До 120-річчя з дня народження Михайля Семенка
11 січня 2013 року виповнилося 120 років з дня народження
видатного українського поета-футуриста Михайля Семенка (1892-1937). А минулого
року виповнилося 85 років від дня народження його сина Ростислава Семенка
(1927-2007). Ростислав Михайлович народився у Харкові, працював головним
інженером на одному з підрозділів системи будівельно-монтажного тресту в м.
Мончегорськ Мурманської області на Кольському півострові Росії. Своє життя Р.М.
Семенко присвятив пошуку матеріалів про батька, плекав надію створити музей та
меморіальний центр його імені та репресованих українських поетів-авангардистів
1930-50-х років у Каневі, де проживала і похована його мати Лідія Іванівна
Горенко-Семенко (1898-1994).
Старша донька М.В. Семенка Ірина Мелетинська (1922-1987)
була доктором філологічних наук, членом Спілки письменників СРСР, редагувала
Жуковського, Пушкіна, популяризувала поезію батька. Творча спадщина Ростислава
Семенка залишилася в його поетичних пошуках, листуванні з друзями та
культурно-громадських задумах.
1
Із листів Р.М.Семенка до редакцій газет «Литературная
Россия» та «Московский литератор» від 28 липня 1989 року:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Мой отец, Михаил
Васильевич Семенко – «украинский поэт-револю¬ционер, вождь украинских
футуристов» (МСЭ, изд. 1931 г.), основоположник и лидер литературного Авангарда
Украины, который «в сущности ставил перед собой самую патриотическую задачу:
вывести украинскую литературу на мировую арену, придать ей мировой масштаб…
причём всё то, что в новой мировой поэзии было в большей или меньшей степени
подготовлено предшествующим развитием, – в украинской поэзии начала ХХ века
добывалось ценой чрезвычайных усилий одного человека. Этим человеком и был
Михаил Семенко» (із передмови Лео Крігера до 2-х томника “Михаил Семенко.
Избранные произведения”, 1979-83 гг. ФРГ,Wurzburg).
Соратника Вл.Маяковского по футуризму тех лет М.В.Семенко в
годы молодости многое крепко связывало с Россией: три года он изучал
психологию, философию, природоведение и гуманитарные науки в Петербургском
Психоневрологическом институте – высшей школе нового типа, с чем сочетал
занятия по классу скрипки в Петербургской консерватории. В 1913 году был издан
первый маленький сборник стихов «Прелюд». Затем – война и трёхлетняя солдатская
служба во Владивостоке, откуда М.В.Семенко возвратился комендантом
революционного поезда, членом Солдатского совета депутатов.
В годы Советской власти «Круг его интересов был значительно
шире поэзии и издательского дела. Так, в 1921 году Семенко был в составе
делегации по подписанию мирного договора между РСФСР и УССР – с одной стороны,
и Польшей с другой. В 1922 году работает в Украинском представительстве в
Москве. С 1924 по 1927 годы – главный редактор Одесской киностудии. В 1929 г.
Семенко был заместителем председателя Всеукраинской ассоциации революционного кино.
В 1932 г. – член Оргкомитета Единого союза советских писателей Украины. С 1933
г. входит в состав редколлегии «Литературной газеты», в 1934-м – участник І
съезда советских писателей. Михаил
Семенко незаконно репрессирован» (из краткой биографической заметки к переводам
стихов М.В.Семенко, помещённым в журнале «Дружба народов» № 3, 1988 г.).
По справке о реабилитации известна дата ареста: 26 апреля
1937 года, и день вынесения приговора – 23 октября 1937 г.
Наиболее часто указуемая дата смерти – 24 октября 1937 г.
основана на предположениях, что приговоры приводились в исполнение без
задержки. Однако московский литератор А.А.Сторожук заявлял, что в 1939 году на
Соловках потопили баржу, набитую арестантами, среди которых был его добрый
товарищ и учитель Михаил Семенко (сам А.А.Сторожук со многими другими не попал
на баржу из-за отсутствия на ней свободного пространства)».
