На Козацькому шпилі, де похований видатний український поет, учасники заходу хвилиною мовчання вшанували не тільки його пам’ять, а й пам’ять вірних його друзів: Любові Снісар та Вадима Бородіна.
Читання традиційно відбувалися в саду, під яблунями, які пам’ятають голос Поета. Виступили: старший науковий співробітник Шевченківського національного заповідника Ірина Юрченко, яка упорядкувала передану їй літературну спадщину Володимира Затуливітра; заслужений журналіст України, головний редактор газети «Нація і Держава» Марія Базелюк; поетеса з Канева Віра Носенко, яка показала рушник, що на читаннях прикрасив портрет В. Затуливітра, і розповіла зворушливу історію про нього, якого почала вишивати ще Любов Снісар, а незадовго до смерті передала цю роботу їй. Тепер він зберігатиметься у фондовій колекції Шевченківського заповідника. Дмитро Іванов, науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів», до якого належить і с. Бучак, розповів про заходи, спрямовані на вивчення, охорону і збереження унікальної історичної спадщини, пам’ятки епох, культур, де формувались засади державництва. Трахтимирів був першою резиденцією Війська Запорізького. Режисер-документаліст, лауреат Шевченківської премії Михайло Ткачук, який фільмував усі заходи, пов’язані з іменем В. Затуливітра, запропонував створити фільм про письменника і його друзів. Поети Василь Довжик, Раїса Харитонова і Віра Носенко читали поезії В. Затуливітра і свої вірші, присвячені йому. Читання прикрасила презентація живопису заслуженого художника України Генрі Ягодкіна, ілюстратора трьох посмертних книжок письменника, та акварелей Ганни Носенко. Віталій Кобзар, модератор заходу, музикант і поет, заспівав свою пісню на слова В. Затуливітра. Учасники читань насолодились також класичною музикою, виконаною віртуозами інструментального ансамблю «ЙО-гурт» Кирилом Бородіним та Данилом Денисовим. Увесь захід від початку і до кінця інкрустувався дивовижними народними піснями у виконанні фольклорного ансамблю «Різнобарв’я».
І хоч, за словами Затуливітра, «час росте, як Сахара, невпинно», наша любов до творчості поета тримає і завжди триматиме оборону. Та на думку чомусь спливають ще й такі його слова: «Яка любов, як відмира вітчизна?! Я тим кінчився, з чого розпочавсь»…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал