«Садівник щастя»

234

До 290-річчя з дня народження Григорія Сковороди

Так назвав свою натхненну працю про мудреця Григорія
Сковороду знаний публіцист, історик, заслужений журналіст України, лавреат
Шевченківської премії (1982) Володимир Стадниченко. П’ятисотсторінкова книжка
нарисів, досліджень, спогадів, поезій, світлин недавно вийшла у видавництві
«Криниця» й приурочена до 290-річчя українського генія.

У книжці органічно поєдналися надзвичайно своєчасні моральні
імперативи Григорія Сковороди про природженість людини до щастя, про
«споріднену працю» з духовними прагненнями людської душі жити гідним
життям.  

З авторських подорожніх нарисів і досліджень, із життєвих
спогадів людей сковородинського духовного типу, з поезій Тараса Шевченка, Павла
Тичини, Максима Рильського, Юрія Клена, Михайла Драй-Хмари, Андрія Малишка,
Арсенія Тарковського, Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Миколи
Вінграновського, Бориса Олійника, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Івана Драча,
Яра Славутича й інших поетів постає цілісний образ великого подвижника
українського духу.

За життя Григорія Сковороди не було надруковано жодного його
твору – послідовники мандрівного мудреця поширювали їх у списках. Тільки в ХІХ
столітті праці українського генія стали публікуватися й набули широкого
суспільного резонансу. У ХХ столітті праці мислителя виходили 100-тисячними
накладами. А в ХХІ столітті наклади творів Сковороди й праць про нього
обмежуються сотнями примірників, хоча число назв перевищує півсотні. Це
свідчить про зростання інтересу в українському суспільстві до свого духовного
подвижника і вчителя.

Але Сковорода лишається ще далеко не до кінця пізнаним
учителем свого народу. Хоч у нинішньому українському суспільстві зріє внутрішня
потреба осягнути його практичне моральне вчення й формується сковородинівський
світоглядний рух.

Основним змістом світоглядно-життєвих орієнтирів Григорія
Сковороди є прагнення людини до щастя: «Щастя наше всередині нас… Чисте серце є
Дух: …дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради…». За
Сковородою, людина може досягти щастя через самопізнання й через працю за
покликанням. Головне джерело особистого й суспільного щастя – «споріднена праця»:
«Щасливий, хто з’єднав свою приватну справу із загальною. Се є істинне життя».

Практичне філософське вчення українського мислителя має
пантеїстичний характер і глибинною суттю споріднене з духовною практикою
даосизму, йоги, суфізму, ісихазму й сучасного екзистенціалізму. Саму філософію
мислитель розумів як мудрість – життя в істині й сам жив згідно зі своїм
вченням.

Сковорода набирався знань із внутрішнього духовного досвіду,
а не з книг. Він розглядав книги як плід осягнутого серцем у внутрішньому осяянні
знання: «Не розум від книг, а книги від розуму створились». Як вчитель він
нікому не нав’язував своїх осягнутих у внутрішньому осяянні сокровенних знань,
а навчав лише тих, хто прагнув так само осягнути істину й жити в ній.
Педагогічний принцип Григорія Сковороди – «навчаю тих, хто бажає знати».

Григорій Сковорода як «садівник щастя» по праву є творцем і
духовним батьком української національної ідеї й національного відродження.
Згідно з його практичним вченням, перспективу життя нації визначає самоусвідомлення
нею своєї священної духовної єдності, а просвітлений дух пробудженої нації є
джерелом її природного права й передумовою державного відродження України на
основі національної культури. Адже за Сковородою, «культура – це друге,
духовне, народження людини».

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!