Сергій Громенко. «Йшли на штурм Вашингтона, а застрягли під Гостомелем. Сім фатальних помилок Путіна»

328

Я не вірив у можливість великої війни, бо знав, що Росія її програє. Я помилився — війна почалася, я був правий — Росія її програє. Чому? Тиждень думав і нарешті узагальнив.

Путін припустився семи фатальних помилок, які погублять його і всю Росію.

Минуло три тижні від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Вторгнення, яке багато хто, зокрема і я, називав неможливим — через його очевидну приреченість. Однак схоже, що Володимир Путін здійснює одну фатальну помилку за однією та з усіх можливих варіантів завжди обирає найгірший. Тому в кінцевому результаті цієї війни сумніватися не випадає – Путін зазнає поразки, а разом з ним — і вся Росія.

  1. Путін анексував Крим

Уже почалася дискусія, як називати нинішню війну — Українською Вітчизняною, Національною, Третіми визвольними змаганнями. З цього приводу зауважу, що війна почалася не 24 лютого 2022 року, а рівно на 8 зим раніше — 20 лютого 2014-го, із ухваленням рішення про анексію Криму. Те, що відбувається сьогодні, є результатом того, що сталося тоді.

І тому вважаю першою з теперішніх путінських помилок саме включення захопленого півострову до складу Росії. У сусіднього президента був вибір, як відреагувати на Революцію гідності. Можна було все залишити як є, і впливати на Україну зсередини: легальним шляхом через проросійські партії та нелегальним — через підкуп чиновників. Грошей тоді у Москви вистачало. Значно гіршим сценарієм було окупувати півострів і визнати його «незалежність». Це перетворило б Крим на сіру зону, подібну до Абхазії, але принаймні вберегло б саму Росію.

Однак Кремль обрав найгірший варіант і оголосив захоплені землі територією Російської Федерації. Це не просто зробило країну об’єктом санкцій, це перевело російсько-українське протистояння в екзистенційну площину. Ані Київ, ані Москва відтоді вже не могли відступити назад. З двох держав рано чи пізно мала залишитися тільки одна. І от 2022 року настав момент істини, і з анексії Криму виріс прийдешній, і то дуже скорий, крах Росії.

А Крим — це Україна!

  1. Путін недооцінив українське керівництво

Не секрет, що Володимир Зеленський багатьма не сприймався як «справжній політик». Цим, серед іншого, пояснюється феномен його популярності на виборах — чимало людей голосувало не так за нього особисто, як за «простого хлопця», що виступив проти старих професійних еліт. На Заході та, особливо, в Росії, ставлення до Зеленського як до коміка було ще виразнішим. І нема де правди діти, чимало рішень нашого президента, особливо в кадровій сфері, давали реальне підґрунтя песимістичним прогнозам. Тож можна припустити, що Путін розраховував на колапс української влади в перший же день вторгнення. А там далі або Зеленський «домовиться десь посередині», або його замінять кимось іншим, хоч би навіть Віктором Януковичем.

Однак не так сталося, як гадалося. Крісло президента України і так сприяє певній «бандеризації», а під час війни — й поготів. Зеленський раптом опинився в амплуа героя та навіть лідера всього вільного світу — і йому, очевидно, сподобалося. Тепер за жорсткістю своєї антиросійської позиції він не поступається, а то й переважає Петра Порошенка чи Віктора Ющенка. Ну і не можна не відзначити вкрай вдалі, хоч і дещо запізнілі кадрові призначення — міністра оборони та начальника Генштабу, цілком на своєму місці виявилися міністри іноземних та внутрішніх справ. Та й депутатський корпус, за поодинокими винятками, був на висоті. Отже, Україна не просто не втратила керованості, але й продемонструвала життєздатність своєї політичної моделі.

Може, прийшов час перейменувати президента на гетьмана?

  1. Путін недооцінив українське військо

Успіхи, здобуті російською армією під час окупації Криму, зіграли з Кремлем злий жарт. В Москві щиро вважали, що українське військо небоєздатне, погано оснащене, некероване, що варто лише вдарити сильніше — і воно розсиплеться. Навіть запеклі бої на Донбасі у 2014−2015 роках не похитнули цього переконання. Як можна зрозуміти з виступу Путіна, за єдину силу в Україні він вважав «угрупування націоналістів» — ймовірно, добробати — яким і приписував спротив в Донецькому аеропорті чи Дебальцевому. Тож головний удар мав бути спрямований саме проти них, і 200 тисяч російських військових та поліцейських для цього мало цілком вистачити. А без «націоналістів» регулярні підрозділи ЗСУ планувалося просто блокувати та брати в полон. Саме через ці хибні уявлення і була розроблена реально самовбивча тактика російського наступу вузькими колонами на далекі відстані. Ну а навіщо інакше, якщо спротиву не передбачалося?

