Сергій Висоцький. Реванш країни-симулякра: Тищенко, заробітчани, ринки – три цвяхи в труну президентства

599

Дитяча безпосередність Зеленського і його команди могла б тішити, якби події розгорталися у старшій групі дитячого садка, а не на Печерських пагорбах. І якби від поведінки цієї групи осіб залежало питання перерозподілу кубиків з конструктора, а не життя 48-мільйонної держави.

Є щось глибоко символічне у тому, що рік президентства Зеленського ознаменувався відразу трьома показовими подіями. По-перше, допитливі журналісти розкопали, що карантин – процес трохи більш виборчий, ніж нам усім здавалося. Щоправда, ми давно із подивом дивилися на булгаківську містику, що виникла навколо карантину. Науковий внесок української влади у всесвітній процес боротьби з вірусом був в принципі зрозумілий з перших днів карантину. “Епіцентр”, що працює, і зачинені кіоски з кавою ясно давали зрозуміти, що наш МОЗ єдиний у всьому світі здогадався – небезпечний вірус вражає людей через суміш арабіки з робустою, але принципово цурається чіпати гіпермаркети депутатів 9 скликання.

Однак на цьому дослідження не зупинилися. Виявилося, що вірус не поширюється і всередині ресторану “Велюр” депутата від “Слуги народу” пана Тищенка. Ультрависокі ціни та колеги-депутати, що відвідували ресторан Тищенка, виявилися найкращим засобом для відлякування хвороби.

По-друге, цього тижня відчути турботу держави про здоров’я нації на своїй шкурі змогли десятки тисяч “заробітчан” – сезонних працівників, яким Кабмінет Міністрів просто заборонив виїзд за кордон шляхом заборони спеціально організованих для них чартерів.

Міністр закордонних справ Кулеба зазначив, що піддавати ризику здоров’я українців у літаках – нелогічно. Так і сказав – “нелогічно”. Адже для мільйонів сезонних українських працівників топ-менеджер олігарха Ахметова і за сумісництвом прем’єр-міністр Шмигаль підготував унікальну пропозицію у вигляді будівництва доріг з зарплатою в 6000 гривень. На які, втім, не було виділено ні копійки грошей. Але це нічого – адже логічно, щоб наші працівники не заразилися коронавірусом у Польщі та Естонії і змогли залишитися вдома, відчувши на власному досвіді всі відтінки закінчення епохи бідності.

По-третє, було зроблено істотний внесок у справу народної освіти. Після низки ринкових бунтів міністри уряду імені кращого друга всіх ФОПів товариша Зеленського вивчили новий термін – “продовольча безпека”.

Керівники України усвідомили своє право на помилку і засвоїли гідний “Школи онлайн” урок: скільки не діджиталізуй країну, продукція дрібних і середніх селян не матеріалізується на полицях роздрібних мереж і на столах громадян через додаток “Дія”. Доки науково-дослідний відділ “95 кварталу” не навчився вирощувати огірки з ніжками, реалізація сезонних овочів відбувається через закупівельників у системі оптових продуктових ринків. Немає ручок – немає подарунків. Немає ринків – немає огірків. “Учітеся, брати мої! Думайте, читайте”.

Дитяча безпосередність Зеленського та його команди могла б тішити, якби події розгорталися у старшій групі дитячого садка, а не на Печерських пагорбах. І якби від поведінки цієї групи осіб залежало питання перерозподілу кубиків з конструктора, а не життя 48-мільйонної держави.

Не можна сказати, що криза, яка розгортається на наших очах, розкрила щось нове. Зрештою, автор цих рядків, як і багато його колег-політиків і експертів, говорили про неготовність Зеленського та його команди до реального управління країною ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Просто епідеміологічна та економічна криза розкрила всі карти. І оголила зад короля і всю суть держави-симулякра, яку почав вибудовувати Володимир Зеленський.

Основний мотив голосування за Володимира Зеленського рік тому можна охарактеризувати двома словами: егалітаризм і справедливість. Майже 30 років українська держава розвивалася в рамках негласного пакту громадян і еліт, заснованого на радянському світогляді двозначності. Пакту невтручання у справи одне одного, в основі якого була радянська максима: “Ви робите вигляд, що нам платите, ми робимо вигляд, що працюємо”.

