Уже доводилося зазначати, що одним із сумнівних, недоречних і так і не сприйнятих українським суспільством нововведень правопису-кривопису 2019 р. стала йотація для слова «проект». Хрещені батьки свіжих горе-настанов недоладно пояснювали такий крок бажанням «повернути до життя деякі особливості правопису 1928 р.», а також нібито наявністю «латинського кореня –ject». Мовляв, якщо «єкт» містять «об’єкт», «суб’єкт» і «траєкторія», то те саме має бути і з одиницею «проект», бо то одного поля ягоди.
Утім, посилання на правила 1928 р. не становило зусиль підважити: у них написання «проєкт» значилось як виняток. Дійсно, серед запозичень української мови немає таких, в яких би було буквосполучення «оє», натомість чимало одиниць із «ое»: аноезія, голоедр, каное, капоейра, коензим, коерцитивний, коефіцієнт, моноеція, нейроепітелій, орфоепія, поезія, поет, проект, флоема…
У такому разі відновлення винятку у вигляді слова «проєкт» (і всіх однокореневих із ним), м’яко кажучи, не доречне. Це рух у хибному напрямку.
Спростовано й мудрування доморощених книжників про «латинський корінь –ject». Його, як і букви «j» у класичній латині, насправді немає, а –t — то взагалі наросток.
В українській мові одиниці «об’єкт», «проект» і «суб’єкт» не однокореневі. Ба більше, вони морфемно неподільні, тобто коренями в них є, відповідно, «об’єкт», «проект» і «суб’єкт». Ні «ект», ні «єкт» нам ні про що не говорять, бо самі по собі не несуть якого-небудь значення.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Наводився також довід, нібито нашій мові не властиве зяяння (збіг голосних у слові), що «порожнечу» вона буцімто схильна підміняти додатковим звуком [й]. Тому обов’язково мусить бути: про + й + ект = проєкт.
Однак і це міркування не пройшло перевірки часом. Є всі підстави вважати його викривленим уявленням про рідну мову, адже випадки зяяння навіть у питомих її словах трапляються дуже часто. Існують і приклади незапозичених одиниць із «ое»: поегекати, поейкати, поекати, поехкати, проегекати, проейкати…
АБИ БРИДКИЙ «ПРОЄКТ» ПРОПХАТИ ВГОРУ,
ЗБРЕХАЛИ, ЩО «ПРОЕКТ» — ТО ТІНЬ ГОЛОДОМОРУ
Як наслідок, в «оновителів» та їхніх підспівувачів для виправдання та захисту безглуздого й осоружного переінакшення залишилися чи не останні козирі — підміна мовних питань політичними, гра на почуттях і крутійство, прикрите показною любов’ю до Батьківщини. Чи не найбільш простодушними виявилися заклики до «відновлення історичної справедливості» та «повернення до своїх коренів».
Далі — більше. У розхожих летючках для промивання мізків за щиру правду почали видавати таке:
«Слово проєкт, а також ще низку слів іншомовного походження з коренем –ject– писали і вимовляли з буквою “є”. Так було до 1933 р. Тоді зійшлися два трагічні фактори — геноцид українців, відомий як Голодомор»;
«До 1933 р. слова з коренем “–ject–” писали і вимовляли з буквою “є”. Однак зміни в правопису стали актуальними після Голодомору, коли було прийнято рішення наблизити літературну українську мову до російської»;
«Щодо лексичної одиниці проєкт, то йдеться про відновлення притаманної українській мові норми, штучно виведеної з ужитку після 1933 р. внаслідок політики тотального планового зросійщування»;
«Слово “проєкт”, а ще “проєкція” у 1933 р. були змінені у радянській версії правопису. Метою тогочасного документу було наблизити українську до панівної в СРСР російської, тому деякі цілком звичні мовні норми штучно змінили».
Як бачимо, написання «проект» навмисно почали пов’язувати зі штучним зближенням мов, зросійщенням, Голодомором, розстрілами мовознавців і т. д. Головне — наголосити на злочинах і нарузі над мовою, викликавши тим самим обурення та несприйняття.
Таке враження, що замкнута громада свідків «проєкту» відлік часу веде від 1933 р. І при цьому сором’язливо замовчує, як писали слово за 5, 15, 25 літ до 1933-го, не кажучи вже про ХІХ ст.
Як відомо, один із видів обману — напівправда, неповнота відомостей, що сприяє їх сприйняттю у викривленому світлі. Саме цей прийомчик, коли мовчанкою обминають істотні подробиці, і застосовано в нашому випадку.
ТВОРИ ВИДАТНИХ НАМ СТАНУТЬ У ПРИГОДІ,
ВОНИ ПОКАЖУТЬ, ЩО З «ПРОЕКТОМ» СПЕРЕЧАТИСЬ ГОДІ
Проте не потрібно розказувати про перебіг подій таким чином, аби в людей складалося враження, ніби до 1933 р. українці завжди писали «проєкт», а «проект» їм нав’язали після Голодомору. Цю оману слід доконечно розвіяти.
