У виданому вже в роки незалежності третьому томі
Української літературної енциклопедії немає статті «Метафізична поезія». Втім,
це свідчить про недогляд упорядників, а не про відсутність цього напрочуд
цікавого та плідного літературного явища, послідовною й серйозною дослідницею
якого в Україні зарекомендувала себе знаний літературознавець, старший науковий
співробітник Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України Тетяна
Рязанцева. Про це неспростовно свідчать дві її монографії: «Змалювати думку
(Консептизм як напрям метафізичної поезії в літературі Європи доби Бароко)» та
«Бранець вічності. Аспекти поетичної творчості Олекси Стефановича», а також
численні публікації та виступи, присвячені як окремим видатним представникам
метафізичної поезії різних країн (Франсиско де Кеведо, Джеральд М.Гопкінс, Лазар
Баранович, Х.Р.Хіменес, О.Стефанович, М.Цвєтаєва), так і властивим цій поезії
усталеним темам, серед яких самотність, смерть, час, стосунки Бога та людини.
Відтак появу нової монографії Тетяни Рязанцевої «Стихія в
системі. Європейська метафізична поезія ХVІІ – першої половини ХХ ст.: мотивно-тематичний комплекс,
поетика, стилістика.» (Київ, Ніка-центр, 2014) можна вважати радше приємною
закономірністю, ніж несподіванкою. Монографія, поза сумнівом, є етапною в роботі
дослідниці: починаючись мандрівкою до витоків, тобто аналізом взірцевих творів
поетів-метафізиків ХVІІ ст., таких як англійці Джон Донн, Джордж Герберт,
Річард Крешоу, іспанець Франсиско де Кеведо, поляк Міколай Семп-Шажинський,
українець Лазар Баранович з-поміж інших, а далі – знов-таки на прикладах
найяскравіших її представників, зокрема Френсіса Томпсона, Генрі Тріса, Ніколаса Мура, Хуана Рамона
Хіменеса, Дамасо Алонсо, Бласа де Отеро – розглядаються метафізична поезія
Великої Британії кінця ХІХ ст. – 1940-х років та іспанська метафізична поезія
першої половини ХХ століття.
Завершується «Стихія в системі…» розділом, присвяченим
творчості Марини Цвєтаєвої та вочевидь одного з улюблених поетів авторки Олекси
Стефановича. І тут, не вдаючись до детального розбору, варто бодай означити
одну з безперечних чеснот монографії: вірна собі, Тетяна Рязанцева розглядає
творчість українських поетів різних епох – Лазаря Барановича та Олекси
Стефановича – у загальноєвропейському літературному контексті, поряд із
роботами західноєвропейських поетів-метафізиків, найвиразнішими з-поміж яких
були саме англійці та іспанці.
Іншим позитивним моментом книги є чіткість вживаних у ній
дефініцій. Тетяна Рязанцева виразно окреслює різницю між метафізичною та
філософською поезією як відмінність світосприйняття й пояснює ґенезу цієї
відмінності: «для метафізичної поезії як феномена, генетично пов’язаного з
«перехідною» добою Бароко, характерне катастрофічне сприйняття реальності,
тлумачення світу як хаосу, де людина приречена на самотність і страждання…»,
тоді як філософська поезія, що коріниться у поглядах античності (а згодом і
Просвітництва) є віддзеркаленням принципово іншої картини світу, в основі якої
– гармонія, мудрий світоустрій, базований на керованості, поступі і рівновазі».
Зазначене тим більш важливе, що й досі в деяких публікаціях можна натрапити на
змішування цих понять.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так само чітко визначає авторка ознаки метафізичної
поезії, вічні питання, що та порушує, і провідні її теми – самотності, віри,
смерті та інші, справедливо наголошуючи, що «підмурівком мотивно-тематичного
комплексу слугує система опозицій, які загалом зводяться до протиставлення
минущого – сталого, де минущим незмінно виступає матеріальне, а сталим –
духовне».
Вільно володіючи англійською та іспанською мовами, Тетяна
Рязанцева вдало ілюструє свою працю великою кількістю власних же підрядкових
перекладів поезій, мабуть, 95 відсотків яких узагалі ніколи не тлумачилися
українською, і в такий спосіб знайомить читача із багатьма новими для нього
віршами та їхніми авторами. Звісно, формат монографії не дозволяє ані наводити
твори повністю, ані вдаватися до їхнього не підрядкового, а художнього
перекладу. Відтак хочеться сподіватися, що наступною вершиною, на подолання
якої зважиться Тетяна Рязанцева, стане упорядкована та прокоментована (а може,
почасти й перекладена) нею антологія європейської метафізичної поезії. Автор
цих рядків охоче долучиться до тлумачення її іспанської частини.