Вано Крюгер. Ніжна посмішка Берії. Поезії. – Київ:
Видавництво Сергія Пантюка, 2010. – 168 с.
Вано Крюгер – сучасний український поет. В літературних
колах відомий як прибічник комуністичної ідеї, позиціонує себе некрокомуністом.
З латинської мови “некрос” означає “мертвий”, тобто, мертвий комунізм, а отже і
некрокомуніст. Зазвичай, ідеологія – це позаестетичне явище, бо воно стосується
суспільно-політичного спрямування особи або держави в цілому. Практика
70-літнього панування тоталітарної держави СРСР показує, що ідеологія може
тісно співпрацювати, чи то пак визначати ідейні спрямування, образність,
естетику, форму, зміст літератури й мистецтва загалом. Література в СРСР стала
рупором ідеологічних настанов комуністичного ладу, чинником, який догматизує ті
чи інші директиви, положення партії, а
письменники (не всі) за різних обставин стали їхніми виразниками. З розвалом
радянської імперії, фактичним припиненням існування цієї держави, зникла
панівна ідея, тобто така, що розділяла людей на “своїх” і “ворогів”. Зникла
держава, пануючий в ній лад, і люди, які підтримували лівий рух, стали
підтримувати інші партії, інші суспільно-політичні рухи. Та залишилися такі, що
все-таки ладні класти вінки пам’ятникам минулих епох, кричати за повернення
Сталіна-Леніна. Але чи можливе збереження того духу, ідей, смислів, що панували
упродовж ХХ століття, в наш час? На мою думку, можлива або реконструкція, або
деконструкція минулого. Реконструкція – це намагання відтворити ті процеси та
явища, що були забуті чи трансформовані в інше русло. Лівий рух у масах нікому
не цікавий, підтримують його або старі
люди, ті, що були йому вірні в Радянському Союзі, або ентузіасти, інтелігенція (історики,
філософи, переконані марксисти), а також ті, хто підхоплює ідеї західних
неомарксистів (в основному франкфуртської школи) : Г. Маркузе, Т. Адорно, Е.
Фромма, В. Беньяміна, М. Хоркхаймера, Ю. Хабермаса тощо. Реконструювати
ідеологію в наш час — це все одно, що сповідувати принципи, малозрозумілі
масі, і Вано Крюгер тут випадає з сучукрліту, бо презентує погляди, вже
перегорнуті сторінкою історії й людьми. Для того, аби надати їм осучасненого
погляду, сприйнятливості для людей, він починає знімати маски з вождів,
атмосфери того часу, деконструюючи їх. Деконструкція – це знищення, руйнування
старої системи цінностей, стереотипів, певна провокація, включення подій чи
історичних постатей у інший контекст. Як відомо, Жак Дерідда, опираючись на
положення Гайдеггера про деструкцію, розвинув та запропонував новий термін –
деконструкція. Постмодерна деконстукція – це гра з ламанням форми, можливістю
нового прочитання старого змісту, пошуку нових значень та знаків, перекручення
й переосмислення вже століттями “пережованого” і т. ін. Для постмодерністського
світобачення підтримка певних суспільно-політичних ідей, позиціонування себе як
комуніста, анархіста, демократа, соціаліста, може бути ширмою, певним
прикриттям, сценічним образом. Тут доречно згадати вислів зі статті Анатолія
Дністрового “Вано Крюгер – поет – трансформер”: «Невідомо, який виверт отримає подальший
розвиток явища Вано Крюгер – чи це буде паразитування на ідеології Грін-пісу,
якогось глобального дискурсу, чи вірусне проникнення в етноміфологію гуцулів
або ескімосів, чи в науку членистоногих”. Звичайно, сказано в дещо
жартівливо-іронічному тоні, але все ж одне тут сказано чітко – паразитування.
Постмодернізм може обирати будь-що й паразитувати як заманеться. Інше питання:
чи є в цьому зміст?…
Хотілося б вірити у щирість слів, сказаних у циклі віршів
“Сталін”, вважати це не паразитуванням на комуністичній ідеології:
[1939]
Кремль потонув у пітьмі,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Лише
Рубінові зірки
Палають,
І єдине вікно
Світиться вічним вогнем –
– Батько Сталін
Думає про народ
Навіть вночі.
Народ знає і боїться. (c. 32)
[2009]
Я принесу Батькові Сталіну
Квітів
Я принесу йому
Власне палаюче серце.
Троянди я принесу
Алілуєвій.(с. 34)
В цих текстах якраз реконструюється щира віра у вже втрачену
ідеологію. Молодий комунар ладен все віддати
“Батьку Сталіну”, який “думає про народ”. Якби це було в радянську
епоху, такий вірш сприйнявся б усіма комуністами на “ура”! Але от як пояснити:
голодомори, масові розстріли, знищення української інтелігенції у 1937-му році,
репресії проти простих будівничих соціалізму-комунізму. Як зрозуміти
розходження історичних фактів і світогляду Вано Крюгера? Невже Вано Крюгер,
будучи високоосвіченою людиною, не знає фактів і свідчень історії країн соціалістичного табору? Це що, наївна віра,
чи гра в ідеологію? А може, це така маска, надягаючи яку, поет просто хоче подражнити публіку, заграє з нею задля
виклику, протесту або схвалення? Чи такі поезії сприймати як “стьоб”?
