“Українська літературна газета”, ч. 11 (355), листопад 2023
НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК ГЕНІАЛЬНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕННИКУ
Зійшов нарешті з високої трибуни пам’ятника в рідному селі Русові, де його поставили так високо, що й не всяка птиця долетить навіть до середини, аби міг споглядати на соціалістичні перетворення рідного села під мудрим керівництвом рідної партії та уряду, та щоб до нього на таку висоту не долітали скарги односельців на щасливе й заможне життя в колгоспі-мільйонері його імені… Зійшов з трохи нижчої трибуни перед будинком Наукової бібліотеки його імені НАН України, але відгородженої від людей височенним парканом, який не годен перескочити не тільки звичайний мешканець княжого міста Львова, але навіть олімпійський чемпіон…
І прийшов-став на землю, наскрізь просякнуту кров’ю і потом покутського селянина, над долею якого плакала вже ціле століття українська література, – і ніхто до нього не зумів так глибоко зазирнути в душу цього селянина, відчути його біль і образу, подивитись на цей великий світ його очима і розповісти тому світу про той віками тамований біль і тамовану образу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Та земля пекла селянина, ставала йому замість рідної матері лихою мачухою, гнала його з синьою книжечкою-паспортом у світ за очі шукати щастя. Гнала за океан, аби там своєю кров’ю і потом зрошувати тамтешні прерії і джунглі, залишаючи на рідній землі тільки кам’яні Хрести, як залишив Іван Дідух.
Від тої оповіді здригнувся світ.
Навіть великий українофоб Алєксєй Пєшков, що в миру Максим Горький, не міг не скрикнути: як сильно, коротко і страшно пише ця людина!..
Його називали Мужицьким послом, Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим Страдником долі людської.
Подарував нашій культурі і світові, який був байдужим до нашої долі, всього 32 новели, що стосувалися його рідного села Русова, але в тих новелах відбився весь спектр людського страждання. Його новели і ті страждання людської душі були настільки вражаючими, що про Покуття, як один з найчарівніших куточків нашої України, у світі склалось враження, що це край нужди і зневіри, де топлять дітей, як у Пруті втопив молодшу дочку Гриць Летючий з села Трійці… І проти того мусив виступити Іван Франко, пояснивши сутність Стефаникових новел.
Та було в новелах Василя Стефаника те, про що раніше українська література не чула. В них вперше український селянин заговорив не тільки про соціальні кривди, які досі зносив, але й про необхідність своєї української державності, за котру треба боротись. Старий Максим з новели «Сини» кричить в молитві до Матері Божої, що вона за гріхи світу віддала свого одного сина, а він, Максим, віддав за Україну двох.
Прийшов в Коломию Василь Стефаник у вельми символічний час – 1 листопада, коли 105 років тому у Львові відбувся Першолистопадовий зрив, який привів до створення Західно-Української народної республіки, від імені якої він, Василь Стефаник, їздив до Києва на День Злуки.
Того ж 1 листопада 1944 року відійшов у вічність Митрополит Андрей. Духовний покровитель великого новеліста. Саме до нього звернувся Василь Стефник, аби висповідав його від земних гріхів і розрішив від земних уз…
Сорок два роки мандрував Стефаник до Коломиї…
Його пам’ятник у село Русів замовили сини Василя Стефаника – Семен та Кирило у відомого скульптора, академіка Василя Бородая, викладача та ректора Київського художнього інституту. Але той, побачивши дипломний ескіз свого учня Михайла Дмитріва, доручив зробити пам’ятник йому.
Дипломна робота була підтримана Вченою Радою інституту, до складу якої входили найвідоміші скульптори України, і оцінена найвищим балом..
Пам’ятник був виконаний, але проти його встановлення виступили монолітною лавою керівництво Івано-Франківської області, підтримане тодішніми членами Спілки художників. Виявилось, що автор пам’ятника є сином сотника УПА Андрія Дмитріва, а сам Михайло народився в кагебістській катівні в місті Городку на Львівщині.
Аби врятувати ситуацію з пам’ятником, Семен Стефаник, який з посади голови Львівського обласного виконавчого комітету пішов працювати директором літературно-меморіального музею Івана Франка, домовився про тимчасове зберігання пам’ятника до кращих часів у селі Ясенові Бродівського району, де був колгосп ім. Василя Стефаника та де головою колгоспу був його добрий знайомий. Тих кращих часів не настало, і пам’ятник залишився стояти там після смерті Семена Стефаника.
Скульптор Михайло Дмитрів, який до того ж був учасником молодіжної групи українських патріотів, охрещених кагебістським кодом «Плесень», до якої входило чимало студентів, котрі стали видатними діячами української культури, був викинутий на довгі роки з культурно-мистецького ринку…
Тільки в часи української державності йому все-таки вдалося поставити декілька пам’ятників у рідному селі Вовчухи та Городку. Його як блискучого скульптора запросили виготовити пам’ятні скульптури для храмів української громади в США, а також сувенірні статуетки для переможців вокальних конкурсів Віденської опери.
Не мав жодних нагород, ні відзначень. Не мав майстерні, яку мусить мати скульптор. Але мав щирих і вірних друзів. Жив у Фастові. В року української державності став одним з активних діячів українського відродження, знаменуючи його цілим рядом чудових пам’ятників з національно-визвольної боротьби.
Врешті Коломия виявила бажання мати пам’ятник Василю Стефанику. Прийшов час повернення його з Ясенова. Та не вдалося його через бюрократичні труднощі привезти звідти.
Тому вирішено було зробити на основі збереженої основи новий. У бронзі. Спонсором того пам’ятника став лікар та громадський діяч Богдан Гульчій, один з учасників організації, іменованої «Плесенью».
Пам’ятник став перед гімназією, в якій колись навчався Василь Стефаник та з якої був виключений разом з Лесем Мартовичем. Обидва закінчували освіту в Дрогобичі в гімназії, яку перед ними закінчив Іван Франко.
…Стоїть на кам’яній брилі, привезеній з Фастова. Стоїть як єдність двох частин єдиної України…
Стиснуті кулаки, трохи вперед нахилена при ході постать, застигле питання: чи ті, які прийдуть за ним, вийдуть з тієї гімназії, в якій навчався він? Чи вийдуть з тієї школи, стануть в обороні свого народу перед світом, як він?..
Пам’ятник, без сумніву, європейського рівня.
Його відкриття було великим святом для міста і виявом великої любові і поваги до того, кого назвали Мужицьким послом, Володарем дум селянським та Мужицьким Бетховеном. Хоч був Великим страдником долі людської.
Прийшов на покутську рідну землю, щоб стояти тут довічно…
м. Львів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.