Про те, як нам рахувати (Принагідні роздуми біля під’їзду Біблійного Дому)

Відкриття Українського Дому Біблії 21 червня поточного року,
безперечно, увійде в історію вітчизняної культури як визначна подія. Сталося: в
державі з християнізуючою матрицею розвитку різні церковні діячі й державці
нарешті визнали нагальну потребу зосередження зусиль у царині вивчення й
поширення Святого Письма.

Звичайно, урочисте відкриття відбулося не без казусів, бо
рекламою події, схоже, ніхто спеціяльно не переймався й контингент під назвою
«народ», для якого нібито цей Дім призначається, був переважно представлений
вірниками й ловигавами з сусідніх будинків на вулиці, названої на пошану героя
більшовицьких змагань Баумана, де в Києві розташоване Біблійне товариство. Я
нарахував назагал душ сорок.

Відкриття призначалося на 11 годину, близько якої
представники офіційно обраних церков з’явилися на вулиці й почали гомоніти із
запрошеними представниками ЗМІ, а щоб «народ» церковним очільникам не заважав,
охорона відтіснила його на протилежний хідник. Але не тільки тому, а ще й тому,
що всі, перешіптуючись, чекали на появу якогось можновладця. Судячи за тим, що
церковні чільники чекали терпляче й не ремствували, всі зрозуміли, що
відбудеться поява когось із найвищих посадовців. Всі чекали на цю урочисту
появу, і, нарешті, з’явилася основна особа урочистої  події – Голова Верховної ради Литвин у
супроводі щільної охорони, спізнившись на 30-40 хвилин. На зустріч з Обамою або
Януковичем українці, як правило, не спізнюються, а на зустріч з Біблією й
Христом можна й припізнитися, бо то діло вічне й часом не лімітується.

Після 15-хвилинної інавґурації, під час якої
церковно-державні чільники наголосили на ролі «народу» перед четвертою нашою
непідкупною владою, синкліт посунув до будинку, а «народу» пояснили, що «тут
проходят строго по приглашениям». В інтерпретації наших непродажних ЗМІ подія
мала наступний вигляд: «21 червня в рамках святкування 20-річчя діяльності
Українського Біблійного Товариства в Києві урочисто відкрито Український Дім
Біблії. В заходах взяли участь Голова Верховної Ради України Володимир Литвин,
Міністр культури України Михайло Кулиняк, заступник голови КМДА Леонід
Новохатько, народні депутати України, представники Всеукраїнської Ради Церков та
релігійних організацій, представники 16 конфесій, які входять до складу УБТ.
Володимир Литвин разом із Президентом УБТ урочисто перерізали стрічку,
оголосивши відкритим Дім Біблії в Києві.

Михайло Кулиняк зачитав привітання членам Біблійного
товариства від Президента України Віктора Януковича та Прем’єр-міністра Миколи
Азарова. «Глибоко символічно, що 20-ліття УБТ збігається з 20-літтям
незалежності України. Робота УБТ – це приклад конструктивної міжконфесійної
співпраці, виконання волі Божої та наслідування апостолів», – зазначено у
привітанні глави держави».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Після віддання діячами товариства належної шани Литвину,
Азарову та Януковичу, наступною важливою інформацією під час інавґурації було
оголошення про те, що водночас має відбутися презентація четвертого
українського перекладу Біблії. Підрахунок у християнських адміністраторів
здійснюється таким чином: 1 – переклад Куліша, 2 – переклад Огієнка, 3 –
переклад Хоменка… Я подумав, що скажуть зараз про досить популярне видання
Патріарха Філарета, котрий працював над ним кілька десятиріч, а саме ось це
видання: «Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового завіту. Видання
Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату,
Київ, 2004. Переклад Патріарха Філарета /Денисенка/ за Біблією російською
мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині ХІХ
століття (Синодальне видання Російського біблійного товариства. Москва, 2002).
Видано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета».
Але виявилося, що я помилився в своєму припущенні, й мало йтися про таке
видання: «Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту. Четвертий
повний переклад з давньогрецької мови. Українське Біблійне Товариство, Київ,
2011. Переклад ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка)», що друкувалося за
кордоном – у славетному російському місті Твер на вулиці Леніна, бо в Україні,
мабуть, для четверто-п’ятого видання потужностей забракло.

