“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
1906 року в числі (томі) № 34 («за цвітень, май, червень») у часописі «Літературно-науковий вісник» у розділі «Повісті, новели, драми» опубліковано твір Зенона Мислевича «В гарячці» («В горячці»). Чотиристорінковий текст автора виявився концентрованим прикладом словесного вираження гуманістичного відчаю в яскраво експресіоністичній формі.
Хоча це твір початківця у художній літературі, мистецькі засоби, образи й глибина теми роблять його позачасно вартим уваги.
Стиль стислорвучкий, малюнки зроблені різкими, але при цьому впевненими лініями. Максимальне насичення емоцією за мінімальної кількості слів. Такі прийоми нагадують майбутні театральні та кінематографічні роботи Леся Курбаса, який і приховав себе за ім’ям Зенона Мислевича.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У цьому етюді має місце діалог головного героя та його антагоніста Гакарату Тіндубоя. Поступово цей персонаж перетворюється із супротивника оповідача на супротивника всього людського. Цинізм Гакарату має афористичну форму й вражає читача: «Яким правом знущаєшся наді мною?» – питає герой у нього, на що Тіндубоя відповідає: «Ні! Я так, – без права знущаюсь. Ха. Ха!»
Етюд оповідає про страждання розповідача від сильного головного болю, жахливих реалістичних марень і болю невинних людей – зґвалтованої жінки та невиліковної сухотниці. Відчай від відчутого насильства набуває світоглядного одчаю де навіть втрачається віра як така: «бо другий Христос не прийде». Проте за такою крайньою розпукою проглядає не нігілізм, а прозирає волання зболеного морального нерва, бо оповідач таки знає, що «…чоловік найбільша святість, якої ніхто не сміє нарушити».
У цього невеличкого тексту майбутнього генія театру є одна особливість, яку я помічав лише стосовно кількох митців, а саме Ф. Кафки та Е. Мунка. Маю на увазі те, що після знайомства із їхніми часто морально надважкими творами за деякий час зникало відчуття пригніченості від прочитаного й побаченого, а поставала натомість відчутність занурення у щось відверто моральне й відверто людське та людяне. Так було й цього разу, бо психологічна тяжкість подій етюду «В горячці» не лишила тривалого гнітючого осаду. Так, перший час цей текст неприємно згадувати. Та потім усе змінюється кардинально й хоч не з’являється захвату як від читання казкової історії, але присутній якийсь урочистий спокій від осягання надважливого. Можливо, це тому, що Ф. Кафці, Е. Мунку та Л. Курбасу йшлось про одну із найвищих форм співчуття до людини, яка набрала художнього обрису найвищого відчаю, – а саме відчаю не лише від власних страждань.
У цьому маленькому творі Леся Курбаса можна віднайти словесно та сутнісно привабливі авторові знахідки: «дивитись руками» («смотрю руками довкола себе»), «перлити».
Інколи здається, що це не просто оповідь, а словесний обрис відчування, дії внутрішнього «Я». Текст цілком динамічний, але динаміка тут внутрішня. До того ж ця динаміка охоплює не лише думки, а й образи та зміни тілесного відчування стану гарячки.
У цьому етюді за мінімальної кількості слів маємо максимальне змістовне наповнення. Причому стриманим на слова є не лише весь текст, а й майже кожне речення. Проте напруження від цього не меншає, а зростає. Загалом напруга почуття сягає межі. Тут концентрація межових станів психіки, надсили відчаю та відчаю безсилля.
Цей стислий текст своїми виражальними спроможностями досягає не лише межі експресії та експресіонізму, а й набуває рис символу-передчуття доби. Подібну емоцію можна відчути при спогляданні картини згаданого мною вище Едварда Мунка «Крик», яку вважають передбаченням катаклізмів ХХ століття. Та сама стриманість художніх засобів, що і в Курбаса, поєднується із максимальною виражальною здатністю, де вустами героя промовляє та кричить не лише герой, а саме людство.
Проте виникає питання, як 1906 року Лесь Курбас відчув усі майбутні катаклізми ХХ століття, яке минуло під зловісний сміх Гакарату Тіндубоя? Ці пророчі візії українського режисера є співзвучними із прозою Франца Кафки та полотном Едварда Мунка.
Перевагою гарячки від усвідомлення болю, чиненого злом, є те, що в ній народжується почуття опору до зла й саме це дає надію. Це ж дає і сили жити у світі, де є зло. Така болісна гарячка від страждань, спричинених чужим болем, є ознакою етичного здо-ров’я того, хто її переживає. Людство періодично має хворіти на неї, крізь біль ошкірившись на насильство, щоби не перетворитись самому на Гакарату Тіндубоя. Є сподівання, що ХХІ століття не стане цілковитою власністю зла. Однак ці сподівання опираються виключно на людей, які періодично хворіють на гарячку, що її синдроми так влучно описав Зенон Мислевич.
У кінці етюду оповідач запитає себе: «Гакарату? Що це?», а тоді сам і дає відповідь на своє ж запитання: «Це я мабуть у горячці так охрестив – насильство!»
І тут на згадані слова Гакарату Тіндубоя «Я так, – без права знущаюсь» хочеться відповісти, що такого права не існує. Бо єдине право, якого не існує, це право знущатися з когось.
Висновок цього етюду молодого Курбаса такий: «Ніхто не може бути наділений правом знущатись».
Єдиний спосіб усунути зло зі світу – це чинити йому опір.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.