Рододендрон – не винен…

160

Минуло два роки з часу випуску
рекламних буклетів, які оповістили чикагських українців про народженням ще
одної розкоші у спільноті української еміграції – нового театру.

Перше і відразу серйозне дитятко
– драма Івана Франка “Украдене щастя”. Повне неприйняття режисером Василем
Митничуком абиякого ставлення до справи, стилізованого підходу у виборі
декорацій, прийомів акторської майстерності підняло планку сприйняття існування
театру, породило багато розмов про нього, суперечок, схвалень, аналізу. І назва
з’явилася із цього шумовиння – “Гомін”! Чисте джерело українського театру
забило на чужій землі, де вже вкорінилося крислате дерево з предків і нащадків,
котрі вносили вкладки у мистецтво, що має відмінне від інших культур, яскраве й
самобутнє обличчя – українське. У його скарбничці кілька творів класичної
драми, водевілю. І ось – нова прем’єра: 20 листопада, в аудиторії церкві св.
Йосифа- Обручника ми дивилися “Рододендрон”. Соціальна драма української
авторки Анни Багряної заінтригувала задовго до вистави, бо це перша спроба
театру “Гомін” зображення наших сучасників у колі повсякденних бізнесових і
моральних проблем, зіткнення “батьків і дітей”, роздумів і нелегкого вибору.

У звичці плисти за течією, у
сліпому блуканні душі бізнесмен Богдан Вершко (актор Віктор Табачук) складає
камінчик за камінчиком мур, який мусить розбивати власним чолом. За ним –
пустка, бо і діти, і дружина, і друзі, і кохана, потерпаючи від найбільшого
гріха Богдана, та й людини в цілому, – ЕГОЇЗМУ, почали будувати свої життя, в
якому не було місця колишньому батькові, чоловікові, другові, коханцеві.

“Зрозуміймо, нарешті, люди, – не
стають храмом любові нечисті стосунки, не тривкий той мир, який часто – гірше
війни, не хлібом, а каменем годуємо одне одного, коли лицеміримо, коли
гвалтуємо своє сумління, коли не чуємо поклику Розуму серця”…

Не можна скласти всю вину на
Богдана, бо, за традицією української сім’ї, три кути в хаті тримала дружина,
берегиня. І по цей день спостерігаємо: де жінка на місці – тепло поваги,
турботи і ніжності віддає рівне полум’я оточенню. Така сім’я – зразок для
наслідування, для поширення ідеї передачі з роду в рід Божого закону – жити в
любові. Богданова дружина(акторка Оксана Кокотко) з молодих років не відкрила
серце жертовній любові, не навчила чоловіка віддавати всього себе, бо і сама не
навчена була цьому. Сліпе серце кошеням тицялося у заперті стулки іншого серця;
скиглило нерозумне, боялося ризику – може втратити все, а може й здобути, коли
б робило спроби. Оксана зчерствіла у золотій клітці свого дому, де діти, при
широких матеріальних можливостях, ніколи не чули материного доброго слова, не
знали теплих, хай навіть мовчазних, обіймів мами і тата.

Спотворене уявлення дочки Полюсі
(акторка Марта Шургот) про коло обов’язків дружини, матері, коханої жахає повторенням
тієї нечистої круговерті…Її ще можна уникнути, якщо змінити плин сьогоднішніх
подій; ще Поліна душа може скористатися природною гнучкістю молодості, аби лише
зовнішній подразник виявився вчасним. Юнка страждає серцем від нерідних
стосунків у рідній сім’ї, а розум не призвичаєний до праці. Звідси і убоге
мовлення, і лицемірна покора матері, і надмірне захоплення тілесними радощами.

Таким каталізатором, останньою
грудочкою у купі нагромаджених родинних і товариських стосунків виявився вчинок
іншого персонажу, співвласника салону весільного одягу “Рододендрон”, Віктора
(актор Йосип Миколайчук). Стомившись від тавра тричі одруженого і стільки ж
розлученого, потріпаного обставинами підстаркуватого ловеласа, Віктор раптом
відчуває весь біль молодої душі коханки свого друга Богдана! І з подивом
відкриває у собі бажання тихого родинного життя, коли він буде робити когось
щасливим, а не шукати радощів на чужих подушках…

Ця ідея вмить змінила життя:
коханка Алла (акторка Катерина Гілевська) і раніше не була крадійкою одружених
чоловіків, а тільки бідним дівчам, котре шукало стрімкої доріжки до задоволення
потреб серця. А воно ж вимагає потрудитися, поболіти, вистраждати СВОЄ…
Авторка полінувалася бавитися пошуком нашої героїні істинного щастя, а прибило
її убогий кораблик до іншого “татка”, що буде піклуватися нею, але вже у
законний спосіб. Алла приймає пропозицію Віктора вийти за нього заміж. Ще й
“добра” подруга Алли Марина(акторка Оксана Галько), не поцілована Боженькою ні
в серце, ні в тім’ячко дівчина, радить скористатися тим, що “підвалює уже і
зараз”!

У мутній воді легше рибка
ловиться. У час перемін з’являються численні гуру, екстрасенси, ворожбити усіх
мастей, які “запудрюють” мізки тим, у кого вони не налаштовані аналізувати.
Василина Василівна (акторка Лариса Слюсарчук) – гротескний образ старої панни,
що намагається переконати себе, насамперед, у неважливості матеріального світу,
проте нічого з цього світу не є другорядним для неї самої.

Символічно, що торгівля весільним
вбранням не йде, молодь не бере відповідальності за шлюбного партнера, а воліє
користатися сурогатом сімейних стосунків – громадським шлюбом. Через
катастрофічний тріск бізнесу Богдана і Віктора прослуховується добра думка:
весільний коровай має місити тільки щаслива у подружньому житті жінка. А ми вже
додумуємо – право слова має мати тільки той, хто не гарцює на скаженому
гріховному вороному, а щоднини доглядає ниву сімейного і державного благополуччя,
невтомно кладе полінце за полінцем у Родинне вогнище. І назва “Рододендрон”
всього лише назва квітки, а не містилище якихось невдач…

Авторка п’єси без жалю руйнує
збанкрутілу у всіх відношеннях сім’ю; її кінець веде у новий початок всі
персонажі.

Говорячи про власне драму,
волілося більшого напруження, коли, скоріше у дії, а не тільки у слові,
народжується істина очищення.

Режисер Василь Митничук
використав мінімум декорацій, одначе фокусоване світло, музика, постановка
танців, дефіле модельок, багатство костюмів, молоді нові обличчя справили гарне
враження на присутніх.

Оплесків і квітів було набагато
більше, ніж на концертах заїжджих артистів! Бажаємо нових успіхів нашому
“Гомону”!

 

Джерело: Час і події

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!