У цих текстах ще нема нашарувань із сучасності, тут ще десь в глибині
можна припустити хоча б якусь щирість, але в “Ніжній посмішці Берії” вчуваються
інші настрої:
Ніжна посмішка Берії
Обіцяє дітям усе найкраще.
Зокрема цукерку
“Тузік”
Обіцяє дітям ніжна посмішка Берії.
Майже як посмішка Майкла Джексона,
Чи доброго католицького священника.
Справжню, смачну
Шоколадну цукерку.
З усіма фалічними домислами.
(Як же без них?).
Ніжна посмішка Берії
Обіцяє неповнолітнім дівчаткам
Пристрасний секс
… а може і хлопчикам
Це обіцяє
Ніжна посмішка Берії.(c. 27)
Після смерті Сталіна у 1953 році почалася політична
боротьба, в якій Берія займав ключове місце, але задум “державного перевороту”
не вдався, і після оголошення його британським шпигуном, зловживанні владою,
звинуваченні у аморальній поведінці – Берію розстрілюють. “Ніжна посмішка
Берії” нагадує мантру, оскільки кожен наступний рядок починається цими словами.
Автор ніби намагається “вибілити” Берію в очах історії, в
іронічно-саркастичному тоні спочатку навіює думку про Берію як про збоченця та
розпусника, а потім говорить зовсім інше:
Берія дотримується
Принципів Радянської держави
І Морального кодексу
Будівника комунізму,
Про що свідчить,
Зокрема,
Його ніжна посмішка,
А діти
Підтвердять
Під час судового процесу,
Що Берія дотримується
Непорушних принципів
Морального кодексу
Будівника комунізму,
Будучи проінструктурованими
В НКВД
Як правильно слід говорити. (с. 28)
Годі тут взагалі збагнути, а хто ж такий Берія
насправді: розпусник, британський шпигун
чи людина, яка дотримується морального кодексу будівника комунізму? Також
Крюгер виступає певним деконструктором. Тут політичний лідер дає дітям цукерку
“Тузік”, він може бути “педофілом”, його посмішка схожа на посмішку Майкла
Джексона. Цей історичний персонаж ніби помістили у нові для нього умови й
почали описувати сучасною мовою, надавати нових контекстуальних нашарувань,
водночас руйнуючи будь-які можливі стереотипи. Ці тенденції помітні і в інших
віршах зібрки.
У збірці також
представлені “неідеологічні” тексти, які свідчать про талант молодого
комунара. Це насамперед “Нічний метелику
житомирської траси”.
Нічний метелику житомирської траси,
Ти вилітаєш щоб збирати
Мед
Фур водіїв –
Чоловіків житомирської траси.
Ти вилітаєш кожен день –
Чи радше кожну ніч,
Заздалегідь до сходу сонця,
Ще до заходу світанку,
При світлі місяця, небесних зір,
І зір земних – фар
Фур,
Що курсують
Маршрутом Київ – Львів
В нічному холоді змертвілого туману. (c. 45).
Можна припустити, що за образом нічного метелика ховається
жінка, яка продає своє тіло, простіше кажучи – повія. Вона збирає мед саме
вночі, і саме чоловіків, а не жінок чи чогось там ще. Мед – це насолода, гірка
“насолода” ремесла, а також якоюсь мірою винагорода за працю:
Нічний метелику житомирської траси –
Ти одинока бджілка ночі.
Твій мед гіркий,
Та це й не дивно –
Твоєму медові,
Як і тобі,
Не світить світло сонця,
Він зібраний в нічному холоді змертвілого туману,
При світлі місяця, небесних зір,
І зір земних – фар
Фур,
Що курсують
Маршрутом Київ-Львів
В нічному холоді асфальту автобану. (с. 45-46).
Постійні повтори одних і тих же рядків, підсилення поезії
відчуттями холоду, туману, гіркого меду навіють сум, тугу. Автор розмірковує
над самотністю людини в лабетах долі, замкненому просторі місця й часу,
складних умовах виживання. Метелик Вано Крюгера щоночі вилітає на трасу,
шукаючи мед, він самотній, покинутий всіма. Як Сізіф, він повинен волочити
камінь усіх насолод щодня, аби вижити в
цьому світі. Тут є його (-її) і гріх, і печаль, і самота, й неможливість щось
змінити у власному бутті.
Юне серце молодого
комунара Вано Крюгера – це не тільки палаючий вогонь ідеології, а також
світ яскравих і витончених образів,
метафор, ідей, що зацікавлять небайдужих читачів.