Чому п’ятий став четвертим, мені недовідомо. До п’ятьох я ще
нібито порахувати можу. Проте справа не лише у цих дурницях з числами, яку
схвалило Центральне правління Українського Біблійного Товариства. У нас
часто-густо вживають вислови «Біблія Куліша», «Біблія Хоменка» і т.д., не
замислюючись над тим, що над першим виданням Кулішевої Біблії працювали ще й
Нечуй-Левицький та Пулюй, котрий, до речі, у цій спілці був основним знавцем
старих мов. Перше видання відіграло неоціненну ролю в нашій культурі, але
згодом його дискурс застарів, і ми маємо кілька більших і менших редакцій, які
наблизили переклад до вимог сучасної стилістики й правопису.

Так само і з Біблією Хоменка, що в передмові до її видання,
зокрема, читаємо: «Перша редакція перекладу (до 1957 р. під патронатом Впреосв.
Кир Івана Бучка) – плід майже 12-річної праці о. Івана Хоменка (…) При
перекладі консультували й інші знавці Біблії та української мови. (…)
Первотекст перекладу, належно переписаний і проконтрольований, було віддано на
перевірку спеціяльній Комісії, складеній з ченців Василіянського чину. За окремими
фахами, Комісія віддала багато часу та труду, щоб остаточно устійнити текст,
прокоментувати його, речево й технічно оформити та типографічно виконати.
Заголовки, підзаголовки, вступні статті до книг, примітки, різні показники
повнотою лежали на обов’язках Комісії». Далі в передмові розповідається про
величезний внесок в опрацювання текстів Василя Барки, Ігора Костецького й
Михайла Ореста-Зерова. І тому, коли Біблійне товариство і о. Рафаїл ведуть мову
про «Біблію Куліша» і «Біблію Хоменка», вони мають на оці бренд, а не сутність
явища, котре було колективною працею багатьох людей, про що у вчених студіях
належить писати.

Не став винятком і переклад о. Рафаїла (Романа Турконяка).
На с. 7 нинішнього видання розповідається про справді чималий колектив богословів,
філологів та ін. фахівців, котрі протягом багатьох років переписували,
редаґували та «вдосконалювали» цю працю. За ці понад десять років вийшов його ж
переклад «слов’янської» Острозької Біблії на варіянт української мови, котрий
використовується в богослужіннях здебільшого діяспорної церкви. Цей переклад з
перекладу був відзначений за президентства Віктора Ющенка премією ім. Тараса
Шевченка.

Видана Біблійним товариством нова колективна праця з усіма
її вадами має безперечне значення для життя усіх християн в Україні, через що
потребуватиме докладного спеціального розгляду і з погляду впорядкування
канону, і з погляду сучасного розуміння завдань перекладу. Хотілося б при цій
нагоді нагадати, що  в новітніх виданнях
Вульґати подається і канонічний, і сучасний латинський переклад псальмів, бо
католицькі видавці розуміють, що обійтися в цьому випадку без досягнень
текстології, археології, історії тощо не вдасться. Історично, стосунки Костелу
з наукою, м’яко висловлюючись, завжди були складними, але модернові богослови
зрозуміли, що цілком відмовлятися від досягнень науки не вдасться, як не
вдасться накладати трафарет поточної догми на старожитні реалії. Проте,
повторюю, ці проблеми потребують спеціяльного розгляду і, можливо, не тільки на
рівні Українського Біблійного Товариства з його фахівцями, а й на рівні якихось
міжнародних дискусій, бо Біблія – явище не тільки православ’я чи католицизму
тощо, а світова історико-культурна подія.

