«Ронделіана» Миколи Боровка: «Піднять стеблини духу»

249

Відроджувати давно і всіма
забуті форми – у літературі справа не з легких. Одразу постає питання: чи
сприйметься читачами відновлення традицій?

Давньофранцузька
форма поетичних текстів, вірш із тринадцяти рядків – рондель – у європейських
літературах свого часу був досить поширеним. В Україні до нього зверталися дуже
епізодично. Серед авторів, які вдавалися до цієї форми, можна згадати хіба
Павла Тичину. Місію вдихнути життя в призабуту форму ронделя взяв на себе
сучасний поет Микола Боровко. Його збірка «Ронделі» (1994) мала продовження в
його подальшій «ронделіані».

У
передньому слові до збірки «На подвір’ї Всесвіту» (2013) автор відзначає
цікавий факт: «… Використання ронделю (рондо) як різновиду пісні з приспівом,
не обмежене окресленою територією Франції, народжує припущення, що й власне
назву круглих форм вірша принесли вихідці з Київської Русі. Адже й сьогодні в
діалектах Тернопілля зустрічаємо слово рондель – на позначення круглої
сковорідки чи великого круглого кухля, а на Вінниччині цей іменник позначає
невеликий круглий горщик, горнятко…». Чи не штучно притягнутий збіг назв,
пов’язаних із віруваннями представників мізинської і трипільської культури в силу
кола, круга, колеса, вирішувати історикам.

Натомість
повертаючись до «ронделіани» Миколи Боровка, насамперед варто відзначити, що
тексти поета не зводяться до розливання нових вин у старі міхи. Перегортаючи
сторінка за сторінкою збірку «На подвір’ї Всесвіту», переконуєшся, що вірші
автора видають на-гора ті сюжети, які стають руба щойно розплющимо очі на
сьогодення. Особливо болісно Микола Боровко пише про долю українського села:
«сидить село на скрижалях епохи», «моє серце – відкрита рана незахищеного села»,
«потоплено села ковчег», «сільський некрополь підпирає небо». Ці образи – густі
й непролазні, як нетрі, але й крізь них автор намагається розгледіти радісні,
хоч не дуже виразні, на перший погляд, образи: «рояль ріллі», «сівач у полі –
то найбільше свято». Задля того, щоб:

 

Піднять стеблини духу, що лежать,

Хоча би сніп державності нажать

І не відводить очі винувато.

 

Ронделі
Миколи Боровка насичені і образами міст і містечок: з текстів постає то Моршин,
то Яготин, то Київ, то Бориспіль… Урбаністичні сюжети з «оркестрами дощу»,
«кованими замками», «думками бювету» відрізняються від мотивів села – темпами і
тембрами, озвученими в рядках і між рядків. А ще в містах Миколи Боровка йде
багато дощів, з різними настроєвими відтінками і посилами. Міську «музику
танго» часто заглушує «порожнеча дощів», що «гуркотить підвіконнями ночі».
Урбаністичні тексти поета вирізняються динамічністю, водночас вони насичені
ретроспективами в українську історію. Непроминальними у віршах збірки постають
образи князів: Олега, Володимира Великого, Бориса і Гліба, Володимира Мономаха.
У текстах перетинаються різні історичні площини, проводяться міжчасові й
міжпросторові паралелі: «на подвір’ї Всесвіту» ці площини зливаються воєдино в
одну нерозпізнану геометричну фігуру.

Чимало ронделів Миколи Боровка починаються епіграфами –
своєрідними передісторіями, орієнтирами до віршів, як-от: «… Волхви, оракули,
провидці – усі тонуть у глибинах ліній руки…»; «Інколи видається. Що Говерла –
найвеличніший монумент Сльозі… України»; «Не знаючи, що будуєм і навіщо, завжди
знаходимо… безвихідь». Епіграфи – як вхідні арки, заманюють у тексти, тематично
обрамлюючи їх.

Варта
уваги колористика віршів поета: «білий світ», «білий сніг», «біла книга», «сіра
крига» і  червоний «калиновий кущ» –
таким різким контрастом автор не дає читацькій свідомості зійти в монотонність.
У віршах автор вдається до численних алітерацій, які інтонаційно увиразнюють
тексти, надаючи їм підвищено емоційного звучання: «читає червень читанку
чекань», «роса на смальті споришу», «на геніїв – рогатинами кпини», «соната
спогаду сліпуча».

У
ронделях Миколи Боровка багато спокою, щастя і любові до жінки. Але часом його
тексти вибухають неочікуваними вулканічними метафорами, які, як у дзеркалі,
відбивають наше життя:

 

День нахромивсь на провини,

Брехень зламався протез.

Здушує горло небес

Осінь шнурком журавлиним.

 

Так
би мовити, а за лаштунками – вирують пристрасті, двобої світла і темряви, а вже
між ними – тріщить проминальність життя з його різкими поворотами й заторами.
Проте автору все одно вдається зберегти оптимізм, адже «відстоїться словесна
каламуть», а життя «ніхто із нас… не перепише». Ці рядки спрямовують читача, не
те щоб вказують на орієнтири, швидше допомагають встояти на ногах, а не
опустити руки в ту саму відповідальну хвилину.

Часом
поетичного кола автору стає замало і порятунком стає подвійний рондель – із
двадцяти шести рядків: мова йде, зокрема, про тексти «Сніги у білому. А
ти?!…» та «Три кольори Матісса. І Душа…». При тому форма не втрачає себе,
швидше, навпаки, автор віднаходить у цьому роздвоєному колі значно більше
пластів для самовираження.

Вишукана
класична форма ронделя у текстах Миколи Боровка набуває глибоко українського
національного змісту. «Ронделіана» поета має свій пульс, своє дихання і.
очевидно, наступне коло буде… Принаймні підґрунтя для того вже добре второване
збіркою «На подвір’ї Всесвіту».

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!