Не варто й говорити, що ці сподівання не справдилися. Київ не впав ані за 48, ані навіть за 72 години. Путін напевно планував завершити всю війну менше ніж за два тижні, щоб не псувати святкування 8-го березня. Однак минуло три тижні – а росіяни контролюють лише один-єдиний обласний центр, Херсон, і сил на більше у них вже немає. Українська армія не тільки не розбіглася, і не просто чинить пасивний опір в рамках статичної оборони, втрачаючи людей у боях із переважаючим ворогом. ЗСУ демонструють, що вони на дві голови вище за російську армію, вміють у маневрену оборону на тактичному рівні та здатні на стратегічне планування. А взаємодія безпілотників, артилерії та піхоти — вище усіляких похвал. 8 років війни на Донбасі не минули марно. Результат — десять убитих росіян на одного українського вояка.

Бо не можна посилати рабів «визволяти» вільних людей!

  1. Путін недооцінив український народ

Нерозуміння Путіним самої суті українського народу вже стало меметичним. Здається, своїми статтями він зміг переконати самого себе, що українців не існує, що це — просто зіпсовані Заходом росіяни, які стенають у полоні нацистської влади. Що варто лише клацнути пальцями, як вони знесуть Зеленського, повернуть Януковича і бігом кинуться в союзну державу з Росією та Білоруссю. В крайньому випадку — що етнічні росіяни на сході та півдні держави масово повстануть проти «київської хунти» за Новоросію та російську мову.

Однак всенародне єднання в Україні набуло небаченого розмаху. Здається, навіть у 1991 році проголошення незалежності не мало такої підтримки, яку має війна за незалежність сьогодні. Українські громадяни усіх народів, мов та вір згуртувалися у боротьбі за власну землю та свободу. Цього ніхто в Кремлі не розумів, бо це російське населення тримається вкупі завдяки грошам (нагорі) та багнетам (внизу). Не стане нафтодоларів та Росгвардії – не стане і єдиної Росії, всі розбіжаться по національним квартирам. І це бачення Путін проектував на Україну.

Однак українці стоять за свою батьківщину не тому, що мають з цього зиск чи бояться «карателів». А тому, що Україна — вільна країна, в якій народ сам вирішує, як йому жити. І якщо у 2014 році багато хто тішився ілюзіями щодо Росії, то у 2022 році колабораціоністів не вистачає навіть для картинки в телевізорі, не кажучи вже про налагодження роботи місцевого самоврядування.

І саме це небажання українців вливатися в «російське море» провокує теракти російських військових в Харкові, Маріуполі та інших краях. Не домігшись любові ласкою, Кремль сподівається примусити любити себе силою — як це в Росії й заведено: «б’є, значить любить». Але в Україні таке збочення ніколи не мало великого поширення, от росіяни і бісяться, і в безжальному гніві, з помсти, вбивають цивільних.

А під враженням від нашого добробуту — крадуть унітази.

  1. Путін недооцінив колективний Захід та переоцінив Схід

Коли Путін у 2000 році прошов Чечню вогнем і мечем — Захід мовчав. Коли у 2008 році те ж саме сталося з Грузією — Барака Обама запропонував Росії «перезавантаження». Навіть анексія Криму не викликала адекватної відповіді – на цьому тижні це визнали Реджеп Ердоган та Борис Джонсон. Лише після збиття «Боїнгу» Захід якось почав реагувати. Тож у Путіна були всі підстави сподіватися, що й цього разу все закінчиться черговою «глибокою стурбованістю». Що ЄС та США трохи побідкаються — і продовжать купувати російські газ і нафту. Ну а Китай мав прикривати тили Росії на сході.

З великою ймовірністю так би сталося і цього разу. Але ані Путін, ані його посіпаки і навіть вороги на Заході не взяли до уваги стійкість української держави та прагнення українського народу до боротьби. І коли вже на третій день стало ясно, що замість бліцкригу росіяни отримали бліцхрін, маховик західних санкцій розгорнувся на повну. Вперше за багато років антиросійські сили не просто взяли гору над русофільськими — вони здобули рішучу перемогу.

Де-факто (а можливо таємно і де-юре) було ухвалене рішення про знищення російської економіки як такої. Скаженому ведмедеві не просто видирають кігті — цього разу йому ламають хребта, бо терпіння навіть м’яких західних еліт скінчилося. Тому хоч би завтра Путін капітулював — Росію це не врятує. Її назавжди виключають зі світової економіки. Більша частина кремлівських багатств на Заході заморожена і буде передана Україні, а без західних технологій та західних бірж навіть знаменита російська нафта нічого не варта. Громадяни Європи та США готові платити більше, щоб підтримати незалежність України — і вперше в новітній історії проросійські демагоги в Німеччині та Франції безсилі.

