Самодостатня планета в духовному космосі

В калейдоскопі сьогочасних «зірок на мить» нічого б дивного
і загрозливого не було, аби нинішні покоління знали взірці справжньої поезії
Ліни Костенко чи світлої пам’яті Миколи Вінграновського. На жаль, нинішнє
засилля сурогатівщини, яка задля приховування своєї бездарності накладає грим
спримітизованого до одвертості сексу та брутального матюччя, таким чином
створює враження норми, оскільки безоглядно тиражується.

І все ж – слава Всевишньому! – «не вмирає душа наша»,
благословляючи у світ щедро обдарованих поетів, які виросли не на гідропоніці
вторинності, а на органіці віковічних традицій. Це те, що не минає.

Наталка Поклад – одна з тих небагатьох: істинний талант – це
таки рідкість! Остережусь тулити її до якогось, навіть славного гурту, оскільки
вона – самодостатня планета в духовному космосі. Хоча несе на своєму знамені
глибинно слов’ян­ські, суто українські родові ознаки за формулою – «поетом
можеш і не буть», – і далі за Некрасовим.

Достеменно відчуваючи найтонші обертони мови, не підручникової
– словникової, а родової, вона могла б успішно тішити слух гурманів слова:

…Якась врочиста мама

підходить і мене, малу, за руку

бере, –

рука її шорстка й гаряча;

в сусідів теж вогонь,

ранкові звуки

сильнішають – і я ті звуки БАЧУ.

І бачу, як у сні зітхає слива,

як зорі літо нелегке пророчать, –

і щось в мені високе й нелякливе

уперше небу помолитись хоче…

Ця пречиста умиротвореність зримо означеного світу манить
душу хоч на змиг вирватися з гармидеру сьогодення, забрудненого викидами брехні
і зрадництва. І людина має на це право, окрім… поета, бо він – ЗОБОВ’Я­ЗА­НИЙ.

Відтак, Наталка Поклад обриває тиху залюбленість і рішуче,
по-чоловічому декларує:

…переосмислюю концепцію батьківщини

ЦЕ ЗЕМЛЯ ЗА ЛЮБОВ ДО ЯКОЇ

ТРЕБА ПЛАТИТИ СТРАЖДАННЯМ

(підкреслення моє. – Б.О.).

Отже, поетеса без зайвих обхідних маневрів одразу заявляє
свою концепцію, близьку до видатного предтечі – «сталь і ніжність». Рідкісне
вміння поєднати ці протилежності витворює шляхетний платиновий сплав поезії,
питомо української – і не на день минущий.

Вона не пішла шляхом відкритої публіцистичності, гармонійно
поєднавши її з тремтливим ліризмом та філософськими роздумами про цей
неоднозначний світ, про місце в ньому людини і України.

Хотів би відзначити надійну архітектуру поданого Наталією
свого вибраного за принципом – Non multa, sed multum, – себто не багато за
кількістю, зате багато за якістю. Треба сказати, що чимало колег, і я в тім
числі, інколи неперебірливо громадимо свій доробок, від чого справді гідне
уваги читача губиться в стовковищі.

Поклад же вчинила вельми жорсткий добір, полишивши за бортом
чимало чудових віршів. Але то вже – суверенна воля і право автора. Методика її
відбору зрідні ікебані, котра, як відомо, покликана показати кожну квітку з
найкращого боку. І, як на мене, це вдалося поетесі.

Поезія Наталки Поклад не потребує доскіпливого аналізу,
оскільки творець її – класний професіонал. Автор володіє всім «кухонним»
набором версифікаторства – від пейзажної замальовки до гірких розгорнутих
роздумів про сьогодення, від дитячих щебетливих гаївок до мелодики про
найсокровенніше – кохання, від спокійно задумливих до гострих інвектив супроти
прямих воріженьків та затятих обивателів, котрим байдуже, в чиєму ярмі ходити.

Як диригент, поетеса до осереддя знає кожен інструмент
оркестру – від класичних розмірів до верлібру, від сюжетного вірша до
мініатюри, де вгадується хокку чи танка. Одне слово, небагато знайдеться у нас
творців, які б похвалилися не лише Богом дарованого, а й набутого в трудах
праведних самовдосконалення, як це чинить Наталка Поклад, подаючи взірець
молодим.

Не скажу, щоб ім’я її відсувалось на околиці літературного
процесу. Наталка Поклад – помітна постать в Україні та слов’янському обширі і
як поетеса, і як гострий публіцист, і як народознавець зі своєю твердою
позицією не мальованого, а істинного українського патріота. Віддаю належне її
мужності в обороні рідної мови, принциповості справдешнього державника не у
велеречев’ї, а в реальних справах. Отже, рельєфно вимальовується профіль
воістину національного поета першого ряду. Авторитетним свідченням цього є
вибране, споряджене у світ поетесою.