У пригоді стануть твори видатних українських письменників і громадських діячів. І тоді перед нашими очима постануть свідчення на користь поєднання букв у вигляді «проект»:
1) «Але лист Михайла Лазаревського, писаний 2 мая, перемінив сей проект» (Тарас Шевченко);
2) «Після од’їзду старого сусіда Ірина аж повеселішала; такий був їй уподобний проект поновління та полагодіння старого житла» (Іван Нечуй-Левицький);
3) «Сей новий проект руйнував перше вложений, що б йіхати всім дивитись на Гуцульщину по обидва боки Карпат» (Михайло Драгоманов, 1889);
4) «Наш проект практичного миротворства» (М. Драгоманов, 1894);
5) «Сей дух національного централізму з опаскою подивився на те, що в проекті міністерськім шкільного уставу стояло слово, що навчання мусить бути на “отечественній” мові» (М. Драгоманов);
6) «Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом і недосяжних проектів!» (Михайло Коцюбинський);
7) «У мене є деякі проекти, і коли вони вдадуться, то я не буду на ту зиму в Київі і на се літо дома» (Леся Українка, 1897);
8) «Писар ладен вже був писати приговор громади і проект контракту, аж ось з купки людей, чоловіка десять, що досі стояла на узбіччі мовчки, озвався Ігнат Лучко: — Дозвольте говорити…» (Олександр Кониський, 1900);
9) «Остатній “проект української констітуції”, що подав Орликові Кость Гордієнко, надавав такій раді значіння безапеляційного, а поспільство та чернь завжди тілько Велику Раду і вважало справді закономірною» (Леся Українка, 1902);
10) «Особливо “Проект на знищення Русі” показати!» (Гнат Хоткевич, 1920).
11) «Другий проект був такий: місячна ніч, силует півзруйнованого млина, що був колись основою матеріальних гараздів в родині Грабуздових-Грабузденків, і перед ним постать самого “неслужащого дворянина” в ораторській позі» (Микола Зеров, 1927);
12) «На ваші запитання канцелярія РНК повідомляє, що ваші проекти та листи одержано й передано до НКО та НКОЗ…» (Микола Куліш, 1928).
В ГАЛИЧИНІ, ДОПОКИ СПОЛЬЩЕННЮ ПРОТИСТОЯЛИ,
ТАКОЖ «ПРОЕКТ», А НЕ «ПРОЄКТ» ПИСАЛИ
Дехто може зауважити: вищеназвані постаті — представники підросійської України, тому змушені були писати слово «проект» і вимовляти його так само, як і московити. Особливо це стосується тих, хто жив і творив до жовтневого перевороту.
Доведеться розчарувати тих, хто постійно звіряється з язиком одвічних ворогів і загарбників. По-перше, московити писали тоді «проэкт», а вимовляли й вимовляють — [праект]. По-друге, у ХІХ ст. в Галичині, доки вона ще знаходила в собі сили протистояти польському тиску, також писали «проект».
Так би мовити, посприяла цьому опрацьована Михайлом Максимовичем сукупність буквених знаків і правил на коренезнавчих засадах для передання мови на письмі, названа за іменем її творця максимовичівкою. На Наддніпрянщині вона не прижилася, але була прихильно зустрінута на українських землях, які у ХVІІІ ст. захопила Австрійська імперія.
Більше того, у жовтні 1848 р. Головна руська рада на хвилі національного піднесення скликала у Львові Собор руських учених (Собор учених руских и любителей народного просвѣщенія). Це був перший з’їзд передової української галицької громадськості.
На ньому кращі люди свого часу і підтримали запровадження максимовичівки. Нею в краї (хоч і з численними порушеннями та видозмінами) послуговувалися аж до 1893 р.
Як наслідок, її використовували народовські видання, зокрема часописи «Діло» («Дѣло»), «Зоря», «Вечерниці» («Вечерницѣ»), «Батьківщина» («Батькôвщина»), «Новини» («Новины»). А згідно з максимовичівкою належало писати (як і читати) «проектъ».
Не становить великих зусиль підшукати й відповідні приклади. Так, у числі 17 від 26 лютого 1849 р. львівського часопису «Новины», видавцем якого був греко-католицький священик, письменник і політичний діяч Іван Гушалевич, читаємо: «Проектъ конститꙊцїи оуже оукôньченый».
Збереглася ще й така пам’ятка, творцем якої був львівський правник і громадський діяч Яків Савчинський: «(ПРОЕКТЪ) УСТАВЫ “Общества запомоги и просвѣщенья РУСКОИ МОЛОДЕЖИ”», «Львôвъ, въ кôнци сѣчня 1870».
КОЛИ ЦАРАТ ЗНЯВ ЗАБОРОНИ НА ВКРАЇНСЬКУ МОВУ,
«ПРОЕКТ» В ЧАСОПИСАХ ПИСАЛИ ЗНОВ І ЗНОВУ
Тепер повернемось на Наддніпрянщину та простежимо, які віяння щодо досліджуваного слова були панівними тут на початку ХХ ст.
