Родинні хроніки Володимира Даниленка

243


Писати якісний художній текст
– риса, властива сучасному українському прозаїку Володимиру Даниленку. Кожна
книжка цього автора щоразу по-новому розкриває його літературний талант.
Стильова манера митця, схильного до іронічності, поєднання реального й
ірреального в художньому світі творів, упізнається, однак письменник
схожий  і не схожий на себе у кожному
тексті, який виносить на суд читача.
Нову
грань філософського міркування над буттям українця на своїй землі представлено
у книжці Володимира Даниленка «Грози на Туровцем: Родинні хроніки». Вона
закликає замислитися над витоками власного роду, минулим малої батьківщини,
відчути себе часткою історії рідного краю і держави, усвідомити самобутність
власного світобачення і світосприйняття,
а також переконатися у спільності морально-етичних правил співіснування
тих, чия життєва доля пов’язана з Україною.
Повість
«Сповідь джури Самойловича», роман «Клітка для вивільги», оповідання «Крик
гриба», «Грози над Туровцем», «Ноги поліського злодія» та інші твори, які
ввійшли до книжки В. Даниленка, окреслюють основи формування духу людини зі
східноволинського села  Туровець, а через
неї – духу всіх українців, котрі прагнуть бачити свою землю вільною.
Будуючи
міф про заснування поселення в повісті «Сповідь джури Самойловича», Володимир
Даниленко наголошує на тому, що біля його витоків стали чоловіки з сильним
характером, для яких честь і власна свобода та воля України стояли на першому
плані. Оповідь від імені колишнього джури гетьмана Івана Самойловича Юрія
Великоборця, тепер уже вісімдесяти­п’ятилітнього  чоловіка, що заклав підмурівок Туровця
ще  ХVII століття, подана автором у
пригодницькому жанрі. Герой, подібно до характерників з народних переказів та
легенд, легко долає життєві перешкоди. Обіцянку передати посаг позашлюбній
доньці Самойловича Олесі джура виконує з честю. Героя не ламає ні арешт
козаків, що зрадили гетьмана і стали служити російському цареві, ні пограбування
степових злодіїв, ні небезпечна мандрівка з чумаками, ні відлюдькувате життя в
лісових хащах на березі  норовливої річки
поруч з диким волелюбним туром. Великоборець боїться тільки не виконати
обіцянку, дану гетьманові.  Аби повернути
гроші Олесі, які у нього викрали дорогою із Січі, хлопець влаштовує бійцівські
поєдинки на ярмарках. Козака  ніхто не
зміг подолати, а сам герой не зміг встояти перед дівочою красою Олесі.
У
кінці твору оповідач з гіркотою осмислює трагічні сторінки минулого нашого
краю, які  спонукали його покинути
козацьку справу й оселитися в лісових нетрях. Ці часи посіяли пустку в людських
серцях, відібрали надію на порятунок від чужинців, що нав’язали  нам свою мову, звичаї і порядки. Герой міркує
над своєю долею, твердить, що в безконечному процесі руху українців від свободи
до залежності «єдиним виправданим заняттям є народження і виховання дітей,
розумних, чесних, вірних своїй землі, які б дочекалися слушного моменту, щоб
скористатися ним краще, ніж це вдалося їхнім батькам і дідам». У підтексті
повісті прочитується сподівання, що прагнення волі, яке було властиве
засновникам Туровця, не випаде з генетичного коду наступних поколінь.
Підтвердженням
цієї тези є роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги». Сюжет твору має яскраво
виражену антиколоніальну спрямованість. На прикладі життя співачки з Туровця
Аліни Іванюк автор змальовує трагічну долю талановитої людини в радянські часи.
Маючи голос від Бога, жінка перемогла на обласному конкурсі співаків і могла б
покорити світову оперну сцену, проте волелюбність і загострене почуття
справедливості перекреслили її кар’єрних успіх у тоталітарній країні. Героїню
звинуватили у зв’язках із дисидентами,  і
вона назавжди втратила шанс стати професійною співачкою.
Окрім
правдивого змалювання реалій 60-80-х років ХХ століття, «Клітка для вивільги»
захоплює читача ще й історією романтичних взаємин Аліни Іванюк з
офіцером-пілотом Максимом Корсаковим.
Кохання до шлюбної жінки, творчої, неординарної натури,  коштувало чоловікові кар’єри і батьківщини.
Героїв розділили тисячі кілометрів, але й на цій відстані вони відчували одне
одного й зуміли зберегти взаємну прихильність
до останнього подиху. Автор утверджує думку, що справжні почуття, як і
істинний талант, не зможе вихолостити жодна суспільна умовність. Непересічні
особистості вміють жити, творити, кохати, відчувати себе вільними навіть в
умовах несвободи.
Доля
Аліни Іванюк у романі розповідається її сином Владиком, уже дорослим чоловіком,
