Письменник Улас Самчук. Його творчість вимагають повернути до шкільної програми

Непростою була доля Уласа Самчука (1905–1987). Як і доля його творчого спадку.

У своєму рідному краї, який він оспівав у трилогії «Волинь» і який опинився в складі міжвоєнної Польщі, Самчук не міг себе реалізувати як письменник. Він нелегально емігрував із Польщі на Захід. Спочатку опинився в Німеччині, де певний час навчався в університеті Бреслау (нині – Вроцлав). Потім доля його закинули в Прагу, де були зосереджені центри української політичної й культурної еміграції. Тут він написав і видав низку творів, які зробили його знаменитим. Передусім це стосується трилогії «Волинь».

Був учасником змагань за створення держави Карпатська Україна. Цей досвід послужив для написання письменником низки творів, зокрема романів «Гори говорять» та «Сонце з заходу», які не втратили свого значення до дня сьогоднішнього – особливо в контексті тих подій, що зараз відбуваються на Закарпатті.

Під час німецької окупації українських земель у час Другої світової війни Самчук повернувся на батьківщину. У Рівному видавав газету «Волинь». Оскільки видання було легальне, письменнику доводилося йти на порозуміння з окупаційною владою. Однак газета мала на меті поширювати українську національну ідеологію, а це не подобалося гітлерівцям. Зрештою, газета була закрита, а Самчук ледь уникнув розстрілу.

Про часи перебування в Україні за часів німецької окупації Самчук залишив спогади «На коні білому» і «На коні вороному». Ці твори дають адекватне уявлення про те, що робилося на наших теренах у цей непростий період.

Самчук не мав ілюзій щодо радянської влади. Тому емігрував на Захід. Опинився в далекій Канаді, де і скінчив своє життя.

Спадщина письменника велика і різноманітна. Його твори не лише про рідну Волинь, Закарпаття, а й про Велику Україну, українську еміграцію. Його називають «літописцем українського простору».

Зрозуміло, творчість Самчука була під забороною в радянській Україні. Лише за часів незалежної Української держави письменник почав повертатися на свою батьківщину. Було перевидано низку його творів. Це і згадувана «Волинь», перевидання якої викликало чималий резонанс. Це й роман «Марія», який вважається першим в українській літературі твором про Голодомор 1933 року. З’явилися праці про твори письменника, музеї, кілька пам’ятників та вулиць, названих на його честь, літературні премії Уласа Самчука. Письменник увійшов до літературного канону. Лектурою, що почала вивчатися в школах, став роман «Марія».

Проте поверненню творчості Самчука до широкого кола українців чинили опір. Занадто цей письменник, зорієнтований на європейські цінності, виявився неприйнятний для «радянських людей», яких чимало лишалося і на щаблях влади, і в наукових інституціях. Коли виповнилося століття з дня народження Самчука, цей ювілей в Україні широко не відзначався. Принаймні Верховна Рада, де в той час чималим впливом користувалися комуністи, не прийняла постанови про відзначення його ювілею. Щоправда, наш вищий законодавчий орган «виправився», прийнявши в 2015 році постанову про відзначення 110 років з дня народження Самчука на державному рівні.

Але… відзначення вийшло «неповним». На той час обов’язкове вивчення творчості письменника було вилучено з програми. Самчука так і не повернули в шкільний «літературний канон».

Чому і як вилучили його з цього «канону»? Сталося це у 2012 році за часів президентства Віктора Януковича, коли міністром освіти і науки був Дмитро Табачник. Цей умілий адміністратор уміло працював на розбудову «руского мира». За його керівництва міністерством відбувалися зміни змісту деяких навчальних дисциплін, зокрема української літератури. Низка авторів та їхніх творів, які відігравали помітну роль у формуванні української національної свідомості, зникли зі шкільних програм. Зник також Самчук і його роман «Марія». Щоправда, його твори рекомендували для позакласного читання.

На жаль, після Революції гідності Міністерство освіти і науки не звернуло увагу на це питання. Хоча й говорилося про необхідність зміни змісту освіти, проте ні до Самчука, ні до інших письменників справа не дійшла. Не можна сказати, що громадськість мовчала в той час. Було звернення до міністерства з цього приводу від Літературного музею Уласа Самчука в Рівному. Відповідь чиновників була «цікавою». Мовляв, твори Самчука можуть погано впливати на учнів – передусім у плані психічному. Мався на увазі роман «Марія».