Пострадянська держава декларувала себе як соціальну і справедливу. Не маючи грошових ресурсів для підтримки рівного доступу до благ і організаційно-політичного ресурсу для забезпечення справедливого перерозподілу. Як говорять у середовищі вчених-інституціоналістів, еліти домовлялися між собою не про правила гри, а про взаємні винятки з правил. Дозволяючи населенню локально дотримуватися того ж підходу.

Крах держави-фасаду, держави, що мала атрибути, але по суті державою не була, стався під час правління Януковича. Коли для підтримки своїх соціальних зобов’язань на тлі непомірних корупційних апетитів влада Януковича спочатку залізла в кишеню українців, а потім – просто продала державний суверенітет Росії в обмін на грошові кошти, що дозволили б продовжити агонію.

Майдан став точкою біфуркації кризи держави, констатацією того, що далі “так жити не можна”. При цьому Майдан створив у суспільстві запит на справедливість та рівноправність. Запит на вихід держави з вічного стану імітації. Війна та супутні економічні труднощі наклали свій відбиток на дійсність, змусивши постмайданну владу почати будувати принаймні окремі інститути держави, а не імітацію цих інститутів.

Симулякри армії, спецслужб, судів, національної ідентичності, системи ефективної місцевої влади та медицини почали відступати, натомість з’являлися сирі та слабкі, але справжні інститути.

Проблема полягала в тому, що запит на рівноправність і справедливість точно вловили численні групи, трохи посунені логікою історичних процесів зі своїх насиджених місць. Відчувши ці запити, олігархічні, проросійські та просто кастові групи зуміли зіграти на фрустрації українців від нібито повільної трансформації держави.

Підмінити реальні запити імітаційними: бажання справедливої ​​держави було заміщено бажанням весняних посадок, бажання рівних економічних правил гри – розповідями про те, що ключ всіх проблем – не у слабких інститутах економічної конкуренції, а в корупціонерах, бажання бачити інституційно повноцінну державу з непорушними принципами функціонування – штучно створеним запитом на нові обличчя. Незалежно від рівня їхнього професіоналізму та від їхнього ціннісного фундаменту.

Володимир Зеленський став вирощеною в олігархічній пробірці відповіддю на сформований кланово-олігархічними групами запит. Свою справу він зробив – ставши симулякром президентського інституту, він забезпечив кланам можливість реваншу над державою. Знову звів на реальний п’єдестал впливу групи ефективних господарників, галузевих мафій і олігархів. Піратський абордаж України стався стрімко.

Володимир Зеленський і клани, на які він спирається, не враховують одного: запит на справедливість і рівність нікуди не подівся. І щойно кілька криз зійшлися в одному місці і в один час, багатьом стало очевидно: найнародніша у світі влада найнароднішого у світі президента виявилась просто театром, хепенінгом, що відволікає глядачів від пожежі за лаштунками. Чим більше “слуги народу” нахабніють, тим брехливіше лунають їхні репліки на сцені, чим більше падає завіса, оголюючи закулісний безлад і крадіжку декорацій, тим більше відчуття обману виникає у публіки. Тим більше злості накопичується в надрах глядацького залу.

Влада Зеленського досягла такого рівня самовпевненості, за якого вона навіть не вважає за потрібне виправдовуватися за весь ідіотизм, що відбувається. Несправедливість карантину, війна проти малого бізнесу, загравання з Росією, заборона на роботу і життя в достатку для простих громадян, яких дядьки з обойми Ахметова змушують стати низькооплачуваною рабсилою на індустріальних олігархічних плантаціях – все це стає українським аналогом висловлювання: “Якщо у них немає хліба – нехай їдять тістечка”. Якщо у вас немає роботи – беріть лопату і копайте, як і слід робити дбайливим господарям. А ми, ваші слуги, посміємося над вами, попиваючи каву у “Велюрі”. І скільки б мотузці не витися, результат буде один. За перших ознак шухеру господарі театру і масовка прошмигнуть до чорного виходу. Залишивши головного героя фарсу сам на сам із розгніваним народом.

bykvu.com

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!