 А що я не богослов,
то мене тим більше в стосунку до цієї події цікавлять здобутки історичної
науки, археології, текстології, філософії, а також теорії перекладу, котра має
в Україні поважні здобутки. З цього погляду мені здається цікавим таке питання:
чи буде теорія перекладу надалі визначати окремі правила для перекладу, наприклад,
Платона чи Гомера і Біблії чи Корану? Ну, а, скажімо, Плотіна чи Івана
Золотовустого? Тобто, якщо максимально спростити питання: чи треба прикладову
фразу «я зайшов до кімнати, взяв склянку й напився води» на манір перекладачів
Біблії тлумачити «я зайшов до кімнати своєї, взяв склянку свою до рук своїх і
воду влив у вуста свої»? Представники будь-якої конфесії мають право обстоювати
свої богослужбові потреби, бо в нас доки держава від­окремлена від церкви, хоча
окремі «звірі» у нас тепер рівніші за інших і починають диктувати свою
схоластику в шкільництві й державній політиці. Проте і я дозволю собі вважати,
що вірш треба перекладати віршем, що ніхто не скасовував просодію текстів, що
музично організовані старожитні тексти потребують належного естетичного
відтворення перекладом. Мені й надалі здаватиметься неприпустимим ось таке
відтворення Єзекіїла: «Зі свого спадку дасть спадок своїм синам, щоб Мій народ
не був розсіяний кожний зі свого спадку» (Єз., 46:18). Я вважаю слідом за
теорією перекладу, що гебрайські імена й реалії ми відтворюємо, зберігаючи саме
гебрайське звучання, а не переінакшуючи їх на грецький,
давньоцерковноболгарський чи український штиб. Американці «модернізували» таким
робом «Беовулфа», і мені він звучить в їхній інтерпретації як знущання над
класикою. Мені здається, що ідеологічні зміни, зафіксовані в різних
давньогрецьких текстах Септуаґінти, належать до догматики певних церков, а не
до сутності вихідних текстів. Бо, зрештою, Біблія – це сукупність
різностилістичних текстів, створених в різні часи різними авторами, котрі мали
індивідуальну стилістику. Це антологія творів, написаних у рамцях «життєвого
півмісяця» різними мовами і їхніми відмінами. Перекладач не може все це
відтворювати однією барвою. Тобто є матеріал для подальшої дискусії на рівні
саме теорії перекладу, а також очевидна потреба в позацерковному перекладі з
належним науковим коментарем.

«Біблія Хоменка» видана з елементами історичних і
богословських коментарів, нинішній переклад о. Рафаїла містить лише принагідні
нотатки богослова, а односторінковий глосарій на с. 1214 – просто
непорозуміння. Ну, от, що дає таке принагідне спостереження в глосарії: «Лисиця
у семітській культурі не хитрий, а хижий звір». Я, приміром, знаю ще кілька
культур, в яких лисиця – хижий звір, або і хижий, і хитрий одночасно. Автор
глосарію каже, що кодекс, як і сучасні книжки, складався з окремих листів.
Шкода, що мені не відомі кодекси листів, але я знаю, що і давні кодекси, й
теперішні книжки складаються з аркушів. Неоковирно звучить і таке наукове
пояснення: «Нирки – серце, розум». Звичайно такий сюрреалізм в наукових
коментарях неприпустимий…

Українське Біблійне Товариство зробило все, що змогло саме
українське товариство, і ми правні сподіватися, що в новому своєму приміщенні,
спроектованому в стилі «донецької постмодернової вілли», воно зробить набагато
більше для розкриття сутності Святого Письма. Але водночас залишається невелика
надія, що прокинеться й секулярна культура в Україні, якщо вона витриває під
тиском офіціозної моди на «мурки», «гурти», кич Поплавського, новації Табачника
та інші гембелі нових «реформаторів», і тоді розпочнеться робота над дійсним
незалежним новим перекладом всієї сукупності біблійних і довколабіблійних
текстів на українську.

 

Фото з урочистої події автора