю перманентну цікавість до творів для дітей. Тож цього літа хочу почитати історії про мумі-тролів. І обов’язково ще щось із українського. Імовірно, «Землю світлячків» Віктора Близнеця.
Наразі мій відділ працює над динамічною пригодницькою історією, що занурює у світ української міфології. Називатиметься ця книжка (найвірогідніше) «Мавка Вербичка й песиголовці», написала її Юліта Ран — чудова й невпинна харківська авторка. Я вже бачила ілюстрації — вони просто чарівні! Тепер чекаю на це видання, щоб поповнити власну колекцію. І друга моя давня бажанка — «Хмарний атлас» Девіда Мітчелла, що його має видати «Жорж».
Ганна Булгакова
Українська авторка багатьох дитячих книжок. Її книжка-активіті “Зберегти ліс” була чи не найпершим екофрендлі-виданням для дітей в Україні і стала лауреатом Всеукраїнського рейтинґу “Книжка року 2017”. Пізніше, у співавторстві зі студентами Української академії лідерства, створила книжку “Про права та обов’язки. Твій довідник з громадянства”. Та, певно, найбільшого розголосу набув її хіт: “Чарівна книжка про какашки”. Книжка, що, хоч і розрахована на дошкільнят, зачіпає великий шар табу й пересторог, які побутують у суспільстві, й виховує здорове ставлення до свого тіла не тільки в дітей, а і в їхніх батьків. У 2021 році книга увійшла в “Топ БараБуки” і перемогла в номінації “Пізнавальна книга для дошкільнят”. Ганна працює редакторкою департаменту дитячої літератури у видавництві “Ранок”.
- Насправді, у мене немає якоїсь одної улюбленої книги. Але нехай буде “Ненасильницьке спілкування. Мова життя” Маршалла Розенберга (видавництво “Ранок”). Тому що вона свого часу дуже допомогла мені розібратися з власними потребами і з очікуваннями від інших людей. А також взяти на себе більше відповідальності за власне життя. Я її багатьом знайомим радила. І якщо вимірювати “улюбленість” книжки частотою звернення до неї — теж ця книжка буде в топі.
Працюючі в “Ранку”, маю бонус від роботи — можливість читати книжки, які ще не вийшли друком. З тих, що хоча б на передпродажі — “Корчма на перехресті світів”. Дуже подобається загалом наша лінійка українського фентезі. Щиро раджу до прочитання.
Зараз читаю “Бунт речей” Жузе Сарамаґу від “Вавилонської бібліотеки”. А ще у мене поки на черзі такі книжки: “Доросла книга про дитячу ілюстрацію” Еліни Елліс (Arthuss), цикл “Саксонські хроніки” Бернарда Корнвелла (“Ранок”), “Катананхе” Софії Андрухович (“Комубук”)
Взагалі я завжди з нетерпніням чекаю на вихід книжок від видавництва, в якому працюю. У нас в роботі просто неймовірні проєкти! Зокрема є й одна моя книжка, яка для мене дуже важлива, — це дитяча книжка про тварин, яких використовують у сфері розваг, називається «Лев у цирку не сміється». Буде восени. Мені дуже цікаво, як її сприймуть читачі, адже тема доволі непроста.