У жовтні 1905 р., опинившись під тиском повсюдних народних виступів з політичними вимогами та перебуваючи під загрозою втрати цілісності держави, з метою припинення «нечуваної смути» Микола II видав так званий маніфест громадянських свобод. Унаслідок цього втратив чинність безчесний таємний емський указ Олександра II від 1876 р. і (хоч і ненадовго) було знято заборони й обмеження українського слова.
Почали виходити перші в Російській імперії часописи українською мовою: «Хлібороб» (Лубни, 1905), «Громадська думка» (Київ, 1906), «Рада» (Київ, 1906—1914), «Слово» (Київ, 1907—1909), «Село» (Київ, 1909—1911), «Дніпрові хвилі» (Катеринослав, 1910—1913). У них написання згідно з польською вимовою «проєкт» (порівняйте: projekt) не виявлено.
Показовою із цього погляду може бути київська щоденка «Рада». У ній послідовно вживали слово «проект» саме в такому буквеному відтворенні.
Достеменним видавцем часопису був Євген Чикаленко, а заявленим — Борис Грінченко. Тобто якби іменник «проект» потрапив до Словаря української мови, упорядкованого Б. Грінченком, то був би вписаний туди саме в такому вигляді.
Головним редактором «Ради» в 1913—1914 рр. був відомий мовознавець Андрій Ніковський, укладач Словника українсько-російського (1927); секретарями редакції — Симон Петлюра та ще один відомий мовознавець Павло Сабалдир, укладач Практичного словника сільськогосподарської термінології» (1931). Та й узагалі, крім вищеназваних діячів, довкола часопису гуртувався тогочасний цвіт нашої нації: Василь Симиренко, Михайло Грушевський, Модест Левицький, Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Володимир Дурдуківський, Спиридон Черкасенко, Василь Доманицький, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко та інші.
Збереглася також праця українського вченого-педагога Якова Чепіги «Проект української школи», що була надрукована в книгах 3 та 4 часопису «Світло» в 1913 р., а також вийшла в київському видавництві «Українська школа» в 1917-му.
Тобто знову і знову «проект». Це свідчення того, що саме таке відтворення голосом зазначеної одиниці було поширеним у ті роки серед діячів науки та культури, узагалі людей розумової праці на Великій Україні.
ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ ПЕРШІЇ РОКИ
ДАЛИ НАМ НЕЧИСЛЕННІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ.
ТОЖ ЇХ ПЕРЕГЛЯДАЙМО СМІЛО —
ТАМ У «ПРОЕКТІ» ВСЕ РЯСНІЛО
Чому слово «проект» не потрапило в словар Б. Грінченка, який побачив світ у 1907—1909 рр., — залишається тільки гадати. Проте цю ваду виправили інші словники, які були видані в той час.
Їх не так уже й багато, тому переглянути відповідний вміст нескладно. Побачимо, що до 1918 р. був лише «проект» з однокореневими одиницями.
Дубровський В. Українсько-російський словник. — К.: Час, 1909: «Проектований — проектированный; проектувати — проектировать».
Дубровський В. Словник українсько-московський. — Вид. 6-те. — К.: Рідна мова, 1918: «Проектувати — проектировать».
Євтимович В. Московсько-український словник для військових. — К.: Головна шкільна управа, 1918: «Проэкція — проекція».
Терпило Петро, Терпило Пилип. Словник росiйсько-украïнський. — Вид. п’яте, перероблене й виправлене. — К: Друкарня I. Васильченка, 1918: «Проектировать — проектувати».
Російсько-український діловодний словник / Л. Падалка; Педагогічне бюро Полтавського губернського земства. — Полтава: Друкарня І. Л. Фрішберга, 1918: «Проэкт — проект».
Не завадить також погортати ще й таку книжечку: Науменко В. Загальні прінціпи українського правопису. — К.: Українська школа, 1917. Там читаємо: «За згодою високошановного автора сю працю його друкується загальновживаним досі правописом». А далі надибуємо «знайоме до болю» слово «проект». І яке ж диво — навіть без натяків на якусь йотацію.
Уперше «проєкт» у східноукраїнських словниках з’явився наприкінці 1918 р. Чому так сталося? Для відповіді на це запитання потрібне окреме дослідження.
Тим часом висновок напрошується сам собою: як притягнута за вуха всеосяжна йотація загалом, так і її частковий прояв у випадку з іменником «проект» зокрема — це не що інше, як незграбні спроби повернутися до того, що 90 років тому було відкинуто через неприродність, невідповідність самому духові української мови, до того, що було нічим не виправданим уподібненням до польської мови й давно віджило своє.
Тож настав час відмовитися від сприйняття правопису 1928 р. як священної корови. Відомий учений Юрій Шевельов аж ніяк не дарма називав його «типово анемічним, безкровним фабрикатом кабінетних теоретиків, не придатним для щоденного життя».
«Оновителям» і недалеким борцям з усім, що нагадує їм російське, слід нарешті заспокоїтись і зрозуміти, що крутійство й обман, ігри з впливом на свідомість громадян — речі негідні. Голодомор — це страшний, не бачений до того злочин проти українського народу, скоєний московською комуною, але «проект» тут ні при чому.
Віктор РАДІОНОВ, мовознавець