‘’За рікою Геррос лежить край Геррос. На південь він лежить по Таврію, на схід – по Меотійську (Азовську) затоку і пристань звану Кримни, а частина з них живе понад рікою Танаїсом (над Доном побіля озера Аксай, названого від санскриту “aksi” – “очі”), на північ од них – місця меланхленів, чужого, не скіфського народу, вище яких болота і пустеля” (Геродот “Історія”, книга IV “Мельпомена”, § 20). Так Геродот локалізував воїнські полки Скіфії-України на початку V сторіччя до нової доби, назвавши їх “Herros”.
Вжита Геродотом по відношенню до краю “Геррос” назва “царські скіфи” – вказує на підлеглість полків скіфській метрополії. В грецькій мові значення “царські” передається дієсловами, які утворені від іменників “βασιλευς” (базилевс), або “αναξ” (анакс). Але Гомер у свою добу для значення “царські” найчастіше вживає дієслово “κραιαινω”, “κραινω” (перший правитель Аттики мав ім’я Кранай), а тому історики та філологи мають над чим попрацювати, щоб констатувати істинне значення назви “Україна”. Орфографія грецького і українського написання назви України – “Ουκρανια” і “Ουκραινα” – дають доказ того, що у назві “Україна” була використана грецька мова: дієслово “κραινω” і його коротка форма “κρανω” – бути главою (правити, виконувати ухвальні функції), а іменником цього слова є грецьке “καρα” – голова. Сама назва “український” вказує на владний статус: “Україна” – “Метрополія”. Що до прислівника “ου” (ος, ης), то він придає дієслову “κραινω” форму іменника українське написання якого Ουκραινα, грецьке написання Ουκρανια. Так само назва “Русь” вжита греками на основі латині “rus” (land) – “село”, а у Овідія і Таціта “rus” використана у значенні “країна” (land, χωρα).
Термін “царські” утворений від перського слова “zar”, що означає “поле, land, земля, царина” (pais, χωρα), як також латинь “colo” в імені правителя Скіфії “Колаксай” має значення “місце проживання” (пор.: Колація – своєрідний “Житомир”, в санскриті “vic” /wisch/ – територія і населення). А тому важливо розуміти, що назва “царські” – це довільна назва-переклад за тогочасною традицією. “Царя”, як такого, в Україні-Скіфії не було. Правителі обирались, що засвідчив Геродот.
Розташування полків на східному кордоні (від ріки Оскол до озера Аксай) окреслює Ранкові землі всієї України, бо тут “солов’ї веселим співом ранок зустрічають”, їхня поетична назва – Світловщина. Головним містом полкових земель Геродот назвав місто Гелон (“Γ`ελων” у перекладі – Переяслав) над рікою Ерак (в перекладі – Трубіж, Скликаючий). В “Слові о полку Ігоревім” назва полкам “Геррос” – “Полки Ольгові”. Інший статус мали Січі “тавро-скіфів”, які збиралися на Пониззі навесні і функціонували до осені. Вони були самоврядними (товариством).
Осягнути роль і значення полків як військового оплоту на Сході України нам допоможе той факт, що український рік розпочинає місяць Січень, що в січні відзначається день Богородиці, а початок року називається “Різдво” (грецьке “Ριςα” – корінь, початок, основа). Різдв’яна Свята Богородиця Пірогоща своїм мечем розсікає морок зими і темінь ночі і Сонце сходить над Україною. Її меч – вогонь (на Сході палає ранкова заграва). Недарма в німецькій мові “меч” (Schwert) називали „Brand“ – вогонь, як у топонімі “Козача Лопань” (прусське “Lope” – вогонь) – козача Богиня вогню і меча. Тут йдеться про космогонію народження світла і сходу Сонця, яка єднається з цілком земною потребою – військовим захистом України від набігів варварів зі сходу. Нинішня війна тому ілюстрація і свідчення.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Найменування “війська” (Kriegsheer) є спільним терміном для германських мов: готською “harjis”, староісландське “herr”, староверхньонімецькою “hari”. При тому, готське “hairus” /herus/ – меч, грецьке “αορ” (у К. Птолемея військо назване “аорси” – бердичі), або “сагіни” Прокопія з Кесарії (грецьке “σαγη” – “бердиш”). Вже у формі “hari” це слово зустрічається кілька разів в рунічних надписах. Його можна знайти в германських власних іменах Hario, Chario (в Україні застаріле – Гарійон), які наведені класичними авторами.
Нічого дивного нема, що Геродот використав слово “Γερρος” у назві збройних сил Скіфії-України. Так само, Геррос, Геродот назвав східний доплив Дніпра перейменований на назву “Самара”, а в санскриті “samara” – січа, боротьба, битва, сутичка, пъря, герць. Себто, прискіпливий переклад знову таки вказує на назву “Січ”, оскільки старовинна писемна назва бердиша – “січиво” (σαγη – бердиш, σαγιρις – сокира). Це значення збережене у назві ріки Берда, міста Бердянськ, селищ Бердичі, Сокиринці, Тячів (тяти – рубати), Рубанка, Балта, а головне , в імені “Оскольд”. В легенді про золоте знаряддя, дароване скіфам (меч-бердиш, плуг-розсоха, ярмо-вітрильник, чаша-судок), бердиш дістався Оскольду (Аскольду), ім’я якого символізує бердиш (аналогічні назви: оскське “osk”, грецьке “σαγη”, “αορ”, як і санскрит “kuthara” – сокира – вжито у назві “кутригури”). На мапі України бердиш символізують назви рік Оскол і Берда. Короткий “скіфський” меч тримає у десниці Січ Мати на Подолі в Києві.
