Семен Гришин. «Любов ніколи не помиляється»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (386),  червень 2026

Криворучко

Валентині Петрівні

Один із найкращих способів розвинути дитячу особистість і привчити до читання — це запропонувати щось дійсно цікаве дитині, те, що викличе у неї справжній інтерес. Саме таким чином і робила моя бабуся Валентина. Вона уважно відстежувала мої дитячі захоплення та заохочувала їх, якщо це, зрозуміло, сприяло моєму інтелектуальному росту.

Так було помічене моє дитяче захоплення НЛО і я став отримував різні книжки на цю тему. Деякі видання бабуся везла аж з інших кінців країни. І це вже захоплювало мене саме по собі! Але видання уфологічної тематики надавались мені за мовчазної умови, що їх я читатиму сам, як і самостійно обмірковуватиму. Тема із прибульцями захопила мене тоді настільки, що ми з друзями (на той час будучи ще дошкільниками) вирушили до руїн старого сусіднього будинку шукати сліди представників позаземних цивілізацій. Звичайно, ми тоді нічого не знайшли, точніше — нікого, але азарту не втратили. Принаймні ще доволі довго між нами обговорювалася позаземна тематика, згадувалися випадки, коли хтось колись десь бачив щось схоже на НЛО.

З часом питання про прибульців видалось дещо перестиглим для моєї уяви. Тож згодом з’явилась більш доказова тема для захоплення — динозаври. Знову бабуся відмітила мій зростаючий інтерес. Поступово були знайдені науково-популярні видання із дідусевої професорської бібліотеки про жахних ящерів, мені був подарований плакат із малюнками, що відтворювали порівняння розмірів різних динозаврів між собою та з людиною. Цей постер я одразу повісив на стіну поруч зі своїм ліжком і постійно його розглядав. За дивовижним збігом обставин саме тоді на екрани вийшла сенсаційна за своїми спецефектами екранізація роману Майкла Крайтона «Парк Юрського періоду», що її майстерно здійснив Стівен Спілберг. Мені взяли напрокат відео­касету із цією стрічкою і я без перебільшення був вражений. Проте самого перегляду фільму для розуміння усіх науково-фантастичних ідей, відтворених у ньому, було явно замало, тож я почав думати, як знайти романну основу кіно. Бабуся Валентина чула, із яким захватом я розповідав про кінострічку та побачених у ній динозаврів, і вирішила зробити мені приємну несподіванку. Таким чином, я був заскоченим зненацька доволі товстим виданням «Парку Юрського періоду» Майкла Крайтона. Цікаво, що книга викликала значний інтерес для нас з бабусею ще до прочитання. Вся справа була в тому, що динозавр на обкладинці мав настільки розумний погляд, що ми з бабусею не змогли стримати щирих усмішок. Глибока уява художника, що зобразив тиранозавра, подарувала миті несподіваного сміху, бо контраст між описаною в книзі тваринністю агресивної і хижої рептилії та глибокою осмисленістю її очей на обкладинці мав таки приголомшливий комічний ефект. Не знаю, чи хотів викликати саме такі емоції у читачів художник, але він їх викликав.

Та моє захоплення динозаврами тривало. І якось було вирішено виділити мені невеликі кошти на придбання маленьких і недорогих пластмасових фігурок цих тварин, що тоді зовсім недорого продавались у кіосках «Преса». Цілковито занурений у світ динозаврів, я попросив продавця продати мені тиранозавра, стегозавра, птеродактиля та велоцираптора. На це мені, школяреві п’ятого класу, продавчиня відповіла: «Молодий чоловіче, назвіть мені їх по кольорах, будь ласка!» Звичайно, я назвав динозаврів за кольорами, оскільки кожен із видів відрізнявся за такою характеристикою. Ця ситуація настільки тоді здивувала мене, що я ще довго перебував під враженням: по-перше, я був шокованим від того, що дорослі (!) не знають назв елементарних динозаврів; по-друге, мене ще ніколи на той час не називали «молодим чоловіком», бо до юнацтва мені було далеко; по-третє, я зрозумів, що моє захоплення світом динозаврів є суто моїм захопленням і більшість людей взагалі не зобов’язана володіти знаннями про цих створінь.

Захоплення темою динозаврів дійшло до межі й сповнило по вінця мій інтерес. Я зрозумів, що маю негайно поділитись усіма своїми знаннями й на власний подив зробив на уроці біології доповідь для однокласників про основні види цих величних плазунів, а потім ще й напросився до мами у дитячий садок, щоб прочитати відкриту лекцію про динозаврів для дошкільнят. Моя розповідь була підкріплена демонстрацією згаданого вище плаката із ящерами та пластмасовими фігурками цих же давньоісторичних персонажів. Приблизно тоді, коли всі основні різновиди давніх рептилій мною були вивчені та запам’ятовані, запал почав згасати, і через деякий час я зацікавився зовсім іншою темою.