Із листа Р.М.Семенка до правління Спілки письменників СРСР
12 липня 1990 року:
«В 1919 году, уже в Киеве, отец был арестован деникинцами,
перенёс многие допросы и пытки, но тогда смертельная пуля его миновала…
Согласно справке с грифом «Секретно», подписанной
лейтенантом госбезопасности Филатовым, “приговор в отношении к Семенко Михаилу
Васильевичу приведён в исполнение 24.10.1937 года”. Это из дела № 817/402 по
обвинению Семенко Михаила Васильевича в контрреволюционной деятельности, Киев –
1937 г.». К этому архиву КГБ УССР я пробился в 1988-89 гг. через Комиссию
Политбюро ЦК КПСС и Главную военную прокуратуру СССР».
2
Із спогадів Р.М. Семенка про батька в інтерв’ю канівській
газеті «Дніпрова зірка» 1991 року:
«Після переїзду з Харкова в 20-х наша родина постійно жила в
Києві, в будинку № 36 по вулиці Левашівська (К. Лібкнехта), де, можливо, буде
встановлено пам’ятний барельєф (є такі пропозиції). Із найраніших дитячих
згадок мені запам’яталась весела кудлата особа, яка частенько схилялась над
ліжком і давала мені цукерки. До цього часу у матері збереглась коробка з-під
цукерок з написом: «Славочці од папи», особистий підпис і дата – 1928 рік.
Солодкою, як і цукерки, була для мене і батькова гра на скрипці, що супроводила
всіх нас ще декілька років… Шкода, що скрипку батька під час окупації забрали
німецькі солдати. Ще пам’ятаю батьковий одяг – коричневу ведмежу шубу, яку
потім зносила мати, та кашкет із нерпи, в якому я ходив до школи перед війною.
Працювати вдома батько не дуже любив, завжди вимагав повної
тиші, відрізняючись від Маяковського, який прекрасно творив свої вірші навіть у
трамваї. Пам’ятаю, мати скаржилась подругам на те, що «Михась усе в
командировках». Батько дійсно часто і подовгу був відсутній: поїздка по країні
та зарубіж, а крім того у великих містах були «штаб-квартири» письменників від
різних об’єднань. Наприклад, у самому Києві в розкішному готелі «Континенталь»
на вулиці Миколаївській (К. Маркса), де запам’яталися пальми, швейцари у формі,
чучела ведмедів на вході до широченних східців у вестибюлі. Добре пам’ятаю, як
уже в 30-х роках ми всією родиною були в одеському будинку відпочинку
письменників. Уперше побачив море й азартну волейбольну гру, статечних дядьків,
серед них верховодом був поет Едуард Багрицький.
[…] Батька судила Військова колегія Верховного суду СРСР у
1937 році як фашиста і терориста. Реабілітувала також Військова колегія
Верховного суду СРСР у 1957 році… в 1990 році зробив деякі виписки з того «Дела
№ 817/402 о контрреволюционной деятельности М.В. Семенко». Є там «Постановления
об аресте М.В. Семенко» відразу в двох містах – Києві та Харкові від 26 квітня
1937 року, протоколи арештів, очних ставок, допитів «активного учасника
антисоветской украинской националистической террористической фашистской
организации», яка нібито мала зброю, в тому числі й бомби для повалення
радянської влади на Україні. Підшито і такого листа: «Наркому внутрішніх справ
УРСР громадянину Леплевському від заарештованого Михайла Васильовича Семенка.
[…] Протягом 4-х місяців підряд проводив упертий опір слідству, не визнаючи
себе винним у пред’явленому мені обвинуваченні в активній участі в українській
фашистській терористичній націоналістичній організації. Прошу дати мені
можливість спокутувати свою тяжку провину перед Радянською владою і радянською
вітчизною»… Внизу – власноручний підпис.
Неважко уявити, за яких обставин мій нещасний батько «визнав
свою провину».
3
Із листів Р.М.Семенка В.П.Петренку від 21 листопада 1987
року Мончегорськ – Канів:
«Щодо твого зв’язку з «ЛУ»… треба (не бездумно поспішаючи,
але й не відпускаючи їх з поводку) надіслати їм матеріали! Гадаю, що для них
(чи не усіх!) стане дивною новиною те, що під боком, у старовинному укр-му
місті Каневі живе жива-живіхонька (дай боже їй здоров’я та розуму) дружина
Семенка – Л.І., котрій присвячено чимало владивостоцьких та ін., самих ліричних
віршів поета: «Сьогодні», «Моє кохання», «П’єро кохає», «Два тижні», «Запитання»,
«Павзи», «Русокосою оточила», «Два ножі», «Кохання», «По шляху суперечок»,
«Розстання», «Заплети косу міцніше», «Гора жовтих лілій», «Вогники», та багато,
що інше!.. Не кажучи вже про «Осінню рану». А може й «Сестра», а потім «Сестра
Беатриса» (1917) – то теж мати? Адже казала мені, що стали вони дійсно
чоловіком та жінкою вже в Кибинцях!