який осмислює формування себе, підлітка з Туровця, під впливом родини, друзів
батька з військової пілотної частини та материних приятелів-митців із Житомира,
природи рідного краю. Образ оповідача багато в чому суголосний з образом
Довженкового Сашка із «Зачарованої Десни», адже Владик теж осмислює витоки
свого мистецького таланту, доводить, що розрізняти добро і зло, справжній і
фальшивий талант, дружбу й корисливість йому допомогли ті люди, для яких
найбільшою життєвою цінність була воля рідної землі та особистісна свобода.
Зауважимо,
що назва роману Володимира Даниленка «Клітка для вивільги» –  символічна. Вивільга уособлює у творі
обдаровану вільну людину, яка не знаходить реалізації свого таланту в тенетах
радянської системи.
Повість
«Сповідь джури Самойловича» і роман «Клітка для вивільги» –   один погляд з ХVІІ і ХХ століть на одвічну
проблему нашої землі – як жити, самостверджуватися, які цінності плекати в
нащадках українській людині за умови відсутності держави.
«Рецепт»,
правило життя на рідній землі прочитується у кожному творі книги В. Даниленка.
Головний із них – не цуратися малої батьківщини, а, отже, не втрачати
національну ідентичність, не бути байдужим до долі усієї України. Таке відчуття
може прийти тільки до тих людей, котрим відкривається розуміння, що сила народу
– в єдності та взаєморозумінні, основи яких закладаються в родині, у тій
місцині, де закопана пуповина.
Через
образ діда Дениса («Крик гриба»), Нарая («Ноги поліського злодія») автор
підтверджує думку, актуалізовану в повісті «Сповідь джури Самойловича», про те,
що основу туровецької людності заклали сильні неординарні чоловіки.  Оповідач захоплюється, наприклад, умінням
діда чути природу, звуки, що видає гриб, коли проростає із землі; його
міфооповідками про  особливих чоловіків
краю, зокрема про спритність  і
фантастичну силу Нарая, що справедливо карає своїх ворогів. Саме дід виховує в
онукові відчуття причетності до роду поліщуків, плекає в ньому справжні
чоловічі якості, яких так бракує українському суспільству.
Жити
за законами правди, добра, шанувати сім’ю – такі цінності успадковує головний
герой оповідання «Грози над Туровцем» від своєї бабусі.  Берегиню роду бабу Марину автор наділяє
надприродними здібностями. Вона може пронизливим поглядом очей визначити правду
і брехню, може «домовитися» з силами природи, аби покарати кривдників, що вона
й робить, коли на онука зводять наклеп.
Через дії чарівниці, що може заховати дощ у горщик, а за нагоди
випустити його грозою над Туровцем, автор переконує в тому, що успішність і
впевненість людини в собі виховується родинною підтримкою, яку живлять  енергетичні джерела малої батьківщини.
В
оповіданні «Стигми преподобного Маська» митець наголошує на  особливому магічному впливові  української землі на всіх, хто переймається
її долею. У центрі твору – історія
поляка Яна Тадеуша Мацьківського, який після пережитого під час
Коліївщини зрікається католицизму і стає православним священиком. Спонукає
героя до такого вчинку стійкість, сила й міць людей, котрі стали на захист
своєї батьківщини від чужинців. Своє життя Ян і його нащадки присвячують
служінню Богові  й Україні, від якої вони
пізнали милосердя і любов. Історія польського роду, виведена у цьому оповіданні
письменника, переконує у неймовірній духовній потенції того краю, який відстоює
своє право на свободу й державність.
Відтак,
змальовані в оповіданнях Володимира Даниленка життєві ситуації, що відбуваються
у невеликому селі Туровець на Житомирщині, –
це своєрідні намистини місцевого міфу про те, які життєві цінності
тримають людей, котрих об’єднує одна земля. Проблемна заданість цих текстів
суголосна із повістю «Сповідь джури Самойловича» та романом «Клітка для
вивільги», про які йшлося вище.
Загалом
«Грози над Туровцем»  В. Даниленка – це
художня історія малої батьківщини автора, переказана через долі людей ХVІІ –
ХХІ століть, для яких життєвими пріоритетами є честь, гідність і свобода. Ці
риси характеру є невід’ємною складовою генетичного коду справжніх українців,
тому твори письменника сприймаються як історія змагань на шляху до самопізнання
й самовизначення усієї України.
Насамкінець
зауважимо, що книжка Володимира Даниленка легко читається, бо авторське слово
ощадне і влучне. Вона приваблює психологічно переконливим малюнком внутрішнього
світу українця, що шукає себе у різні історичні епохи. Реалістичне й містичне,
що співіснує в художньому світі прози митця, творить багатодіапазонний
підтекст, який дає життя художньому твору в часі.
 
м. Кіровоград
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!