«Усі ми вийшли з
Інтернету» – мабуть, саме так звучало би перше речення із досі неукладеного
статуту наймолодшої літературної генерації. Годі й казати – авторка цих рядків
свого часу також пережила і лаврові почесті, і навіть вигнання з декількох
мережевих поетичних майстерень. За «інакомисліє».
Що ж, спробуємо
виокремити особливості росту неофіта у віртуальній пробірці і дати більш-менш
об’єктивну оцінку цьому явищу. Відомо, що поет у павутині здебільшого проходить
ті самі стадії розвитку, що і його колега газетно-журнальної епохи, а тому про
якусь особливу еволюцію говорити не доводиться. Ніхто не заперечуватиме, що
порівняно з паперовою публікацією, оприлюднення віршів в Інтернеті має великі
переваги, а саме – миттєва рецепція, реакція, аналіз і щонайголовніше –
колективне (!) виправлення допущених помилок тут же, на місці «злочину». Ото й
усі мутації.
Сергій Осока у статті
«Десять заповідей щирого графомана, або шлях у глухий кут» ілюструє прояви
так-званої «клаустрофобії навпаки», коли початківець не може абстрагуватися і
оцінити власний вірш поза емоціями, які супроводжують творчий процес. А те, що
дискусія відбувається одразу ж під опублікованим недошедевром, тільки додає
жару: ««- Це ніяка не хиба, це в мене просто такий стиль…» – Просуваєшся
віршем, наче чагарником, думки нагромаджуються, насуваються одна на одну,
словам тісно, знайти в такій навалі образи майже неможливо, зрештою, починає
боліти голова. Асонансні рими, скупчення приголосних, рветься ритм. Що це?
Неповторний звукопис чи проста технічна невправність? Запитання риторичне, і
його під силу вирішити тільки часу. Щодо практичних порад, то хіба одна:
додайте в стовпчик похвали, а в сусідній стовпчик – зауваження. Відповідь
з’явиться, коли віднімете менше число від більшого. Тільки не переплутайте».
Трапляється, що
початківець стає зіркою якогось сайту, продукує щодня по поемі і навіть
здобуває симпатію серед собі подібних. Це може тривати роками. Коли ж
віртуальні овації рідшають, а то й взагалі вщухають, настає час розплати і
загострюється так звана хвороба росту (не плутати з однойменним вибраним Романа
Скиби). І якщо поет старшого покоління здебільшого залишається тет-а-тет зі
своїми «болячками», то літературна спільнота має можливість помилуватися навіч
усіма «виразками» автора з мережі. «Big brother watches you».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ось тут і починається. Як
радісно було спостерігати за розвитком нашого неофіта на початку його
зростання, так само прикро бачити творчий застій, самоповтори і неможливість
вискочити зі своєї поетичної ноосфери. За неофіційними спостереженнями ніяка
інша тема не зазнала такого поширення та переспівування сучасниками, як тема
жаданівської пластунки N, подекуди трансформованої у пластуна N (залежно від
отримувача поетичного месиджу). Бувають і щасливі випадки порятунку поетів від
самих себе, які супроводжуються знищенням сторінки, а разом із нею всього
доробку. Бувають, але рідко.
Людству важко позбутися
стереотипів і в цьому є певний порятунок. Так умовна більшість вважає
публікацію паперової (!) книжки єдиною успішною розв’язкою колумбіани
Інтернетом. Видається, що з часів отримання Скрижалей ми звикли довіряти лише
тим носіям інформації, які можна потримати в руках. Так, чи інакше, для психічного
здоров’я поету необхідно закрити гештальт. А гештальт – він і в павутині
гештальт.