Бабуся Валентина продовжувала добирати мені різні друковані видання задля мого розвитку та просто, щоби зробити мені приємно, бо читати я любив. Одного разу вона купила мені комікс «Рок історія». Бабуся припустила, що йдеться про персонажа на ім’я Рок і, добре знаючи мою тодішню пристрасть до читання мальованих оповідей, придбала це видання. Однак на наше з нею здивування, у коміксі йшлося про історію рок-музики й це, як виявилось згодом, було чудово. Завдяки подарунку бабусі Валентини я поступово занурився в історію цього музичного жанру і з часом дізнався про Білла Гейлі та «Кометс», Чака Беррі, Фетса Доміно, Крафтверк, Яна Дурі, Роллінґ Стоунз й інших знакових зірок, про їхні витівки та музичні звершення. А трохи згодом вже слухав їхню музику, куштуючи не лише на словесно-мальований смак, але й на звук. Фактично цей комікс став для мене дороговказом у світ найважливіших виконавців рок-музики, яку багато хто з критиків зараховує до сучасного аналогу народної музики минулих століть. І я часто думав про те, що якби бабуся Валентина тоді не помилилась, гадаючи, що купує мені художні оповідки про персонажа на ім’я Рок, то я би ніколи не дізнався про справжні скарби сучасної музики. Адже згадані у цьому коміксі виконавці тоді вже рідко звучали по радіо, а дарма! Та тепер я знаю, що бабуся таки не помилилась, купивши мені «Рок історію», бо любов ніколи не помиляється. Це був той випадок, коли книжка, куплена для розвитку мого нового інтересу й породила цей новий інтерес, що не згасає і досі!

Мій гарячий інтерес до наукової фантастики також був помічений і досліджений бабусею Валентиною. Наприклад, Едмонд Гамільтон мені куплявся регулярно: у часто відвідуваній затишній книгарні «Букініст» на Деміївці, на книжковому ринку «Петрівка» (тепер — «Почайна») та й в будь-якій книгарні, де траплялись переклади цього автора. Особливістю жанру космічної опери як піджанру фантастики є детальне й художньо переконливе зображення астрономічних об’єктів і явищ. Тож поступово захоплення деталями сюжету та астрофізичним тлом переросло у появу інтересу до астрономії. Зрештою, якщо герої Гамільтона прилітають на зорельотах із альфа сузір’я Лебедя (це зірка Денеб), то рано чи пізно це сузір’я захочеться відшукати самому.

У дитинстві захоплення наукою про небесні явища дійшло до такого рівня, що я намагався сам змайструвати телескоп, позичав монокль у батька друга з метою вивчення поверхні Місяця, відвідав планетарій та обидві столичні обсерваторії. Саме цей потяг до астрономічних знань спонукав мене до вчинку, якого й досі соромлюсь: я сам зайшов у шкільну бібліотеку, щоби відшукати щось цікаве про небесні тіла. Досі пам’ятаю осуд і розчарування однокласників з приводу того, що я, на їхню думку, став завершеним ботаном і самостійно, без примусу (!), перетнув червону межу адекватності — зайшов у двері шкільної бібліотеки. І якби щось взяте мною було по програмі, це б не було так страшно, але я потрапив до книгозбірні за своєю ініціативою! Страшне!

Загалом тоді мені придбавалась маса науково-популярної літератури про космічні подорожі, астрономічні явища, астрономічні дослідження, зокрема й Астрономічний календар та навіть мапа зоряного неба.

