Сергій Цушко. «А нам своє робить…». До 85-річчя Дмитра Чередниченка

844

Відчинивши 8 листопада 1988 року вперше двері до помешкання Дмитра Чередниченка, я потрапив до розмаїтого світу багатогранного мистця, мудрого педагога, чудової людини. Не знав у ту мить, що вступаю в іншу фазу своєї біографії, що у зрілому віці стаю учнем в університеті Майстра. Приводом для знайомства став рід Чубинських. Дмитро Семенович був головою оргкомітету з відзначення 150-річного ювілею Павла Платоновича, а я знав його онуку Катерину Чубинську й правнука Володимира Дмитровича, які незадовго до того пішли з життя. Спершу не відкрився, що віршую – складали докупи інформацію, якою володіли, брали участь в уточненні місця поховання автора Гімну на Книшевому цвинтарі в Борисполі та в обстеженні території у Великій Олександрівці, де колись був хутір Чубинських. 1989 року відбулися ювілейні заходи в Києві та Борисполі, відкриття надгробка на могилі. З ініціативи Чередниченка була пошукова робота в Центральному історичному архіві, він увів мене у світ Малих шкільних академій – русі, який, на жаль, невдовзі згас. Нас єднав ще інтерес до Литви: його – перекладацький, мене – пісенно-хоровий. Тож долучилися удвох до створення в Києві Товариства литовської культури імені Майроніса. Став бувати з ним у Будинку письменників на різних заходах – раніше й не уявляв, що це можливо. Зокрема запам’яталися творчі вечори щойно реабілітованих Миколи Руденка і Григорія Кочура.

Удома в Чередниченків я вперше почув мелодію «Ще не вмерла…» у виконанні на сопілці їхньої доньки Оляни. Побачив стіни всуціль із книжкових полиць – замість таких модних тоді строкатих килимів. Гортав альбоми з майстерними світлинами – ще одне захоплення Дмитра Семеновича, які відтворювали спілчанські події та портрети письменників. І лише через рік після знайомства, коли після хвилюючої події в Будинку вчителя склав римовані рядки, показав йому написане…

Переповідаю сторінки своєї біографії, щоб наочно продемонструвати роль Навчителя в долях тих, хто опинявся в полі його зору. Скільки їх перейшло через цю малогабаритну, запаковану книжками квартиру! Скільки безцінних «лекцій» вислухали вони, скільки порад отримали, принісши на суд свої ще недосконалі писання. Але скільки з них, отримавши своє, ставши членами НСПУ, не лише забули сюди дорогу, а й дехто соромиться привселюдно казати, що вчився у Чередниченка, був його студійцем…

«Радосинь» стала логічним продовженням його педагогічної місії. Тоді ще не було на кожному кроці студій, не було змоги віршарям обмінюватися створеним, почути кваліфіковану думку. До речі, широкі можливості спілкування нині – на фестивальчиках, у кафешках тощо – далеко не дотягують до високої навчально-виховної планки, яку поставив і неухильно тримав над гарячими головами Дмитро Семенович. Постійне навчання, аналіз творів та знайомство з досконалими зразками літератури – основні принципи літоб’єднання. Голі амбіції залишали на вулиці…

Чудовим доповненням до радосинської школи стала легендарна авторська газета для українського шкільництва, яку Чередниченко самотужки укладав, видавав в умовах хронічної нестачі коштів, розповсюджував сам і зробив передплатною. Скільки треба було шукати матеріалу, вкрай потрібного для обмеженого в інформації вчителя, а для цього опрацьовувати джерела, які часто можна було знайти хіба в діаспорі. Йому співчували, казали: «нащо воно тобі?», обіцяли підтримати фінансово – й не тримали слово. 12 років – постійна вахта, терпіння, вірність обраній справі.

У «Живій воді» вперше побачили свої вірші немало радосинців. Публікація ставала свідченням відповідності високим вимогам, студійці отримали дієвий стимул працювати і вдосконалюватись. Активні мали змогу долучатися до творення видання й набувати нових знань. Знову про себе. Я допомагав авторові вичитувати коректуру, привозив із відряджень матеріали про сільську школу, мистецькі осередки, цікавих людей. Тож поступово набував навичок журналіста, редактора і коректора. Й коли 1997 року змушений був полишити інженерний фах, за рекомендацією Дмитра Семеновича став працівником редакції, яка випускала газету й журнал для освітян. Учився далі – в процесі роботи, а через чотири роки зробив наступний крок на новій ниві: отримав посаду редактора щойно створюваного Університетського видавництва ПУЛЬСАРИ…

Дмитро Чередниченко – надзвичайно плідний автор. Перелік жанрів, виданого і, на жаль, того, що лежить пластом по видавництвах і в шухлядах його стола, зайняв би чимало місця. Тож означу це через навчальний процес у «Радосині». Як правило, новачки починають із поезії. Якщо не отримують фахової підказки, часто застряють на ній, не ростуть, а то й скочуються до графоманії. А Чередниченко, послухавши такого, тихенько скаже: «У вас – виразна оповідна манера. Спробуйте переповісти це прозою». І не раз це допомагало. А скількох лагідно підштовхнув він, значною мірою – своїм прикладом, до перекладів, до писання для дітей. Ото й сперечаються іноді на засіданні творчих об’єднань НСПУ, до якого з них належить той чи той письменник. А він пише вірші, прозу, гумор, твори для дітей, перекладає і, як підсміюється моя дружина, тільки не подався у балет. І це все – з «Радосині», яка охоплює всі жанри. Бо це – Університет Дмитра Чередниченка…

Останнім часом Дмитро Семенович мужньо переборює натиск хвороб, протистоїть поважним рокам. Не має фізичної змоги долучатися до активного літературного життя на людях, однак у міру можливого постійно працює. Працює сам і спонукає до роботи нас. Цікавиться подіями, охоче ділиться думками з приводу подій, які хвилюють суспільство. І чекає дзвінків. Найперше – од вихованців, яким стільки віддав уваги, праці, своєї душі. І щоразу, закінчуючи розмову, в якій ішлося про всіляке в нашому бутті, підбадьорливо каже: «А нам своє робить!..»

 

“Українська літературна газета”, ч. 24 (290), 4.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!