Якби не було у нас
Плачинди, його варто було б вигадати… Єдиний врятований від голоду хлопчик з
усього хутора Шевченко на Кіровоградщині все життя був нонконформістом,
бунтівником, романтиком. Селянський син добре пам’ятає і голод 33-го та 47-го років, і натуралізм
війни, і агонію сталінізму, і хрущовську відлигу, і брежнєвський «розквіт».
Першим його трудовим щаблем стала праця
токаря у механічних майстернях радгоспу.
1953 року закінчив філологічний
факультет Київського державного університету, а згодом – аспірантуру при
Інституті літератури імени Тараса Шевченка АН УРСР, де певний час працював науковим співробітником.
1959 року побачили світ його книга оповідань і нарисів «Кам’яна веселка» та
повість «Таня Соломаха». Перу Сергія Плачинди належить також
літературно-критична робота «Композиція
і характери в роботах Яновського», книга-нарис «Брати Місяця», а загалом
більше 35 фоліантів, серед яких – збірка історичних
повістей «Неопалима купина», «Словник давньоукраїнської міфології», «Де лани
широкополі», «Дума про людину», «Степові
невгомони», «Хліб і совість», екологічний роман «Ревучий», «Куди йдемо?», «Україна в небезпеці», «Козаки
у Дюнкерку», «Лебедія. Коли і як виникла Україна». Саме Плачинда упорядкував видання «Довженко і світ», а також «Як
українські міфи по світу розійшлися». Творчість О. П.Довженка в контексті
світової культури», брошури «Селянин має
стати власником землі», «Як селянинові одержати землю», « Що потрібно
селянинові сьогодні?».
Днями під егідою творчого об’єднання публіцистів Київської
організації Національної спілки письменників України легендарний Сергій Плачинда зустрівся з
побратимами по перу та шанувальниками. Патріарх українського слова не тільки
поділився спогадами про свій шлях в українському красному письменстві, а й
обмінявся задумами на злободенні теми сучасності. Зібрання пошанували своєю
присутністю Петро Осадчук, Наталка Поклад,
Олексій Микитенко, Микола Ткач, Олександр Дробаха, Володимир Білинський, Олекса
Різник, Олександр Хоменко, Юрій Шилов, Володимир Петрук, Михайло Сидоржевський
(ведучий публіцистичної вітальні)
Віталій Карпенко, заступник голови Конгресу Українських Націоналістів
Володимир Борейчук.
Представник молодого письменницького покоління Олександр
Хоменко вважає Сергія Плачинду одним із
лідерів українського читацького
рейтингу. Ще б пак! Його «Неопалимою купиною» зачитувались у пору розвинутого
брєжнєвізму, а «Лебедія» у наші новітні
часи для багатьох першочитачів є вибухом самосвідомости. Загадку Плачинди,
феномен Плачинди ще розгадуватиме не одне покоління. Сьогодні можемо
констатувати одне: письменник, який ніколи не стояв у черзі за державними
преміями, упродовж десятиліть за різних суспільних умов вмів утримувати
читацький інтерес до своїх творів.
«Його публіцистика
викликає інтерес і полеміку, –
зауважив зокрема Микола Ткач. – Вражає насамперед кришталева чесність у
ставленні до слова. Плачинда ніколи не грається зі словом. Намагається донести
істину до читача. Пристрасть. Небайдужість до рідної землі. Релігійний
романтизм. Масштабність. Ось головні визначники непересічного таланту Сергія
Плачинди».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Власне, кожен, кого доля зводила з Сергієм Петровичем, має
про нього власну думку. Особисто я, років зо п’ять працюючи пліч-о-пліч з
Сергієм Плачиндою у світлої пам’яти газеті «Столиця», можу додати: він –
могутній волхв національної літератури, провидець, воїн духу. Саме через те
здобув чимало ворогів як у таборі
українофобів-бузиноїдів, так і серед тих, кому передалися рефлекси Хоми
Невіруючого. Навіть якби він був не письменником-дослідником глибин
українського духу, а просто вишуканим українським казкарем (як дехто вважає),
то й за те небайдужі українці вклонятимуться йому довіку.
Ще однією невід’ємною
рисою творчої харизми Сергія Плачинди є
плодовитість. Особливо у публіцистиці. Його твори – це правда, послідовність і масштабність. В
газеті «Столиця» щораз доводилося
вишукувати додаткову газетну площу задля розлогих есеїв письменника, які
аж ніяк не хотіли піддаватися скороченню. З’ява кожної його нової книжки
ставала подією і подарунком шанувальникам і водночас вістрям списа для
україноненависників. А проте жоден з тих, хто позаочі гудить Плачинду та
називає пропаговану ним теорію про походження цивілізації з нашої землі
фантазіями, ніколи не вступив з ним у публічну дискусію. Чи не тому, що Сергій
Плачинда – жива енциклопедія, котра, попри поважний вік, зберігає безліч фактів і доказів на користь своїх
проукраїнських переконань?
Творчі вечори
постатей такої духовної ваги, як Сергій Плачинда, у національно
орієнтованій державі повинні проходити у великих залах на кшталт палацу
культури «Україна». Поважний вік та життєві негаразди не зламали внутрішньої
суті майстра слова Сергія Плачинди: йому є що сказати на всю Україну. І цього
разу хотілося Сергію Петровичу разом з однодумцями шукати виходу для кращого
розвою української нації. Фонтан державотворчих ідей – це звично для Плачинди.
Ось, приміром,на думку письменника, нині на селі під егідою держави треба
утворювати укргоспи (замість радгоспів), щоб дати сільській молоді – оберегу
національного генофонду – можливість працювати та розвиватися. Та й загалом –
аби зродити новий імпульс життя на селі.
Чим не програма дій для державотворчих сил? З іншого боку, як завважив Сергій
Петрович, зараз необхідно будь-що відновити графу «національність» у паспортах,
адже нація розвивається наосліп, оскільки просто немає статистики – скільки нас
є на рідній землі.
Тривогу за долю України розділяли практично всі виступаючі
на творчому вечорі Сергія Плачинди. Побратими по перу та шанувальники
зичили письменникові многая літа та
раділи, що невдовзі побачить світ його нова книжка «Шлях до руїни».