Сергій Цушко. Світ нас чує і шанує

387

Недавнє відзначення 95-річчя журналу «Всесвіт», урочистий вечір у Спілці письменників України привернули увагу громадськості до цієї події та загалом до жанру перекладу. В залі були присутні працівники журналу, автори, перекладачі, митці, гості – зокрема із-за рубежа, студенти столичного університету імені Тараса Шевченка.

У виступах прозвучало багато добрих слів про історію «Всесвіту», спогади про його творців, наголошувалося на ролі видання як одного з найбільш успішних проектів культурної дипломатії ХХ-ХХІ ст. Перекладачі – посли, які єднають народи, сприяють їх зближенню і взаєморозумінню. Це підкреслювали Надзвичайний і Повноважний Посол Киргизької Республіки та представники Французького інституту в Україні. Тим відповідальніша й вагоміша їхня місія, тим важливіше помічати їхню працю й відзначати її.

Принагідно варто назвати бодай кілька імен українських перекладачів, які отримали визнання за кордоном і почесні нагороди низки країн.

Незадовго до завершення 2019 року Галині Кирпі в посольстві Швеції було вручено орден Північної Зірки – за переклади українською дитячої літератури. Указ про нагородження 4 вересня підписав король Швеції Карл Ґустав. Суттєво, що відзначення з України ніхто не протегував, – у цій скандинавській країні є кому відстежувати, хто пропагує їхніх авторів. А наші очільники з владних і фахових інституцій читають своїм дітям переклади російською…

У родині Чередниченків це не єдина нагорода. В різні роки Дмитро Чередниченко, який свого часу очолював спілчанське творче об’єднання перекладачів, наполегливо навертав до мистецтва перекладу студійців літоб’єднання «Радосинь» і заслужено відзначений кількома українськими літературними преміями, став також кавалером Ордена великого князя Литовського Гедимінаса ІІІ ступеня та Лицарського хреста «За заслуги перед Литвою».

Мирон Нестерчук – художник, поет, прозаїк – тривалий час перекладає вірменських класиків і сучасних поетів. Окремими виданнями вийшли «Книга трагедії» Григора Нарекаці, «Немовкнуча дзвіниця» Паруйра Севака, «Книга шляху» Єгіше Чаренца, авторська антологія «Поезія Вірменії». За перекладацьку діяльність він нагороджений медаллю «Мовсес Хоренаці» й Золотою медаллю міністерства культури Вірменії. Лауреат премії «Кантех» (Лампада) Спілки письменників Вірменії та Першопрестольного святого Ечміадзіну.

Володимир Поята останнім часом виступив зі збірками перекладів молдово-румунських поетів-класиків ХІХ–першої половини ХХ ст. («Відлуння», Міхай Емінеску «Поезії»). У Молдові його помітили, стали запрошувати на поважні літературно-мистецькі події. До речі, лиш у Кишиневі на одній із них Володимир Даниленко, який тоді очолював Київську письменницьку організацію і перебував у Молдові, швидше за все, туристом, познайомився з уже відомим там (але не йому…) перекладачем. І став свідком, як Поята отримав дві нагороди: премію Спілки письменників Молдови та Золоту медаль Міжнародної асоціації «PERSONALITATEA» («Особистість») – за значний особистий внесок у розвиток молдовської літератури.

Мабуть, можна наводити й інші імена – автор цих рядків не має повної інформації про відзначення українських письменників за кордоном та й не ставив такої мети. Треба сказати інше. Зарубіжні колеги й відповідні інституції прихильно сприймають щирі творчі наміри та зацікавленість їхньою літературою. І надзвичайно важливо не спекулювати цією прихильністю, працювати з повагою до інших народів і їхніх надбань. Місія посла начебто ширша й дієвіша, однак зусилля перекладача ефективніші, бо спрямовані не лише до розуму, а й до сердець. Дія економічних угод закінчується із закінченням обумовленого терміну співпраці, а повага і дружні стосунки творчих партнерів та їхніх читачів не знають часових і просторових обмежень.

А поки що згадані автори не можуть явити світу свій доробок. Знову шухляди повні – лише з інших причин. Так, ніяк не дійдуть до друкарського станка Чередниченкові переклади, серед них «Спогади про Чюрльоніса» Ядвіги Чюрльоніте. Є підготовлені рукописи книжок у Нестерчука і Пояти. Але… Не хочуть ризикувати видавництва і друкарні. Не підтримує книговидавництво держава. Найвища нагорода для автора – видана книжка. Ордени і медалі – то вже потім, та й не задля них письменники беруть до рук перо чи сідають за комп’ютери.

На фото: Галина Кирпа

“Українська літературна газета”, ч. 2 (268), 31.01.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!