“Українська літературна газета”, ч. 6 (386), червень 2026
Пишу велику статтю про Булгакова в чеську газету. Ну, бо думку про те, що «варвари знесли пам’ятник великого письменника», точно озвучать і без мене. Варто спробувати донести й пояснення – чому його насправді демонтували.
І значну частину статті я зосереджуюсь на тому, про що, як це не дивно, якось мало говорять зараз в усіх цих наших пристрасних дискусіях про Булгакова і, звичайно, передусім про «Дні Турбіних».
А саме – зараз вся ця критика Булгакова насправді не виникла на порожньому місці. Вже тоді, коли в кінці 1920-х «Дні Турбіних» ставили в московських театрах, серед діячів української культури це викликало скандал і обурення. І це дуже важливо розуміти. Зараз це не намагання «переписати історію» чи «боротися з культурою». Це фактично повернення до дискусії, яка точилася вже дослівно сто років тому. Тому пропоную уривки з двох книжок, які вийшли на Заході, аби нас тут знову не закидали звинуваченнями, що це ми тут зі «свого хутора» на генія нападаємо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В 1929 році делегація українських письменників – в більшості, як і належиться для того часу, відданих соціалістичним переконанням – приїхала в Москву. Там вони мали можливість зустрітися зі Сталіном. І окрім всього іншого, вони обурювались з опусом Булгакова. Ось як це описується в книжці «Making Ukraine Soviet: Literature and Cultural Politics under Stalin and Lenin“ (Olena Palko, 2021):
«Письменники ставили далі питання Сталіну, зокрема про улюблену п’єсу радянського вождя «Дні Турбіних», створену за мотивами роману Михайла Булгакова «Біла гвардія». Делегати щойно подивилися виставу в московському театрі й обурилися тим, як показані українці під час революційних подій 1917-1918 років, і тлумаченням громадянської війни в цілому. Всі одностайно зійшлися на висновку: п’єса була антиукраїнською, шовіністичною і до того ж підтримувала монархізм. Але, на думку Сталіна, п’єса, хоч і була написана попутником («ненашим») доносила правильне послання, розповідаючи пролетарським глядачам про перемогу більшовиків в протистоянні. Київський письменник Олекса Тесняк заперечив: «Коли я дивився «Дні Турбіних», найбільше мене вразило те, що більшовизм переміг тих людей не через ідею більшовизму, а що він створює єдину, велику неподільну Росію. Таке тлумачення вражає кожного, хто дивиться п’єсу і було б куди краще без такої перемоги більшовизму».
Тесняк, узагальнюючи думки українських письменників, зазначив, що насправді п’єса виправдовувала великодержавий шовінізм, хоч радянське керівництво це постійно заперечувало. У той час, як партія докладала великих зусиль для подолання шовінізму і націоналізму в Радянській Україні, нічого подібного, нарікали письменники, не робилося в Росії. […]
Сталін був заскочений зненацька і не знайшов, що відповісти на загрозу великодержавного шовінізму. Він пояснив, що політичний критерій не можна застосовувати для п’єси: «Вибачте, я не можу вимагати від письменника, щоб він неодмінно був комуністом і обов’язково проводив партійну точку зору. Для белетристичної літератури потрібні інші засоби – не революційна і «нереволюційна» та радянська і нерадянська чи пролетарська і непролетарська. А вимагати, щоб і література була комуністичною – не можна».
Пояснення Сталіна шокувало українських письменників, оскільки більшість з них бачили й на собі відчули, що означав політичний критерій для радянської української літератури. Наприкінці обговорення стало зрозуміло, що в українській і російських літературах існували різні стандарти щодо антирадянських мотивів. Олексій Петренко-Левченко, начальник головного управління мистецтв УРСР, завершив розмову вимогою, щоб п’єсу було знято».
Про цю ж зустріч додає трохи більше контексту Mayhill C. Fowler («Beau Monde on Empire’s Edge: State and Stage in Soviet Ukraine, 2017):
«Вони обурювалися тим, що актори МХАТу грали героїв-німців з бездоганним німецьким акцентом, а українців – комічно перекривляючи українську вимову. Сталін заперечив, мовляв, п’єса добра: раз радянське мистецтво ще не створило достатньо добрих п’єс, доведеться миритися з Булгаковим і його «Днями Турбіних». Куліш обурювався постановкою МХАТу і п’єсою Булгакова навіть після повернення в Україну. Він був в не захваті від «спроби од Художнього театру дискредитувати, так би мовити, національний рух в Україні». […] Завдяки використанню карикатурних українських акцентів у постановці здавалося, що «всі повстанці на Україні були якісь йолопи». Куліш навіть уклав в уста герої своєї п’єси «Мина Мазайло» довгий монолог про «Дні Турбіних» […]
«Дні Турбіних» так муляли Кулішеві, що він згадував їх як приклад російського шовінізму навіть донощику, з яким ділив камеру на Соловках. І Куліш був не самотній в такій оцінці. Такий собі Петренко, чиновник від культури, який представляв Радянську Україну на всесоюзному з’їзді робітників мистецтва в Москві в 1929 році, також засуджував «Дні Турбіних» як п’єсу шкідливу під ідеологічним і національним поглядом, адже вона подавала український революційний рух як течію «дику, бандитську». Анатолій Луначарський в 1929 році сам скаржився Сталінові на МХАТ, який і далі ставить п’єсу, що не лише змальовує революційний рух в Україні в хибному світлі, а й може образити українців і нашкодити відносинам з республікою».
Думаю, в усій цій теперішній дискусії вкрай важливо розуміти, що зараз ніхто не відкриває Америку. Насправді те, що Булгаков поширює ідеї російської зверхності і шовінізму, було зрозуміло дуже багатьом – навіть тій радянській верхівці, яку до України важко назвати справді дружньою. Але це вже й тоді бачили люди, які щиро вболівали за українську культуру. Тому закиди, що зараз тут хтось «переписує історію» – абсурдні. Це – просто він незнання української історії.
І так, мова не про «Майстра і Маргариту». Бо питання тут зовсім не в літературному таланті чи популярності. Справа у ставленні до України. А в Булгакова воно було глузливе і вороже. Звичайно, тут можна ще порадити прочитати Мирослава Шкандрія чи, наприклад, Оксану Забужко.
Але передусім – просто прочитати самого Булгакова. А найкраще – Миколу Куліша і трохи нашої історії. Тоді вся ця буря в склянці води б навіть не виникла.
istpravda.com.ua
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.