[…] Село Кибинці Миргородського повіту розташоване у
мальовничому краю Полтавської області, на відстані 30 км від райцентру… Вздовж
всього села проходить замощений камінням з 30-х по 60-ті роки шлях, на пагорбах
навкруги шляху розкидані господарчі будови, хати, всілякі спорудження колгоспу
ім. В.І.Чапаєва. Голова сільради Миколаєнко Василь Петрович в час мого візиту
був вельми заклопотаний жнивами, про М.В. Семенка проте ж знає, та не до нього
йому було… Директор (так званий)
місцевого краєзнавчого музею Анатолій Якович Ситіненко, то є долітня людина,
яка береже як може цю місцеву хату-музей, що міститься в одноповерховому
«аварійному» будинку… В «музею» є кімнати трудової слави, деякі речі
старовинного побуту, стенди В.І.Чапаєва і М.В.Семенка. Будиночок дуже старий,
обшарпаний, потребує капітального ремонту стін, кімнат… Мати Миколаєнка В.П. ще
пам’ятає Василя Семенка! Було мені дійсно вражливо дізнатись, що місцеві жителі
вимовляють прізвище Семенко, так саме казали (Семенко), коли я був раніше у
донців та на Кубані… Гадав би, що «Семенко», то є винахід моєї матері, яка все
життя, скільки я її знаю, розмовляє по-руському. Тим більше, що є такі
прізвища, як Колотко, Кентурко (це українці у нас отут). Але: дивись збірник 1)
«Моє кохання», 2) «Степ» – то вже нема куди дітись:
«І казали, що поляжуть хліба в степу,
Виростуть несподівані опеньки,
Зійде на дзвіницю світовий сіпун –
Прийде на степи Семенко».
Отже, не вагаючись відзначую, що родинне прізвище – Семенко.
Та десь взялося у нього самого: «Семенко». І тут зовсім неважливе, що Петро –
Петренко, Степан – Степаненко, як доводив я тобі, а потім доводила мені
Є.К. [навіть казала, що Рильський звав
його Семенко]… Може, річ вся у тому, що: по-перше, «Семен», а по-друге, Михайль
Семенко (якось краще лунає)?
Відносно села Кибинці та величного вшанування 100-річчя з
дня народження там мого батька, пропоную такі головні дії:
1. Провести туристичну колію з електричкою від м. Миргорода
до с. Кибинці.
2. Спорудити Меморіал з мармуровими сходами до Музею, та
Вічним Вогнем.
3. Як ти вже здогадався, переіменувати село Кибинці у
Нью-Москву, а м. Москву в Старі Кибинці!..
І так далі за грандіозними приреченнями Остапа Бендера.
До речі, про Васюки мені казали тоді мешканці с. Кибинців,
заядлі шахісти голова сільради та його батько, директор музею, кіномеханік та
інші, які надзвичайно серйозно змагаються у шахи (персонально мені вдалося
виграти у них хіба одну з десяти партій). Наобіцяв панові директору, що надішлю
їм шахових книжок… та ледь у святкові дні відправив, воно здавалося нелегко
знайти оту спеціальну літературу!
Хата Семенків давно вже зруйнована, немає навіть чогось
подібного до хатини на тому місці, один «голий» пагорбок. Ото й усе, що можу
описати.
Від 21 травня 1988 року
Мончегорськ – Канів:
[…]увесь цей час від лютого до травня я бігав та
наморочився, задавшися М.Семенковим до ІІІ кварталу ц. р. побудувати на Земній
Кулі світле життя людинства та тварин. Щодо рослин, то руки ніяк не доходять.
Оце сьогодні зупинився і пишу:
– Коваль, який вдарить молотком три-чотири рази по залізній
заготовці та отримає одну деталь, це є людина, яка ще не перебудувалась.
– Коваль, котрий уфугасить молотом один раз по залізній
заготовці та отримає п’ять (вісім, двісті) деталів <результатів>, то вже
постать, яка на сьогодні заробляє собі душевне задоволення та подяку Вітчизни.
<Мальовничі та повчальні нариси цієї ситуації намалюю на
поштівці з привітом>.
Окрім того, надсилаю тобі нотатки:
1. […] Згідно з доведеною до Вас казкою про Коваля, майже
одноразово напишу щось дотепне до Канівської міськ¬ради: що взагалі не дуже
задовго маю на увазі оселитися в місті моєї післяармійської молодості та може
щось зробити для означення цього регіону як місця багаторічного проживання тут
(після трагічної загибелі нізащо М.В.Семенка) – його родини.
Бажаю поділитися думками з міськ¬радою, чи можлива буде
зміна моєї 1-кімн. квартири в м.Мончегорську на якесь житло в м.Каневі (хату
вважаю не тільки дачою, більш того – кілька десятиріч мрію про Кімнату пам’яти
М.В.Семенка), «украинского поэта-революционера, вождя украинских футуристов…»
це дослівно з Малої Радянської Енц. видання 1930 р.
А це доречно тільки на Бесарабії 14. (Ніхто не побудує
Палац, як тому дегенератові Гайдару).
Ну, щодо ставлення моєї матері до цього, враження ти маєш.
Гей, ох – здавна! – зріла думка про камінь-граніт на городі:
СИМВОЛІЧНА МОГИЛА
С Е М Е Н К О
Михайль Васильович
р. народження 31/ХІІ – 1892.
Український поет-революціонер,
провідник українських футуристів.
Період загибелі 1937-39 р.р.
дійсне місце поховання невідоме.
Такий камінь, поки я отут мешкаю, зміг би зробити та
одплатити, є і камнерізка та всілякі ходи-виходи…
2. […] а) …деякі фотки М.В.Семенка, які знайшлись поки що у
мене (копії). Всього 6 шт. Гадаю, що родинні фотографії наші, де всі загалом чи
різно, не мають для вас важливості.
б) Конференція «Поезії М.В.Семенка» не таке просте діло, як
комусь здається. Самий факт – то вже щось (потуги).
Але:
«Провести» та захлинутись у потоці запитань, зауважень,
проблем – просто. Якщо літературно сказати – простодушно. З жалем досі відчуваю
твою відсутність на вечорі 4.01.88 у СПУ. Зараз ти хоч що-небуть розумів би про
такі зборища, навіть дуже меншого масштабу.
У СПУ після моєї доповіді та віршів «про батька та інше»
вчені дармоїди, різноманітні переробленці – а головне молоді студенти,
аспіранти, мужики та жінки, молоді і літні плескали довго – бо я ж син […].
4
ЗВЕРНЕННЯ до української громадськості
На підставі постанови Секретаріату Спілки письменників
України № 113 від 17.07.1990 р. «Про відзначення 100-річного ювілею з дня
народження репресованого в 1937 році поета-революціонера Михайля Васильовича
Семенка, лідера українських футуристів та Літавангарду України 1920-30-х років»
виконком Мончегорської міської Ради ухвалив 19.04.1991 р. відкрити рахунок
музейного фонду пам’яті репресованих письменників України та затвердив
положення про музейний фонд.
Рахунок має метою створення в м. Каневі Черкаської області
хати-музею Михайля Семенка та пам’яті загиблих від репресій у 30-53-х рр.
українських письменників-авангардистів. Основа музею – існуюча приватна садиба
сім’ї Семенків, яка буде реконструйована відповідно до проекту і кошторису.
Збір коштів проводиться за допомогою добровільних внесків
окремих громадян, відрахувань трудових колективів підприємств та установ
України, Росії і закордону. […]
Р. Семенко,
голова музейного фонду.
Закінчення в наступному числі.
Матеріали та
документи зібрані, збережені і надані Володимиром Івановичем Петренком,
дисидентом-шістдесятником з м.Канева. Текст і коментарі: Костянтин Андрієнко –
член ВУТ «Просвіта імені Тараса Шевченка», спеціаліст відділу культури і
туризму Канівської міської ради.