Бабуся Валентина зрозуміла, що виплекане художньою майстерністю Едмонда Гамільтона бажання вивчити Всесвіт набуло такого ступеня, що потребувало втручання з боку дорослих. Тоді було прийнято рішення придбати мені телескоп, а точніше підзорну трубу, чиєї потужності вистачало би на нормальні астрономічні спостереження. Я не вірив, що таке можливо. На той час ми жили в доволі непростих фінансових умовах, тож про телескоп я мріяв без найменшої надії. Поява власного телескопа сприймалась мною як щось більш фантастичне, аніж спостереження інопланетного космічного апарата на зоряному небі. Та диво сталось. І лише зараз я можу назвати це дійсно дивом — дивом любові. Проте тоді я цього не розумів, бо перебував у близькому до шокового стані, коли лише дізнався про те, що мені придбано оптичний пристрій на Андріївському узвозі. Наступним шоком стала купівля штатива для фіксації підзорної труби. Та найцікавішим було те, що в день, коли мені вручили цей астрономічний пристрій, небо вкрилося хмарами й розгледіти щось було просто неможливо. Самий лише факт цього викликав щось на кшталт відчаю. Лише за кілька днів я зміг приступити до дослідження підзорної труби та розпочати вивчення небесних об’єктів. Поступово було віднайдено основні туманності, зоряні скупчення, відмічено особливості рельєфу на Місяці, спостережено Венеру (приблизно о 4 ранку), помічено рух супутників Юпітера, кільця Сатурна. Вранці й удень спостерігались плями на Сонці, для чого на об’єктив одягався шматок незасвіченого рентгенівського знімку. Помічене я занотовував у щоденник астрономічних спостережень, зокрема замальовував рух плям на Сонці, що було добре видно протягом кількатижневих досліджень. Навіть спілкувався зі співробітниками обсерваторії Академії наук України про те, як здобути освіту астронома. Проте з’ясувалося, що, окрім інтересу й любові до космосу, потрібні ще й бездоганні математичні здібності, адже саме вони й були визначальними. Тож науковий співробітник прямо спитав, яка зараз у мене оцінка з математики, і я назвав свою вимучену надзусиллями четвірку, на що отримав відповідь: бажано мати тверде п’ять та ще й із твердим плюсом, бо астрономи здійснюють надзвичайно багато складних розрахунків. Та попри такий присуд, надія не зникла, адже надихаючими були історії про астрономів-аматорів, які, озброївшись лише біноклями, не маючи геть ніяких математичних умінь, відкривали комети і таким чином розвивали науку про небо. Тож професійним астрономом я не став, але став професійним аматором цієї галузі знань. Так чи інакше, та закладення базових знань про Всесвіт значною мірою змінило мій світогляд, надавши йому твердої наукової основи. До того ж ці знання сформувались не лише на основі прочитаного, але й через хоч і аматорські, але практичні спостереження.

Інтерес до астрономії настільки тоді опанував мною, що я заразив ним своїх друзів. Разом ми їздили і до планетарію, і до обсерваторій, а також виходили вечорами на огляди неба. Й інколи нам навіть вдавалось вполювати несподіваного метеора, згоряння супутника в атмосфері чи добре окреслені кратери на Місяці. До речі, одному з моїх друзів навіть придбали підзорну трубу, якою ми і користувались під час наших дитячих астрооглядин. І от яка штука, я не наполягав на астрономічних спостереженнях, не переконував, що це цікаво, а просто безупинно про це говорив. І, схоже, мого нестримного потоку інформації, помноженого на азарт, якого було просто не приховати, виявилося цілком достатньо для зародження інтересу в моїх однолітків. Цікаво, що навіть зараз я періодично читаю новини зі світу астрономічних досліджень та астронавтики. Адже, як писав Павло Тичина, «Люблю астрономію, музику і жінку. Астрономія воздвижує, музика п’янить, жінка дивує — у голосі, у погляді, навіть у посмішці — жінка завжди рождає».

Ось так із любові до космічної опери народилась любов до творів Едмонда Гамільтона, а із любові до творчості останнього постала любов до астрономії, якою я суто випадково зміг заразити друзів. А почалось все із любові моєї бабусі Валентини, яка не стерла мій інтерес до Всесвіту, а дала йому поштовх. Воістину, любов творить дива! Дякую тобі, бабусю!

Тепер я розумію, що відповідальне ставлення до виховання з боку моєї бабусі передбачало підтримку захоплень, що їх розвиток сприяв росту дитячої особистості. Варто зазначити, що в такому разі надавання книжок, коміксів, періодичних видань за напрямами дитячого хобі є хорошим педагогічним прийомом, який виконує одразу два завдання: підносить і поглиблює корисне для розвою дитини вподобання та прищеплює зацікавленість читанням. Я би це назвав підкріплюючим читанням, тобто читанням, що підкріплює інтерес, який варто розвивати. Та педагогічна й етичні якості мають спиратись насамперед на любов до дитини. І саме це було головним джерелом мого розвитку та поглиблення моїх захоплень.

Бабусю, тобі не бракувало ані любові, ані уважності, ані відповідального ставлення до виховання. Тільки тепер мені бракує тебе! Дякую тобі, бабусю. Посіяне та виплекане тобою досі росте й уже дає скромні, але щирі плоди.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.