Секрет смачного детективу…

102

Ще
2008 р. видавництво «Дуліби» заснувало детективну серію під холодною назвою
«Склянка крові з льодом». Цьогоріч її доповнив новий, несподівано  гарячий, «приготований» дотепною мовою
«напій» – роман від письменника Сергія Батурина «Кава по-польськи».

Розпочинається
твір із одкровення – «Монологу самотнього мужчини». Уже з перших сторінок
книжки Сергій Батурин відходить від канонів класичного детективу, де
обов’язковим персонажем має бути слідчий, і натомість вдається до традиційного
на сьогодні прийому детективщиків: справу веде журналіст-профі. Олексій
Дем’яненко, щоправда, кореспондент не кримінального відділу, а – культури.
Однак і справа, з якою йому слід розібратися, теж «культурна»…

Одного
ранку життя Олексія змінює лист від друга. Той просить Дем’яненка допомогти
німцеві Ріхарду: поїхати, зокрема, з ним у кілька українських населених пунктів
і з’ясувати «деякі обставини». Виявляться, що Ріхард має успадкувати чимале
майно від свого дядька, барона Карла-Отто фон Пферденкрупа. Однак станеться це
після того, як чоловік знайде в Україні таку собі пані Марію і передасть їй,
або її нащадкам, частку спадщини розміром в 1 відсоток (1 млн. євро). Ця жінка
– кохання всього життя німецького барона, яке він зустрів під час Східної
кампанії 1941–1945рр. Олексій береться допомогти Ріхарду, навіть не знаючи
прізвища Марії. Тож уявляєте, які пригоди чатують на героїв роману?

Окрім
цього, незабаром з’ясовуються ще деякі подробиці. Приміром, те, що барон фон
Пферденкруп 1942 року перевіз до Києва золоту басму для відправки в Німеччину.
Реліквія, яку тепер шукає нащадок давнього роду кримських ханів Гераїв Селім.
На переконання останнього, Ріхард прибув до України саме за нею.

До
слова, сюжет роману дещо перегукується з книжкою Алли Сєрової «Подвійне дно»
(«Кальварія», 2007). Там теж в Україну прибуває німецька родина Вернерів, аби
вирішити питання спадку – різними способами. Однак на відміну від «кривавого»
детективу Сєрової, у «Каві по-польськи» немає вбивств. Проте інтригу в романі
С.Батурин майстерно тримає вже з перших сторінок, й напруження зростає з кожною
сторінкою все більше. Автор підкидає навіть кілька оманливих версій. Так,
здається підозрілим сам Ріхард, виникає думка, що на спадок претендує ще хтось
третій. Особливо, коли з’ясовується, що за Олексієм стежать невідомі, які вже
обшукали автівку журналіста і встигли оперативно проникнути до його житла.

У
другій частині роману («Коло втаємничених») розвивається вже інша детективна
лінія. Журналіста Валерія Дармопука (псевдонім – Кассій Лиманський), який
працював у редакції з Олексієм, знаходять мертвим на лавці у парку. Смерть
загадкова, оскільки молодий чоловік не мав проблем зі здоров’ям. Тож Олексій –
на прохання власного шефа – починає розбиратися в цій дивині. Загалом, «Коло
втаємничених» дещо відрізняється від першої частини «Кави по-польськи» і
тональністю, і більшою зорієнтованістю на класичний детектив. Зокрема, тут
наявна основна складова жанру – злочин (убивство), чого немає в першій частині
твору. Справу так само розплутує Олексій Дем’яненко, який має хороший
внутрішній навігатор і може швидко знаходити потрібних людей і потрібні місця.
А ще Дем’яненко вміє доводити справу до кінця, бо, за його словами, «не може
заспокоїтися, поки не розв’яже вузлик». При цьому в чоловіка лірична душа. А ще
ця душа самотня, що герой відверто визнає. Хоча йому є з ким «проводити час», а
втім, це лише прикрашає його самотність.

Так,
любовна лінія в романі роздвоюється: по-перше, кохання барона Карла-Отто фон
Пферденкрупа до української Марії. Як собі думає Дем’яненко: «та якщо гроші їй
залишив через шістдесят років і так з іншою і не одружився – виходить, кохав?».
По-друге, читач пильно стежить за розвитком стосунків між Олексієм і його
фатальною жінкою. У першій частині твору любовна лінія доволі широка. Проте у
другому розділі автор дещо її звузив, певно, щоб не відволікати увагу від
перебігу і розгортання розслідування власне злочину.

Музу Олексія звуть Віолетта, і знаються вони чимало
років: «Тепер немає сенсу міняти хороші дружні стосунки на невідомо ще які –
любовні», – резюмує герой. Але зараз, коли молода жінка п’янить красою
кінозірки, дивує відвертістю, рішучістю, його попередні думки змінюють напрямок
руху. І вже другу частину твору можна цілком спокійно назвати «Монолог
НЕсамотнього мужчини». Хоча певної миті автор змушує читача засумніватися у
Віолетті, чи не грає вона на боці зловмисників. Однак життя її теж під
загрозою, бо жінку зраджує підступна сестра.

Окрім
цікавого, динамічного сюжету й несподіваних сюжетних ходів, у «Каві
по-польськи» слід звернути увагу на ще один аспект: затребуваний читачами
роман-детектив написаний автором на питомо українському актуальному матеріалі.
Згадаймо історію Ріхарда. Україна дивує його і менталітетом громадян і
вітчизняними «звичаями». Німцю не зрозуміло, чому «під кожним стовпом» його
зупиняє даішник, чому на приміському вокзалі валяються «недогризки яблук,
качанів від кукурудзи, недопалки, обгортки від морозива», та багато інших
питань. Багато над чим роздумує і Олексій: буттям країни, культурою, коханням,
стосунками із жінками («який сексотип у моді?») тощо.

У
слові до читача Сергій Батурин ділиться секретом приготування «кави
по-польськи». Смачний напій, зокрема, на думку автора, забезпечують якісні
інгредієнти та любов, із якою його готують. За таким самим принципом письменник
«приготував» і свій детектив. Що ж, смакуйте на втіху!..

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!