Пристрасті навколо «Перевалу»

152

Відкритий лист

Журнальна
політика в Україні завжди хибувала на далекоглядність з боку державних
структур. Тому, коли після 1991 року в обласних центрах почали зринати літе­ратурно-мистецькі
видання, таку практику треба було тільки вітати. Адже йшлося про розширення
українського культурного  простору,
захист його позицій на регіональному рівні. Крім того, це створювало
конкурентність до столичних видань і давало можливість доступу до подібних
видань великої армії творчих людей, які не тільки реалізовували власний творчий
потенціал, а й отримували трибуну, яка зміцнювала діалог із потенційним
читачем.

Таких журналів
зринало багато, не менше їх і зникало. Не багатьом вдалося утриматися,
насамперед завдяки підтримці представників регіональної влади, свідомих свого
патріотичного чину і відповідальности за майбутнє українства. Однією із
найдемократичніших регіональних влад закономірно стала Івано-Франківська
обласна рада, яка 1991 року виступила співзасновником, разом із
Івано-Франківською організацією Національної спілки письменників України,
літературно-громадського журналу «Перевал».

Журнал із самого
початку задекларував національно-патріотичні та художньо-естетичні позиції,
даючи можливість поширювати і популяризувати український культурний простір.

За 20 років свого
існування журнал завоював право бути обличчям літературного Прикарпаття, хоча
найвідомішими числами «Перевалу» стали 2 номери (1993 і 1995 років),
упорядковані Юрієм Андруховичем, та одне число (1994 рік), упорядковане Іваном
Андрусяком. Це був досить сміливий експеримент тодішнього головного редактора
Василя Добрянського, який, на жаль, не мав продовження. З 1997 року журнал
очолив талановитий прозаїк і надзвичайно порядна людина Богдан Бойко. Одначе
його раптова смерть у липні 2000 року знову поставила питання про майбутнє
журналу. Тоді, на хвилі патріотичного запалу, Рада ІФО НСПУ обрала головним
редактором пані Ольгу Бабій, яка, окрім того, що є головним редактором
обласного телебачення «Галичина», ще й активно себе декларувала як політик
націонал-демо­кра­тичного спрямування і була депутатом обласної ради.

Рішення на її
користь якраз і полягало в її депутатському заангажуванні, аби утримати журнал.
За роки її редагування зміцнилося фінансове становище журналу, якому з
обласного бюджету виділяється величезна, як на сьогоднішні мірки, сума – 125
000 гривень на рік. Наскільки знаю, це єдиний журнал в Україні, який має таку
фінансову підтримку регіональної влади, що треба тільки вітати.

Однак журнал,
який задекларований як щоквартальник, став виходити інколи двічі на рік
спареними номерами, інколи тричі (одне число спарене). Коли минулого року я
прийняв справи в Івано-Франківській спілці, то поцікавився і фінансовою
стороною журналу, оскільки Спілка є його співзасновником. Головний редактор не
радо пішла на такий звіт, вбачаючи у ньому «замах» на власну свободу. Звіт було
подано на раду Спілки наприкінці вересня 2009 року. З нього виходило, що  2008 року на журнал із встановленої обласною
радою суми було потрачено майже 38 000 гривень. Інші кошти пішли на зарплату
працівникам: головний редактор, який отримував 49% від встановленого окладу,
перший заступник, заступник, редактор відділу прози за сумісництвом і
бухгалтером.

Найголовніше
питання, яке виникало у членів Ради: чому немає бодай обласної передплати, на
що була відповідь про фінансову невигідність даної справи. Передплатників
немає, гроші зв’язківцям треба платити, а результат відсутній. Не кажу про те,
що формування кола читачів мало стати головною політикою редакції. Але для чого
напружуватися, якщо є стабільне фінансування?..

Можливо би на
цьому й стало, але випадково мені, як голові Івано-Франківської організації
НСПУ, потрапив до рук звіт редакції журналу для обласної ради за 2009 рік. І я
вжахнувся: зі 125 тисяч гривень, які виділялися на журнал, на саме видання
(друк, комп’ютерний набір, поліграфічні послуги) витрачено – 17504 гривні
(!!!). На зарплату витрачено 75452 гривні, а ще нарахування на зарплату склали
27864 гривні і за касове обслуговування витрачено 180 гривень. Отож виходить,
що на зарплату пішло 103 496 гривень, себто 82% від загальної суми, тоді як
витрати на журнал склали 14% від тієї ж суми.

Якщо зважити, що
кожного числа видано 500 примірників, а вийшло три числа (одне спарене), себто
1500 примірників. Тоді виходить собівартість одного журналу 83 гривні!

За минулий
рік  було продано аж 52 примірники
журналу по 10 гривень, решту роздаровано… Бібліотеки області закупили аж 85
примірників журналу, ще 15 журналів закупив Прикарпатський університет і 450
примірників (зі страшним боєм) Івано-Франківське управління освіти і
культури…

Звичайно, що це
не нормальна ситуація з витрачанням державних коштів, тим більше, що сумарна
зарплата працівників складала 36108 гривень. А 39344 гривні пішли як надбавка
на зарплату?!

Журналу фактично
немає на теренах України, про нього знають лише окремі літератори, хоча
матеріали у ньому бувають цікавими. Але непродумана фінансова політика
головного редактора пані Ольги Бабій поставила журнал за межі літературного
процесу, перетворивши його на своєрідну «годівничку» для кількох патріотично
налаштованих прикарпатських літераторів.

Виходячи із
редакційного фінансового звіту я, як голова ІФО НСПУ, поставив питання про
ротацію редакційної колегії з наступним переобранням головного редактора. Частина
членів Ради утрималися від радикальних змін з різних причин (одна з
найголовніших –  заангажування пані Ольги
Бабій в політичному житті Прикарпаття). Сама ж Ольга Бабій чомусь сприйняла мою
пропозицію за особисте несприйняття і виконання мною чийогось політичного
замовлення  з переслідування
інакомислячих. Я залишаю цей закид на совісті пані Ольги Бабій, однак, як
представник сторони співзасновника журналу, публічно висловлюю свою недовіру
головному редакторові журналу «Перевал» за недбалу фінансову політику, яка
призвела до викривлення ситуації і повної маргіналізації літературного
видання. 

Нарешті, не можна
постійно використовувати літературу як майданчик для своїх політичних
інтересів, не роблячи конкретних кроків назустріч зміні культурно-громадського
статусу журналу.

Виходячи із того,
що суперечка між головою облорганізації НСПУ і головним редактором ризикує
зайти в глухий кут, я й виступаю з публічним обговоренням цього питання,
додаючи копії документів редакційного фінансового  звіту, який і став причиною моєї різкої
реакції.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!