Отже, перша причина вживання грецьким істориком германомовних назв – вживання цих термінів в Греції, а друга причина – редагування текстів при переписуваннях і правці в монастирях. Так виникли відомі нам назви “скіфи”, “сармати”, “гунни”, а відтак і “гадки”, що всі вони звідкись прийшли, хоча всі ці назви стосуються населення Скіфії-України, а коли вже тут мовиться про “сарматів”, то у Геродота зазначено, що вони скіфи і мова у них скіфська (див. “Історія”, книга IV “Мельпомена”, §§ 110 – 117), хоча дещо й зіпсована.
Назва “сармати” – германомовна. Вона утворена від старонімецького “saro”, “sar” – Kriegsrüstung (бойове спорядження), в готській мові – „sarwa“ у назві “савромати” (тут перехід приголосних ‘rw’ на ‘wr’ при використанні в назвах), а шведське “mat” – їда, страва, “mata” – живити, кормити; готською “matjan” – годуватись, їсти, а “mats” – їда. Український аналог назви – “компанійський полк”, де “com panis” – “спільний хліб”. Питомо українська назва сарматів – “бердичі” (сокиряни, січовики), похідні назви “бойки”, “черкаси”, “сулони”, а також “билі” в “Слові о полку Ігоревім” (“билі” – від старонімецького “billi” – кам’яна бойова сокира) в “Золотому слові” Великого князя Святослава, в словах до Чернігівського князя; “залізні полки” у зверненні до Осмомисла Галицького.
Терени краю “Геррос” – Слобідські землі України, які автор “Слова о полку Ігоревім” назвав “Пустині” (“Обіда вступила в Землю Трояню, вже Пустині силу прикрила”). “Пустинь” – Слобода.
Погляньмо на символіку топонімії і гідронімії Слобідської України. Сіверський Донець (“Сіва” – Схід), Бог Ранку, тримає у десниці меч (річка“Оскол” названа від оскського “osk” – меч (“оскома” – гостра різь), бердиш, яким Бог (Богиня) розсікає пітьму ночі – Чорну Калитву (найтемніший час). У топонімі “Козача Лопань” вжито прусський іменник “Lope” – вогонь; назва “Білгород” має в основі староверхньонімецьке “billi” – Streiaxt, Steinhaue (бойова сокира, або топірець опришків); назва міста “Старобільськ” – “Стара Сокира”, або “Старі Сокиряни” (Бердичі), назва ріки “Короча” присвячена Богині яка вкорочує зиму, ніч, а день “Корочун” відзначається 25 грудня. Символіку вогню мають назви “Донець” (основа – англійське “dawn” /do:n – спалах світла), “Лугань” (старофризьке “loug”, “lug” – палання, горіння, заграва), “Юзівка” (санскрит “uz” – горіння), “Донецьк” (англійське “dawn” /do:n/ – спалах, горіння світла, “Таганрог” (tago rogus – небесний вогонь). Всі ці назви знаменують палання ранкової заграви, Схід Сонця – настання Ранку і Дня над Україною і Європою. На Сході, де Сонце піднімається – верх, а там, де Сонце сідає – низ. Тому то Україна “Вишня” – “Hochland”, а Нідерланди – “Niederlanden” (Нижні). Про цей образ – “верх – низ” – нагадують назви двох сіл в Макарівському районі, що на Київщині – на захід від села Вишнє знаходиться село Лишнє (санскритське слово “lic” /lisch/ означає “низ”).
У першому сторіччі нової доби (після Різдва Христового) воїнські полки були переведені з східних земель України в Карпати у зв’язку з експансією Риму на Придунайські землі. Цей факт яскраво засвідчений на Певтінгеровій мапі, на якій назва “сармати” нанесена над гирлом Дунаю, біля рік Прут, Сучава, Тиса, Сян. Наприкінці ! сторіччя н. д. Клавдій Птолемей ввів в писемний обіг назву “Європейська Сарматія”. Нагадуванням про Карпатські Січі слугують топоніми в Карпатах: Тячів (тяти – сікти, рубати), Сокиринці, Шаяни (санскрит “ca” /scha – гострий) тощоі. Аналог назви “сармати” – назва “залізні полки” Осмомисла Галицького Ярослава в “Слові о полку Ігоревім”. Функції небесної Володарки (творця блискавки і воєводної богині – Пірогощої, Говерли-Табіті) передають назви рік “Прут” (лужицьке “prut” – блискавка), “Сучава” (застаріле “сучило” – furnus, піч), “Тиса” (грецькою “τισις” – кара, мста: Тиса – “Карна”). Як бачимо, для наших далеких пращурів питання гріха, покаяння і кари за вчинений гріх були надзвичайно важливими. Бо ж, як знаємо, жорна Господні обертаються повільно, зате вірно.
Оксентій Онопенко
Відень, Австрія