До речі, кремлівська агресія ефективно покінчила з усіма розколами на Заході. Республіканці й демократи у США, Брюссель і Вашингтон, «стара» і «нова» Європа — всі об’єдналися в прагненні покласти край російським претензіям на світове домінування. Навіть Швейцарія порушила 200-літний нейтралітет заради антиросійських санкцій. Це сталося не тому, що умовна Угорщина раптом полюбила Україну. А тому, що навіть до найвідсталіших європейців вже дійшло, що вони — наступні в черзі. Тому українська армія масово воює західною зброєю — і її потік лише посилюватиметься. Бо Захід уже визначився, кому «Джавеліни», а кому санкції.

Не справдилися й розрахунки Путіна на Китай — знову ж таки, через нас. Завоюй Москва Україну в три дні — і у Пекіна з’явилася б спокуса остаточно розв’язати «тайванське питання». Але зараз підтримка Кремля завдає китайцям більше шкоди, ніж приносить користі. Одних лише чуток про звернення Росії по допомогу вистачило, щоб обвалити китайські біржі. Так, Пекін прагне переглянути світоустрій і, зокрема, послабити США, але робитиме він це точно не в союзі з роздовбаною на всіх напрямках Росією.

Росія плюнула в обличчя всьому світові – і світ утерся. Світ плюнув на Росію — і Росія потонула.

  1. Путін переоцінив російську армію

1,3 тисячі літаків, 3,3 тисячі танків, 13 тисяч броньованих машин, майже мільйон солдат і ядерні ракети — о, Росія чимало хизувалася своєю силою! Якщо ви колись чули про «другу армію світу», то це про російську. «Армати», які викликали священний жах у західних експертів, «Циркони» і «Кинджали», що так яскраво вражали Флориду в мультиках, якась взагалі неземна зброя на основі «нових фізичних принципів». Коротше кажучи, російська армія вміла справляти враження. Але, як виявилося, це і все, що вона вміла.

Бо замість новітньої техніки — застарілий мотлох, замість контрактників — прищаві юнці, замість розумних генералів — мертві генерали. Як в Афганістані, Чечні, Грузії та Сирії, так і у нас лобова атака — вершина мілітарної думки росіян. Але цього разу Україна занадто велика, населена і озброєна країна, щоб це спрацювало. Так, кількість все ще має значення, особливо в літаках та артилерії. Але як ми бачимо, ефективно вони використовуються росіянами лише проти мирного населення.

Причина цього ганебного становища, як видається — тотальна корупція. Ну не може бути в заснованій на хабарництві державі боєздатне військо. Хто уважно слідкував за новинами звідти, знав і про найлютішу дідівщину, і про мільярди готівкою під підлогами будинків звичайних полковників. Тому якщо хоч одна з п’яти одиниць російської техніки була на ходу — то вже добре. Але Путіну показували лише папери, а на паперах усе було добре. Результат ми можемо спостерігати наживо.

Йшли на штурм Вашингтона, а застрягли під Гостомелем.

  1. Путін переоцінив російську економіку

Навіть якщо Росія не оголосить формальний дефолт — він уже стався. Навіть якщо не саджатиме на 5 років за купівлю доларів на чорному ринку — їх уже все одно нема. Навіть якщо не введе виїзні візи — все одно їхати нікуди. Російська система імпортозаміщення зазнала краху через відсутність імпортних складових — і це не жарт. Кремль так активно розповідав про невразливість російської економіки, що і сам у це повірив. А ситуація в ній ще гірша, ніж в армії.

Якщо справдиться прогноз про падіння ВВП Росії на 30%, це буде означатиме крах держави — нижче показники падали лише в 1918—1919 роках. Не воєнні поразки, а економічний колапс призвели до вибуху революції в лютому 1917 року. У 1991 році війни взагалі не було, проте порожніх полиць вистачило для руйнування СРСР. І навіть якщо ембарго на російські нафту і газ не буде запроваджене зараз — то років за п’ять світова енергетика відмовиться від них природнім шляхом. І от тоді точно крапка. Остання.

Бо Г’ю Лорі (ну, так кажуть) захотів підтримати Україну, бойкотуючи російські товари, і зі здивуванням дізнався, що Росія нічого не виробляє.

Україні залишилося втриматися ще кілька тижнів, максимум — кілька місяців. І іспит для світової історії на право мати власну державу буде, нарешті, складений.

nv.ua

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!