Звісно, це не найкращий твір Самчука. Є набагато сильніші його твори. Самчуку чи не найкраще вдавалися мемуари або твори, де він описував власний життєвий досвід. Як на мене, то одним із кращих серед них є повість «П’ять по дванадцятій», де розповідається про останні дні нацистської Німеччини. Попри трагічність ситуації, коли героїв щохвилини чекала смерть, твір життєстверджуючий і оптимістичний. Проводиться думка, що навіть у такий час треба не виживати, а жити. Герой, зокрема, їде до Веймара, щоб побачити місця, де жив великий Йоганн Вольфганг Гете. Є й тут чудові міркування про європейські цивілізаційні цінності, їхню невідповідність орієнтирам більшовицької Росії. Якщо ми хочемо, щоб наші діти приймали такі цінності, то їм аж ніяк не зайве прочитати повість «П’ять по дванадцятій».

Останнім часом все частіше звучить вимога повернути творчість Самчука для обов’язкового вивчення в школах. Із такою вимогою 30 серпня цього року звернулися депутати Рівненської обласної ради. Окрім того, Рівненська організація Національної спілки письменників України 5 вересня провела у Рівному біля пам’ятника Самчука мирне зібрання, де теж звучала ця вимога.

Чи прислухається до цих вимог оновлене Міністерство освіти і науки? Чи справа колишнього міністра Табачника і далі житиме й перемагатиме?

Петро КРАЛЮК, проректор Острозької академії

radiosvoboda.org

«Українська літературна газета» №18 (258) 13 вересня 2019

6s коментарів

    • Як зрозуміти ваш допис?
      Краще писати про Голодомор, вмираючи від нього?
      Чи краще тупо вдавати, що ніякого Голодомору сталін не влаштовував?

  1. “Під час німецької окупації українських земель у час Другої світової війни Самчук повернувся на батьківщину. У Рівному видавав газету «Волинь». Оскільки видання було легальне, письменнику доводилося йти на порозуміння з окупаційною владою. ”
    І, власне, ЦИМ, усе сказано: дуже прямо і точно!!!

    • Навесні 1943 сталін вступив у сепаратні перемовини з гітлером щодо припинення бойових дій. З метою підписання сепаратної угоди підписанти пакту рібентропа-молотова зустрілися у Кіровограді, окупованому на той час німцями, для чого молотов таємно приїхав до рібентропа.
      Але про сепаратні перемовини стало відомо британській розвідці, що мала розвідника в оточенні гітлера. Через широкий розголос сталін був вимушений перемовини перервати.
      Виявляється, сюжет 17 миттєвостей весни співробітник кдб семенов зписав з цієї реальної події, просто замінивши британського розвідника радянським.
      Також сподіваюсь, що про роботу срср на військово-промисловий комплекс Німеччини аж до червня 1941 року та про спільні паради німецьким та радянських військ на територіях захоплених країн ви знаєте…
      Тож виставляючи претенції до когось, хто співробітничав з нацистським режимом, задля справедливості – починайте зі сталіна з молотовим та усім цк вкп(б).

  2. Тетяна Володимирівна on

    На світ божий вже ладні повитягати таких письменників, яких ніколи не було в шкільній програмі. Вважаю, що цінність автора треба визначати по рейтингу продажу на книжкових ярмарках. Або проводити опитування серед молоді, щоб надалі не нав”язувати школярам твори, важкі психологічно і морально.

    • Для того, щоб школярі могли взяти участь в опитування щодо уподобаних книжок вони повинні їх хоча би прочитати. А вони їх не читають. Взагалі. Навіть найсучасніші книжки абсолютна більшість не читає. Сидять у соцмережах, дивляться Ютьюб, викладають сельфі в Інстаграм, але книжок НЕ ЧИТАЮТЬ.
      Тож для вирішення питання, кого включати, а кого – ні, доведеться-таки покластися на фахівців.

Залишити коментар